ХРИСТИНИЧ БОГДАН ТЕОФІЛОВИЧ

 527131.01.2009

автор: Овсієнко В.В.

ХРИСТИНИЧ БОГДАН ТЕОФІЛОВИЧ (нар. 1929, с. Озерна Зборівського р-ну Тернопільської обл.. – п. 12.05. 2007, м. Львів ).
Репресований як учасник студентської націоналістичної організації «Пробоєм». Член-засновник підпільної організації «Об’єднання» в м. Інта Комі АРСР.
Народився у національно свідомій селянській середняцькій родині. Навчався на англійській філології Львівського держуніверситету ім. І. Франка. 1951 р. одружився зі студенткою Марією Бобівською.
Весною 1952 р. вузами Львова прокотилася хвиля арештів. За звинуваченням у поширенні листівок ОУН, за участь у студентській націоналістичній організації "Пробоєм" студент V курсу Х. перед самим захистом дипломної роботи теж був заарештований і засуджений Військовим трибуналом військ МГБ Львівської області за статтями 54-1 "а", 54-11 Карного кодексу УРСР до позбавлення волі у виправно-трудових таборах строком на 25 р.
Восени 1952 р. прибув етапом у концтабір № 6 управління Мінлагу (Минеральный легерь МВД) в м. Інта Комі АРСР. В Інті тоді каралося приблизно 70 тис. в’язнів, половина з них українці. Х. мав номер Б-2-461. Після смерті Л. Берії номери з одягу, замки і ґрати з бараків були зняті.
Восени 1954 р. Х. брав участь у підготовці втечі сімох в’язнів з робочої зони шахти № 11.
Х. був переведений у табір № 3, де ще зберігався старий режим, але 1955 р. він уже мав побачення з дружиною Марією Бобівською. Коло спілкувань Х. – Володимир ЗАТВАРСЬКИЙ, Василь Василик, Ярослав КОБИЛЕЦЬКИЙ, Дмитро Жовтяк, згодом Ярослав ГАСЮК, Петро Клим’юк.
Наприкінці 1955 р. Х. переведений у табір № 2, де перебували Володимир ЛЕОНЮК та Ярема Жуковський.
В’язні намагалися підтримувати один одного матеріально і духовно. Х., зокрема, брав участь у збиранні коштів для хворих. Українці відзначали релігійні та національні свята і пам’ятні дати. У справжню політичну маніфестацію вилився похорон 4.03. 1956 р. загиблого в шахті в’язня Миколи Пастернака.
Добре знаючи історію України, але й консультуючись із іншими в’язнями, Х. в 1955 – 1956 р. закінчив великий рукописний "Конспект з історії Української Національної Революції". (опублікований у книжці Х. «На шляхах до волі», с. 237—304). Це огляд національно-визвольної боротьби українського народу з часів падіння Гетьманщини до 40-х рр. ХХ ст., особливо ретельно опрацьоване останнє півсторіччя. Х. переписав другий примірник «Конспекту…»; ходив по руках ще один список, зроблений рукою В. БУЧКОВСЬКОГО.
Ідея створення підпільної організації, яка б у нових умовах продовжувала боротьбу за УССД, виношувалася паралельно у двох угрупованнях. Перше: В. ЛЕОНЮК, Х., Я. Жуковський; друге: Я. ГАСЮК, В. ЗАТВАРСЬКИЙ, Я. КОБИЛЕЦЬКИЙ. У лютому 1956 р., коли в’язні вже могли виходити з таборів, цю ідею обговорили між собою Х., В. ЛЕОНЮК і В. ЗАТВАРСЬКИЙ.
Перші збори відбулися в березні 1956 р. в помешканні одного литовця на вул. Полярній, ключі від нього мав Я. ГАСЮК. Збори тривали понад 4 години. У них узяли участь Я. ГАСЮК, В. ЗАТВАРСЬКИЙ, Б. ХРИСТИНИЧ, Богдан Стефанюк, Я. КОБИЛЕЦЬКИЙ, В. ЛЕОНЮК. «Збори проводилися без формальностей, – згадував Х., – тобто не обирався ані голова, ані секретар, не було протоколу, все ґрунтувалося на підставі глибокої довіри та конспірації, як це прийнято в підпільній роботі. Ми вважали, що така практика в нашій діяльності за існуючих умов найбільш надійна».
Як співавтор (з В. ЗАТВАРСЬКИМ) програми і статуту організації, Х. зачитав їх. Маючи далекосяжні цілі, дійшли згоди назвати її «ОБ’ЄДНАННЯ». Основні положення – «Об’єднання» здійснює програму ОУН і накреслює дальші напрямні згідно з сучасними обставинами. Опираючись на колишніх учасників підпільно-революційної боротьби і нових відданих членів, веде боротьбу проти непримиренного ворога – компартії та більшовицької адміністрації, як правило, пропагандивно-викривальними методами. Терор допускається у виключних випадках. Друга мета – злити в єдине ціле революційний елемент як на Україні, так і поза її межами; сприяти масовому поверненню на Україну звільнених в’язнів та засланців; підносити національну свідомість молоді, вникати в усі суспільні структури (робітничі, профспілкові, спортивні), а членів організації виховувати в дусі дисципліни, карності та глибокої конспірації, в дусі всеготовності до «вирішального моменту».
Щодо статуту, то старші (В. ЗАТВАРСЬКИЙ та Я. КОБИЛЕЦЬКИЙ) дотримувалися думки, що "Об’єднання" є складовою частиною ОУН, однак вони вагалися, чи мають право самочинно створювати організацію без дозволу Проводу ОУН в Україні. Молодші ж, у т.ч. Х., домоглися запису, що "Об’єднання" вважає себе складовою частиною ОУН. "Об’єднання" засновує свою організаційну мережу в Україні і поза її межами, а членом його може бути кожний свідомий українець, який не сплямив честі української нації. Найвищим органом "Об’єднання" є Керівний Осередок із шести осіб на чолі з виборним Провідником. Провідник призначає своїх заступників (чи помічників) і керівників підрядних інстанцій. Найменшою складовою частиною є "звено" з трьох осіб. Кожний член присягає на вірність "Об’єднанню", ідеям українського націоналізму і несе відповідальність за зраду – смерть.
На пропозицію Жуковського провідником обрали Я. ГАСЮКА, заступником провідника став В. ЛЕОНЮК, заступником провідника – референтом Служби Безпеки – Я. КОБИЛЕЦЬКИЙ, референтами пропаганди – Х. та В. ЗАТВАРСЬКИЙ, скарбником – Петро Клим’юк, зв’язківцями Володимир Слив’як і Ярема Жуковський.
Х. ще взяв участь у зборах, що відбулися в липні 1956 р. в квартирі П. Клим’юка. А вже 28.07. 1956 р. він за постановою Комісії Президії Верховної Ради СРСР був достроково звільнений від покарання. Перед від’їздом на Україну Х. одержав інструкцію від ГАСЮКА та ЛЕОНЮКА. Вони виробили цифровий шифр для обміну інформацією. Х. мав готувати базу для перенесення основної діяльності «Об’єднання» в Україну, для чого йому зібрали 1000 крб.
На початку серпня Х. разом з однодумцем Ярославом Іванченком виїхав з Інти. Мав з собою по одному примірнику програми, статуту і свого «Конспекту…». У Києві помолились у Софійському соборі, побували біля пам’ятників Т. Шевченку і Б. Хмельницькому.
Х. замешкав у дружини Марії Бобівської в м. Турка Львівської обл. Марно намагався влаштуватися вчителем англійської мови. У лютому 1957 вдалося влаштуватися помічником бухгалтера і касиром Турківської дитячої лікарні, де він і працював до арешту в жовтні 1959 р.
Уже восени 1956 р. Х. за завданням В. ЛЕОНЮКА придбав у Львові для потреб організації друкарську машинку та папір, а В. ЗАТВАРСЬКИЙ у лютому 1957 р. відвіз усе це в Інту. Дізнавшись про складне становище колишнього в’язня Василя БУЧКОВСЬКОГО та знаючи про його обізнаність у друкарській справі, Х. переконав його їхати в Інту, щоб обладнати там друкарню. Там було видрукувано десятка з півтора листівок загальним накладом у 5 тисяч. В’язні, що звільнялися, їхали в Україну і розповсюджували їх у Кіровоградській, Полтавській, Рівненській обл..
Х. влітку 1958 р. мав зустріч з В. ЛЕОНЮКОМ у м. Турка та у Львові. Домовились про переміщення друкарні у Львів. Її мали перевезти до Романа Івасика, який будував у Львові дім з пивницею і потайним ходом. Восени 1958 до Х. приїздив В. БУЧКОВСЬКИЙ.
За завданням В. ЛЕОНЮКА Х. організував конспіративний пункт зв’язку в м. Львові на квартирі Дарії Мельник, де він мав одержати від ЛЕОНЮКА та ГАСЮКА літературу та 5.000 крб. для облаштування друкарні.
Тим часом були заарештовані декілька членів «Об’єднання», які поширювали на Кіровоградщині листівки, видрукувані в Інті (Анатолій БУЛАВСЬКИЙ, Йосип СЛАБІНА, Кирило БАНАЦЬКИЙ, Григорій РЯБЧУН, Степан ОЛЕНИЧ). Їх судили Верховним судом УРСР 29.04. 1960 р.
Першим з основного ешелону об’єднанців був заарештований В. ЛЕОНЮК (29. 07. 1959 р.) – на нього показали А. БУЛАВСЬКИЙ та К. БАНАЦЬКИЙ.
Х. навчався у Львівському фінансово-економічному інституті ім. Д. Коротченка. Після сесії він повернувся в Турку. Його фальшивою телеграмою викликали на 1.06. 1959 в інститут, а по дорозі додому затримали. Цілий день його допитував заступник начальника слідчого відділу КГБ при РМ УРСР ппк Ґезеєв. Х. ні в чому не зізнався. Не спокусили його й обіцянки посприяти в отриманні університетського диплома, влаштувати на роботу вчителем англійської мови, якщо зізнається і видасть однодумців. Його відпустили на ночівлю. Ночував у сестри і шваґра Володимира Зварича, якому розповів про допит. Той порадив і надалі ні в чому не зізнаватися. 2.06 під чужим прізвищем Х. відправили літаком у республіканське КГБ в Київ. Тут йому влаштували зводини віч-на-віч з А. БУЛАВСЬКИМ, який твердив, що Х. є членом "Об’єднання". Х. заперечував. Його відпустили, щоб вистежити зв’язки. Але він ні з ким не зустрічався. Тоді його 26.10. 1959 р. заарештували в Турці. Обшуки у батьків дружини та в сестри нічого не дали. На час арешту Христиничі мали дворічного сина і піврічну доньку.
Х. повезли машиною в Київ. Хоча слідство вже мало покази В. ЗАТВАРСЬКОГО про причетність Х. до "Об’єднання", він понад три місяці заперечував це. Зрештою визнав те, що вже було встановлене. Але наполягав, що слідство має неавтентичні програму і статут, справжні носили лише національно-просвітницький характер.
Це був період хрущовської «відлиги», слідчі вже не застосовували насильства, а молодший лейтенант Яновський на закритті справи навіть сказав: "Тепер ви вже ввійшли в історію. Я не жартую. Я серйозно".
Під час слідства Х. мав розмову з головою КГБ при РМ УРСР генерал-майором В. Нікітченком, який сказав: "Я, як комуніст і українець, не хочу, щоб сини мого народу гнили в тюрмі". – "То випустіть". – "Е, синку, якби то так можна було".
Керівництво КГБ з матеріалів справи «Об’єднання» влаштувало виставку для своїх працівників. Слідчий з особливо важливих справ ппк Іонов сказав Х. "Ми ще такої заплутаної справи в суд не передавали, але хай з цим розбирається суд". Цим визнавали обсяги діяльності "Об’єднання" та підкреслили свої чекістські таланти.
Справу Я. ГАСЮКА (заарештований 12. 01. 1960 р.), В. ЛЕОНЮКА (29. 07. 1959 р.), Х. (26.10. 1959), В. ЗАТВАРСЬКОГО (9.09.1959), Я. КОБИЛЕЦЬКОГО (1.07.1960), що складалася з 20 томів слідчих матеріалів і фотоальбому, слухали у Верховному суді УРСР з 3 до 10 жовтня 1960 р. (Голова Збаражченко О. Н., засідателі: Царик Г. Я., Ярмоленко М. Ф., прокурор: Янковський І. Й.). Усі підсудні від послуг адвоката відмовилися, однак дружини Я. ГАСЮКА і Я. КОБИЛЕЦЬКОГО найняли для захисту своїх чоловіків московських адвокатів Кульберга Я. М. і Богачова П. Я.
Суд був закритим, але йому пробували надати характеру українського та народного: голова суду надів вишиванку, намагався говорити українською мовою, хоча обвинувальний висновок був написаний таки російською.
Усі п’ятеро були звинувачені за ст. 1, 9 чинного тоді Закону СРСР від 25.12.1958 р. «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» у змові з метою повалення існуючого державного ладу та захоплення влади. Ярослав ГАСЮК і Володимир ЛЕОНЮК отримали по 12 р., Богдан ХРИСТИНИЧ – 10, Володимир ЗАТВАРСЬКИЙ – 8, Ярослав КОБИЛЕЦЬКИЙ – 5 р. позбавлення волі.
Копії вироку перед етапом у них відібрали.
Перший рік ув’язнення Х. та В. ЗАТВАРСЬКИЙ відбували у Тайшеті Іркутської обл. Ранньої весни 1961 р. Х. етапований у Мордовію, в табір № 7, що в Сосновці. Карався разом з ЛЕОНЮКОМ, ГАСЮКОМ, КОБИЛЕЦЬКИМ. Засуджений у справі ОПВУ Ярема ТКАЧУК засвідчує, що Х. тримався достойно: читав йому лекції з історії України, брав участь у культурному житті, спілкувався з шістдесятниками.. Про свої бесіди з Х. пише Левко ЛУК’ЯНЕНКО.
Після звільнення жив у Львові разом зі своєю дружиною (до 1982 р.) Марією Бобівською. 1986 р. одружився з Дарією Мельник, колишньою зв’язковою "Об’єднання". Брав активну участь у громадському та політичному житті. Був членом Народного Руху України, Спілки політв’язнів України, "Просвіти", учасником більшості загальноукраїнських акцій 1990-1996 років, зокрема, багаторазових велелюдних поїздок до Києва під будинок Верховної Ради України. 3 1993 по 1997 регулярно читав лекції з історії України в одній з військових частин м. Львова, а в 1993-1998 роках був головою правління Львівського регіонального фонду допомоги репресованим при Львівській обласній раді.
Останні роки життя Х. присвятив збиранню матеріалів та спогадів про «Об’єднання». Він скористався матеріалами т.зв. Організаційного архіву № 1, які були вилучені 8.02. 1960 р. в Ярослава Копача в Інті, а також матеріалами, які зберегли В. БУЧКОВСЬКИЙ, його дружина та Іван Довгорук на Вінниччині. Скористався також матеріалами своєї слідчої та судової справи, які зберігаються в Центральному архіві СБУ в м. Києві. До справи засуджених 29.04. 1960 р. його не допустили. Зібрав усні спогади учасників "Об’єднання" К. БАНАЦЬКОГО, В. БУЧКОВСЬКОГО, Я. ГАСЮКА, Д. Жовтяка, В. ЗАТВАРСЬКОГО, В. ЛЕОНЮКА та інших. Опираючись також на власну пам’ять, Х. видав фундаментальну книжку про «Об’єднання», куди увійшли його розповідь про організацію (116 с.), біографічні довідки про 94 осіб, програма і статут, листівки, реферати, збірники, його «Конспект з історії…», вироки, знімки та ін., чим увіковічнив подвиг своїх соратників.
Похований у Львові.

Бібліоґрафія:
1.
Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об’єднання» (1956-1959). – Львів, 2004. – 416 с.
2.
Леонюк Володимир. На прю стає Об’єднання // Зона, 1994. – № 6. – С. 163 – 180.
Русначенко Анатолій. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. – С. 63 – 72; 370-389.
58-10. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953 – 1991. Аннотированный каталог. Под ред. В.А. Козлова и С.В. Мироненко; сост. О.В. Эдельман, М.: Международный Фонд «Демократия», 1999. – 944 с. (Россия. ХХ век. Документы)»: – С. 550.
Ткачук Ярема. Буревії. Книга пам’яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – С. 112 – 114. .
Лук’яненко Левко. Галицьке «Об’єднання» // З часів неволі. Соснова-7. – К.: МАУП, 2005. – C/ 421-436.

Склав 9 січня 2009 року Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група.

Другий знімок - з колективного, 19.03. 1956, Інта.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

ЖОВТЯК Дмитро. ЧОРНИЙ ЛІС. Кононович Леонід: літературний запис

Інтерв’ю

ОЛЕНЧАК МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

СОРОКА СТЕПАН КЛИМЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

СОРОКА СЕМЕН КЛИМЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ВОДИНЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОЛЕНИЧ СТЕПАН АДАМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

РЯБЧУН ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

БАНАЦЬКИЙ КИРИЛО ПАВЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

БУЛАВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

СЛАБІНА ЙОСИФ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОБИЛЕЦЬКИЙ ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЗАТВАРСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації / Український національний рух

ОБ’ЄДНАНННЯ: ДОКУМЕНТИ

Організації / Український національний рух

ОБ’ЄДНАННЯ: ВИРОКИ, УХВАЛА

Персоналії / Український національний рух

БУЧКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ГАСЮК ЯРОСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОБ’ЄДНАННЯ (м. Інта, Комі АРСР, 1956-1959, 94 особи). Христинич Б.Т.

Персоналії / Український національний рух

ЛЕОНЮК ВОЛОДИМИР ГНАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ЛЕОНЮК Володимир. НА ПРЮ СТАЄ ОБ’ЄДНАННЯ. Леонюк Володимир Гнатович

Ґлосарій

ОБ’ЄДНАННЯ (ОУН-ПІВНІЧ)

MENU