ЗУБ ОЛЕКСІЙ ПОЛІКАРПОВИЧ

 317610.03.2009

автор: Овсієнко В.В.

ЗУБ ОЛЕКСІЙ ПОЛІКАРПОВИЧ (нар. 26.03. 1936, с. Яблунівка Костянтинівського р-ну Донецької обл.)
Морський офіцер-підводник. За критику спроваджений на психіатричну експертизу.
Батьки селяни, згодом шахтарі. Олексій ще з 6-го класу вів щоденник, любив літературу, дописував до газет. З дитинства мріяв стати моряком. 1953 р. закінчив середню школу і намагався вступити в Севастопольське вище військово-морське інженерне училище підводного плавання. Мандатна комісія його не пропустила, тому що під час війни перебував на окупованій території. Вдалося вступити лише за третім разом, 1955 р.. Тим часом працював лавовідбійником на шахті ім. Горького в Сталіно (нині Донецьк). Був поранений у ногу грудкою породи.
Як курсант стажувався на всіх флотах СРСР: Тихоокеанському (у Владивостоці), Північному, Чорноморському, Балтійському. Закінчив училище в 1960 р..
На п’ятому курсі З. пропонували вступати в КПРС. Казав, що не готовий. Але коли його, старшого інженер-лейтенанта, направили в м. Полярне Мурманської обл. заступником механіка, командиром електромоторної групи підводного човна, то через півроку мусив погодитися, бо інакше не можна було робити кар’єру.
За час стажування і служби З. бачив багато недоліків в організації служби, був свідком загибелі шістьох підводних човнів, у 1955 – лінкора "Новоросійськ". Причини – насамперед «штурмівщина». Моряки працювали на межі можливого, через втому допускалися помилок, що призводило до аварій і катастроф. Усі бачені такі випадки З. записував у щоденник. Цей щоденник потрапив у КГБ. З. зрозумів, що на флоті стежать за всіма.
1964 р. молодий комуніст З. з піврічним стажем виступив на партійній конференції четвертої ескадри підводних човнів у м. Полярне. Розповів про відомі йому недоліки і зробив висновок, що замполіти неспроможні покращити службу, щоб уникати аварій, навпаки, вони навіть шкодять своїми діями. Наприклад, у Таллінні замполіт дав команду достроково, до дня народження Леніна, закінчити випробовування човна. Моряки два місяці працювали без вихідних, вставали о 5-й, лягали о 23-й, у результаті один моряк заснув і допустив аварію. Висновок: однопартійна система себе вичерпала, потрібна двопартійна. У залі запанувала тиша.
Після партконференції З. почали викликали у відділення КГБ, потім запропонували підлікуватися в неврологічному госпіталі. Почуваючи себе здоровим, З. погодився на психіатричне обстеження, але відмовився приймати будь-які ліки. Експертизу проходив у госпіталі в Сєвєроморську. За три тижні, десь у жовтні чи листопаді 1964 р., його викликав начальник госпіталю – полковник, земляк з Донбасу, і сказав: "Ти в сорочці народився. Якби не зняли Хрущова, ти звідси не вийшов би".
Військова кар’єра З. закінчилася на 28-му році життя. З диплом інженера-механіка він повернувся в рідне село Яблунівку, став механіком автогаража колгоспу. Згодом голова запропонував йому зайняти посаду головного механіка колгоспу. Оскільки це номенклатурна посада, то довелося погоджувати з секретарем райкому партії. З. зізнався, що виключений з партії і звільнений з флоту за критику. "За яку критику? За наклепи на партію і на владу вам кирку і лопату – і ніякої керівної посади! До кінця свого життя ви повинні покутувати свою вину перед партією і владою". Наступного дня інженер-механік узяв лопату…
Через місяць-два поїхав у м. Краматорськ, влаштувався інженером-електриком у радгоспі "Веселий". Та скоро його звільнили. Влаштувався в Ялті електриком на буксирі, згодом електромеханіком. Йому запропонували були посаду військового вихователя в профтехучилищі. За порадою директора приховав, що був виключений з партії. Та через півроку його викрили і звільнили. Упродовж майже 30 р. З. поміняв багато місць роботи, але ніде не займав ані найменшої керівної посади.
З радістю зустрів зняття ІІІ з’їздом народних депутатів СРСР15.03. 1990 р. з Конституції СРСР статті 6-ї про КПРС як «керівну і спрямовуючу силу радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій».
З настанням «перебудови» З. створив перше в Ялті неформальне об’єднання "Добра воля". Шукав шляхів, щоб приєднати його до НРУ, коли той виник. Комуністи намагалися дискредитувати "Добру волю".
1992 р. З. став членом УРП, очолив Ялтинську міську організацію. Брав участь у роботі всіх з’їздів УРП. Кореспондент газет "Самостійна Україна", "Кримська світлиця", "Флот України". Займається спортом: роликові ковзани, круглий рік плаває в Чорному морі.

Бібліоґрафія:
Архів ХПГ: Інтерв’ю 21 січня 2001 року.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 10.03. 2009.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

Реакція Віктора Некрасова на покаяння Івана Дзюби. Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Події

«Сховала харчі на видному місці». Голодомор у долях дисидентів. Юлія Рацибарська

Події

Ты помнишь, товарищ, как вместе (сражались?). Эммануил (Амик) Диамант

Дослідження

Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант

Інтерв’ю

Узник Сиона Натан Вершубский: адвокат Виктор Медведчук подставил меня в 1985-м

Персоналії / Український національний рух

КОСОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Василь Овсієнко

Персоналії / Український національний рух

БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ АНДРІЙОВИЧ. Василь Овсієнко

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

60 років з дня арешту Олекси Різниківа

Дослідження

Особистість проти системи. Любов Крупник

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Події

Гестапо + НКВД: совместные предприятия чекистов и нацистов. Дмитрий Волчек

Персоналії / Український національний рух

ВОЗНА (КУШНІР) ГАЛИНА ПЕТРІВНА (нар. 16.02.1931, м. Житомир – п. 15.02.2017, м. Київ). Василь Овсієнко

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Інтерв’ю

ҐУРДЗАН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СЕРГІЄНКО Олесь про Василя СТУСА

Спогади

НА ГРАНІ. Оксана МЕШКО. СЕРГІЄНКО Олесь

Спогади

ЧХАН Михайло. Прокопенко Гаврило

Спогади

ЖОВТЯК Дмитро. ЧОРНИЙ ЛІС. Кононович Леонід: літературний запис

MENU