ГАТАЛА МАР’ЯН ПЕТРОВИЧ

 508315.11.2010

автор: Овсієнко В.В.

ГАТАЛА Мар’ян Петрович (нар 25.08. 1942, с. Підзвіринець Городоцького р-ну Львівської обл. – п. 25.05. 1972, м. Львів). Інженер. Організатор друку і поширення самвидаву у Львові. Народився в багатодітній сім’ї. Батько – Петро Гатала, мати – Катерина, з родини Пікасів. Батько мав двох синів, Федора і Стефана, від першого шлюбу та п’ятеро синів, зокрема і Мар’яна – від другого. Федір і Стефан були учасниками національно-визвольного руху під час і після Другої світової війни. Федір загинув (деталі не відомі), а Стефан попав у полон після бою з військами НКВС під м. Бібрка (Львівська обл.) у вересні 1944. Після страшних катувань був засуджений на 10 р. таборів та 5 р. заслання без права повернення в західні області України. Всі 15 р. відбув в різних місцях Сибіру та Казахстану, після чого нелегально повернувся на Львівщину (див.: Народна газета, 1991. – № 18). Стефан помер в 2006 р., у с. Лівчиці (Львівська обл.). Очевидно, що така біографія старших синів не могла не відобразитися на родині Гаталів, яка весь час перебувала під наглядом каральних органів. З другого боку, доля старших братів стала прикладом для Мар’яна, який був передостанньою дитиною в сім’ї та знав про боротьбу УПА з перших уст, а не з совєтської пропаганди. Після арешту найстаршого брата, вояка УПА Олекси, родина перед вивезенням у Сибір утекла до Львова і згодом легалізувалася як «переселенці з Польщі». Мар’ян 1959 р. вступив до Львівської Політехніки, після ІІІ курсу перевівся на вечірнє навчання, почав працювати на Львівському заводі кінескопів. Уже в кінці 1962 працював інженером-технологом. Познайомився там і подружив з Іваном ГЕЛЕМ, який був бригадиром токарів високого класу. ГЕЛЬ приносив на завод перші збірки віршів поетів-шістдесятників, перші самвидавні речі. На заводі сформувалася група молодих інженерів та робітників, які не вважали поширення самвидаву, впорядкування могил січових стрільців, поширення листівок найважливішими справами, хоча вони робили це, бо так вимагали обставини. Скинулися на друкарську машинку, Мар’ян купив її в Ленінграді під час відрядження. Подруга Мар’яна, студентка Наталя, погодилася друкувати на конспіративній квартирі. Передруковувала вірші шістдесятників, статті Івана Франка «Що таке поступ», «Поза межами можливого», книжки «Вивід прав України» та «Москва й українська політика Москви» Мирослава Прокопа. Ядром цієї групи був Мар’ян. Якось Мар’ян побачив в інформаційному відділі обкому КПУ ротатор. Він з одного погляду схопив принцип його роботи, потім з пам’яті зробив креслення, а ГЕЛЬ і робітник Михайло Чериба замовили деталі, деякі виготовили самі. З першого разу ротатор Г. не запрацював. Він переробив креслення і після регулювання прилад почав видавати якісну продукцію. Але він працював доти, доки могли діставати заводську восківку, яка була матеріалом строгої звітності в установах. Ротатор довелося демонтувати і сховати. До відкриття у Львові пам’ятника І.Франкові, що було призначене на 4.10.1964, Наталка видрукувала 100 екземплярів листівки, текст якої склав І.ГЕЛЬ: «Українці! Пам’ятаймо, що Франко писав це про нас і для нас», а далі – «Пролог» із поеми «Мойсей» і чотири рядки гімну «Не пора, не пора, не пора…». Група Г. рознесла листівки по корпусах Політехніки та університету, частину вночі розклеїла на стінах будинків і на деревах у сквері поблизу пам’ятника. Частину листівок, що залишилася, Наталя необачно тримала на квартирі, де мешкала. Їх побачив хтось із батьків, приїхавши до дочки. Мар’ян як наречений узяв на себе відповість перед батьками. Після арештів інтелігенції 1965 р. батьки почали дорікати Наталі, що вона може занапастити цілу родину. Вона відмовилася друкувати. Батьки заборонили їй зустрічатися з Мар’яном. Дівчина не зважилася на шлюб без благословення батьків. Восени 1966 у Наталі виявилася лейкемія, весною 1967 вона померла. Мар’ян тяжко переживав цю трагедію. Надалі друкував сам. На початку вересня 1968 р., коли всіма шляхами Галичини йшли на Чехословаччину війська, Мар’ян з кількома хлопцями розкрутив у Карпатах кріплення залізничної колії й домкратами розвів колії. Так вони солідаризувалися з чехами й словаками. Повідомлень про аварію не було. У жовтні 1968 Г. сказав І.ГЕЛЕВІ, який повернувся з неволі, що вирішив спалитися у Львові на майдані біля Оперного театру, поблизу пам’ятника Леніну, попросив скласти текст листівки й поширити її. Друг потрактував такий намір як утечу з поля бою, як дезертирство і допомагати відмовився. Ще раз Г. повертався до цієї теми після самоспалення чеського студента Яна Палаха 16.01.1969. У 1969 – 1971 рр. Г. друкував праці І. ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Є. СВЕРСТЮКА «Собор у риштованні» та «Іван Котляревський сміється», усі 5 чисел «Українського вісника» В. ЧОРНОВОЛА. І. ГЕЛЬ познайомив Г. з однодумцями. З ними відвідував художні виставки, концерти, шевченківські вечори, ходив колядувати в образі різних вертепних персонажів (зберігся знімок Ярослава Лемика від 1 січня 1972 р., де Мар’ян у гуцульському вбранні поруч зі Стефою ШАБАТУРОЮ – вона одягнена циганом). 12.01.1972 р. кількадесят осіб української інтелігенції, у т.ч. близькі друзі Г., були заарештовані. У КГБ були оперативні дані, що Г. «є зв’язком заарештованих Геля І., Стуса В., Калинець І., Шабатури С. та інших». Проте першу «негласну бесіду» з ним провели аж 18.05, другу – 20.05. Про підпільну його друкарську діяльність у КГБ практично нічого не знали. Г. вимагав побачення з С. ШАБАТУРОЮ, хоча знав, що підслідним, тим паче не родичам, побачень не дають. 25.05.1972 Г. був викликаний у КГБ на 16 год. – ймовірно, йому могли влаштувати зводини віч-на-віч (очну ставку) або лише здалека показати його Стефі в колі кагебістів і так скомпрометувати його. Запідозривши недобре, Г. замість того прийшов у свій цех близько 15 год., коли перша зміна вже закінчувала роботу, а друга – готувалася до неї. Мар’ян був провідним технологом, його всі тут знали. Він зібрав людей довкола себе, коротко сказав про окупацію України, про арешти тих, хто виборює українську державність. Після слів: «Лише моя кров може змити бруд окупантів з моєї землі» Г. ножицями пробив собі серце. КГБ був стривожений самогубством Г. – про це свідчать три доповідні записки Голови КГБ України В.Федорчука першому секретареві ЦК КПУ В.Щербицькому. До Львова був спрямований заступник Голови КГБ при РМ УРСР Трояк Н.З. КГБ «вжив заходів, щоб не допустити можливих ексцесів, пов’язаних із самогубством Гатала М.П.». Тобто цинічно сфабрикував і розповсюдив неправдиві чутки про мотиви самогубства, зокрема, що його не підвищили на посаді, що мав проблеми особистого характеру. Похорон Г. відбувся 27.05.1972 на одній із центральних алей Личаківського кладовища за участю великої кількості людей. Багатьох викликали в КГБ, де методами «пряника» чи «батога» змушували поширювати неправдиві чутки про покійного або мовчати. Заарештованому І. ГЕЛЕВІ слідчий цинічно сказав, що Г. сам собі виніс смертний вирок і тепер вони не мають із ним клопоту, а протоколи допитів С. ШАБАТУРИ про Г. з її справи щезли. Бібліоґрафія: Черніга Роман. Тернистий шлях вояка УПА. – Народна газета, 1991. – № 18 (26). Інтерв’ю Івана Геля В.Кіпіані та В.Овсієнку 25.06. 2003: http://archive.khpg.org/index.php?id=1348418185&w Інтерв’ю Стефанії Шабатури В.Овсієнку 26.08.2008: http://archive.khpg.org/index.php?id=1314388686&w .Іван Гель про організатора самвидаву у Львові Мар’яна Гатала. – Сайт ХПГ http://archive.khpg.org/index.php?id=1284583590. Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – С. 1021–1380; М. Гатала: с. 1083–1085: http://archive.khpg.org/index.php?id=1338899551&w Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл.; Гатала: с. 146. Спецповідомлення КДБ при Раді Міністрів УРСР до ЦК КПУ від 26.05.1972 р. щодо самогубства М.П. Гатали – свідка у справі С.М. Шабатури. 26.05.1972. Галузевий державний архів Служби безпеки України – ГДА СБУ. – Ф. 16. – Оп. 3 (1975 р.). – Спр.14. – Арк. – 345-347; 27.05.1972 – Арк. 352-353; 29. 05.1972 – Арк. 366-367..Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група, 15.10.2010. Останнє прочитання 23.05.2016. Знаків 7.988, Hatala
Знімок Ярослава Лемика у домі Садовських 1 січня 1972 року. Стоять Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія Садовська, Ганна Садовська, Михайло Горинь, сидять Стефа Шабатура, вбрана циганом, Марיян Гатала, Олександр Кузьменко.
 Поділитися
MENU