Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ЛОХВИЦЬКА ЛАРИСА ЮРІЇВНА

16.12.2010 | Лохвицька Л.Ю., Овсієнко В.В. | Автобіографія

ЛОХВИЦЬКА ЛАРИСА ЮРІЇВНА (нар. 11.04. 1954 в Києві).

Фахівець з прикладної математики. Член Київського демократичного клубу та Українського культурологічного клубу.

З інтеліґентної київської родини.

1978 р. закінчила факультет кібернетики Київського університету ім. Тараса Шевченка за спеціальністю «прикладна математика». До арешту працювала програмістом у відділі АСУ тресту «Південзахідтрансбуд».
У 1980 р., разом з групою молодих київських інтелектуалів, організувала Київський демократичний клуб, на зібраннях якого велися дискусії на політичні, філософські та літературні теми. Читалися власні літературні та публіцистичні твори, самвидав, поширювалася інформація з передач західного радіо. Члени Клубу склали Маніфест, де проголошували свої антикомуністичні та антиімперські погляди. У липні 1980 р. склали листівку з закликом підтримати бойкот „Олімпіади-80” в СРСР у зв’язку з окупацією Афганістану.

11.01.1981 Л. була заарештована в Києві (разом із Леонідом МІЛЯВСЬКИМ, Сергієм НАБОКОЮ та Іною ЧЕРНЯВСЬКОЮ) за звинуваченням у розклеюванні напередодні річниці січневих арештів 1972-го року (День українського політв’язня) летючок із закликом підтримати політичних в’язнів, приблизно такого змісту: “Співвітчизники! 12 січня — день українського політв’язня. Підтримаймо тих, хто карається в радянських тюрмах!”. Її видрукували Лохвицька і Чернявська. Під час обшуку в помешканні Л. були вилучені матеріали самвидаву, власні статті, вірші та оповідання. Їй було інкриміновано написання оповідання «Вибрати свободу» – про політичні переслідування в СРСР, статтю про тенденції розвитку радянського суспільства, де прогнозувався крах комуністичної системи та дезінтеґрація імперії, декілька сатиричних віршів, збірник «Записки радіослухача», а також розмови про окупацію Чехословаччини (1968) і Афганістану (1979) радянськими військами. 29.06. 1981 Л. була засуджена Київським міським судом за ст. 187-1 КК УРСР «Наклепницькі вигадки, які паплюжать радянський державний і суспільний лад» до 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму. Слідство вів старший слідчий Прокуратури м. Києва В.Б.Танцюра, прокурор – Абраменко Л.М, суддя – Майбоженко В.Н..

Покарання відбувала у Харківській колонії ЮЖ-313/54.

Після звільнення, з 1984 по 1990 рр., Л. працювала інженером-програмістом у проектному інституті «Важпромавтоматика».
У 1987 р. стала одним із членів-засновників Українського культурологічного клубу. Очолювала релігійну секцію Клубу.
1988 року Лохвицька вступила до Української Гельсінської спілки, а 1990 – до УРП (з якої вийшла 1992-го).

У рамках діяльності УКК та УГС брала участь у мітингах і демонстраціях (зокрема, присвяченій 1-й річниці Чорнобильської катастрофи), в організації перепоховання праху В.СТУСА, Ю.ЛИТВИНА і О.ТИХОГО, збиранні підписів на підтримку кримських татар і легалізації Української греко-католицької церкви.

Співпрацювала у незалежній газеті «Голос відродження», була кореспондентом Радіо «Свобода» та правозахисного видання «Экспресс-Хроника».

У лютому 1988 р., разом з о. Богданом Михайлечком, А. Битченком, М. Будником і Т. Антонюком, створила Ініціативний комітет з відродження Української Автокефальної Православної Церкви і поширила відповідне Звернення до всіх архієреїв, ієреїв та православних християн в Україні та діаспорі. Добилася від влади передання УАПЦ закритого і зруйнованого комуністичною владою православного храму Св. Миколи (Притиска) на Подолі. Працювала спочатку скарбником, а потім старостою у цьому храмі. Була членом Київської єпархіальної ради УАПЦ, секретарем Київського православного братства Андрія Первозванного. Обиралася делегатом Собору УАПЦ (1990 р.) та делегатом Об’єднавчого Собору (1992 р.), на якому було проголошено створення Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Деякий час разом з Ольгою ГЕЙКО-МАТУСЕВИЧ видавала журнал «Церква і життя». Л. – автор багатьох статей на релігійну та актуальну церковну тематику в українських та зарубіжних виданнях.

1996 р. почала працювати відповідальним секретарем «Ліберальної газети» (орган Ліберальної партії України) і того ж року стала членом ЛПУ. У 1997 р. – головний редактор «Ліберальної газети». З 1999 р. Л. – керівник прес-служби ЛПУ.
Живе в Києві.

Бібліоґрафія:
І.
[Відгук на статтю «Театр тіней»] // Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 521.
І відчиняться двері храмів…: Нотатки про Всеукраїнський собор УАПЦ // Літературна Україна. – 1990. – № 25; Віра. – 1990. – Ч. 3. – С. 7-10.
Від собору УАПЦ до інтронізації першого українського Патріарха // Церква й життя. – 1990. – Ч.3.
Роздуми про міжцерковний конфлікт // Віра. – 1990. – Ч.2. – С. 18-19.
Документальні матеріали комітету відродження УАПЦ. Випуск 1–4. Лютий 1989 – червень 1990. Передрук самвидавчого журналу з України. Відомості митрополії УАПЦ у діяспорі й єпархіального управління у Великій Британії. – 1990.
Перша парафія УАПЦ в Києві // Свобода. – 1992. – Ч. 69.
ІІ.
У Києві засудили Л. Лохвицьку, Л. Мілявського, С.Набоку й І.Чернявську за розповсюдження летючок // Смолоскип. – 1982. – № 3. – С. 1–2.
Four Kiev Aktivists sentenced for Leaflets // Smoloskyp. – 1982. – № 3. – С. 1, 10.
Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 9-10. Жовтень-листопад 1987. Київ–Львів. Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської Спілки – С. 179; Те ж: Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 489; Те ж: Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – С. 110.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської Групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1981, випуски 5, 7, 8, 9; 1984: 1-20.
Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. – Вильнюс–Москва: Весть, 1992. – С. 33.
Сергій Набока. Український культурологічний клуб – Київ, 1987 // Український альманах. 1997. – Варшава: Об’єднання українців у Польщі, 1997. – С. 154–156. (Також: Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – С. 67-69).
Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 173.
Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 217.
Сергій Набока. «Я «по жизні» журналіст, редактор і видавець…» Останнє інтерв’ю Сергія Набоки Вахтанґові Кіпіані 21.11. 2002 // Українська правда, 2003. – 21 січня; http://www.pravda.com.ua/cgi-bin/print.cgi .
Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. –– С. 11, 13, 36, 110, 122-129, 143, 143, 264, 299, 318, 369, 503, 515, 517, 566.
Сергій Грабовський. Вони прийшли, щоб звільнити нас: до двадцятиріччя УКК. – 2007. – 7 серпня http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/08/7/4422278/
Захаров Є. Жага свободи. Дзеркало тижня, № 1 (630). – 2007. – 13–19 січня.
Шевченко О. Перший постріл Української Революції // Права людини в Україні, http://www.khpg.org/index.php?id=1215442908
Овсієнко В. Справляємо «Різдвяних Василів» – згадуємо тих, хто не скорився // Україна Молода, № 9, 2007. – 18 січня.
Обертас О. День українського політв’язня // Смолоскип України, №1 (138). – 2007. – Січень.
Жердєва І.В. Давня та нова історія України. Роль православних газет і журналів в міжконфесійних відносинах за часів незалежності України. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – 2009. Вип. ХХVII.
Релігійна політика в Україні у 1960-х – 1980-х роках і сучасна практика міжконфесійних відносин. Інститут історії України НАН України. – 2010. (П.М. Бондарчук, В.М. Даниленко, В.О. Крупина, О.Н. Кубальський).
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 381-382.

Довідку склала 12 жовтня 2010 року Л.Лохвицька. Доповнив 13.10. 2010 В.Овсієнко (Харківська правозахисна група). Останнє прочитання 11.08.2016. 


Рекомендувати цей матеріал