Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ПОНОМАРЬОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

27.02.2012 | Ірина Рапп | Архів ХПГ.
ПОНОМАРЬОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ (нар. 27.10.1938 р., м. Харків — п. 19.09.2003 р., м. Харків).

Шістдесятник, учасник виготовлення самвидаву, політв'язень.

П. народився в сім'ї активних комуністів — батько мав нагороди і звання «почесний чекіст», мати працювала в системі організації охорони здоров'я.

У 1938 р. матір П., вагітну на 8-му місяці, протримали цілу добу в НКВД, вимагаючи від неї показань проти провідних лікарів Харкова. Вона відмовлялась, її виганяли з кабінету, вона годинами стояла біля кабінету, бо стільця там не було. Чоловік — «почесний чекіст» — допомогти нічим не зміг, його просто не пропускали до установи. Врятувала матір П. зміна слідчого складу після арешту М. Єжова. На очах матері її слідчого вивели з кабінету в наручниках, тому її й відпустив його наступник. Батько П. після ВОВ в сім'ю не повернувся, мати виховувала 2-х синів одна, хворіла і раніше строку вийшла на пенсію. Жили дуже скрутно.

У 1956 р. П. закінчив середню школу, в 1961 р. — Харківський Автошляховий інститут за фахом інженера-механіка.

Ще учнем старших класів прочитав стенограму одного з процесів 30-х років. Його дуже вразила фальшивість самого судового процесу, фантастичні наклепи підсудних на себе самих та інших обвинувачених. Це викликало неабиякий інтерес до того, що ж насправді відбувалось і відбувається в країні. Доповідь М. Хрущова на XX з'їзді КПРС багато чого розкрила, але це була теж напівправда, і то про минулі часи. А чи не єдиним джерелом інформації про сьогодення були зарубіжні «голоси», які слухали майже всі в СРСР.

В 1963 р. П. одружився з Іриною Рапп і через дружину познайомився з сім'єю Якірів у Москві, в якій було троє політв'язнів. Її розповіді, деякі архівні матеріали, потім «там-» і «самвидав» захопили П. Він активно читав сам, робив копії і давав читати друзям і знайомим книги та матеріали, що були заборонені або не рекомендовані в СРСР.

У 1969 р. підписав відкриті листи до громадськості на захист П. ГРИГОРЕНКА та до Комітету з прав людини ООН про порушення прав людини в СРСР.

Арештований 03.12.1969. Засуджений Харківським облсудом разом з В. НЕДОБОРОЮ 11.03.1970 до 3 р. позбавлення волі у таборах загального режиму за ст. 1871 КК УРСР. Покарання відбував у таборі «Трудове» Вінницької обл. Звільнений з відбуттям покарання 02.12.1972.

Дружину П. після засудження чоловіка перевели з посади асистента фізичного факультету Харківського державного університету в науковий сектор подалі від студентів, хоча КГБ рекомендував звільнити її з роботи в ХДУ

Весь час П. і його родина знаходились під невсипущим оком КГБ. Тим паче, що стосунки в дружньому колі П. ставали ширшими і тіснішими. Навіть сина П. (народився в 1965 р.) не допустили на воєнну кафедру Політехнічного інституту, запитуючи в 1-му (секретному) відділі, чи спілкується він з батьком. Мабуть, натякаючи на те, що слід було б відмовитися від батька, як це було у 30-ті роки. Цього не сталося, і син відслужив в армії після закінчення інституту на загальних умовах. Зараз син П. працює за фахом у США.

П. помер 19.09.2003, похований у Харкові.

Бібліоґрафія:

Архів ХПГ.

Ірина Рапп

Рекомендувати цей матеріал