Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Рух за свободу еміграції

АЛІФАНОВ ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ

23.02.2013 | Софяник Олег
АЛІФАНОВ ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ (24.01. 1954, с. Шевченко Старобешівського р-ну Донецької обл.)

Робітник, дисидент. Намагався виїхати з СРСР. Жертва каральної психіатрії.

1933 р. родина Аліфанових пішки втекла від голоду зі Слобожанщини на Донбас. Олег закінчив середню школу. В 1972-74 рр.. служив у прикордонних військах на радянсько-іранському кордоні в Азербайджані. Після демобілізації, з 1975 р., працював у Москві електрозварювальником, будівельником. Бачив розкрадання, приписки, протиріччя між комуністичною пропагандою і дійсністю. 1979 р. виявився єдиним у бригаді, хто осудив окупацію Афганістану. Його вперше назвали «зрадником». Півроку провчився на підготовчих курсах для вступу на філософський факультет Московського університету, але перспектива стати викладачем «наукового комунізму» його не влаштовувала. Адже його критичні щодо існуючого ладу погляди вже фактично були сформовані.

Втомившись від особистих негараздів, життя в московських гуртожитках, повернувся в с. Шевченко в Донецькій обл., де жила його бабуся. Маючи багато вільного часу, став читати російських класиків Достоєвського, Чехова, Толстого і слухати передачі радіостанцій «Свобода», «Голос Америки». Сталося духовне прозріння: зі звичайного радянського обивателя, прибитого радянською ідеологією, він став дисидентом. Якось слухаючи радіо «Свобода» А. перейнявся ідеєю, що виступи проти радянського режиму мали б більший ефект, якщо б це робили не тільки представники інтелігенції, але й прості люди – робітники та селяни. А. написав відкритого листа в ЦК КПРС із досить толерантною критикою радянського режиму. У липні 1985 р., під час проведення в Москві Міжнародного фестивалю молоді та студентів, приїхав до Москви. Один примірник листа відіслав поштою, а другий вирішив передати співробітникам посольства однієї з західних держав для опублікування. Кілька днів блукав по Москві, намагаючись проникнути в якесь посольство, але ретельна охорона посольств не давала здійснити його задум.

30.07. 1985 р. А. сидів у кафе навпроти посольства Франції і спостерігав за посольством. Зауважив, що за ним теж стежать люди в сірих костюмах, що сидять за сусідніми столиками, і зрозумів, що потрібно негайно зважитися на прорив, або ж КДБ схопить його раніше задуманого і його ідея провалиться. Вийшовши з кафе і йдучи вздовж посольського паркану, він побачив, що міліціонер у будці відволікся на телефонний дзвінок. А. різко схопився за металеву огорожу, підтягнувся, переметнув 3-метровий паркан і в такий спосіб на кілька годин утік з СРСР. У посольстві вкрай здивувалися його раптовій появі і заявили, що посла немає, а тільки він може вирішити питання про надання А. політичного притулку, якого він попросив.

У той час КДБ і міліція оточили посольство посиленим нарядом. Полковник МВС звернувся до дипломатів з вимогою негайно видати «небезпечного кримінального злочинця». Тим часом дипломати провели Олега в будинок посольства, нагодували, поспілкувалися з ним, узяли його листа і запевнили, що передадуть його на Захід. За словами А., були ввічливі, доброзичливі й коректні. Запитали про його плани. Олег сказав, що о 21 год. вийде з посольства. Дипломати були задоволені такою відповіддю і сказали, що не забудуть його і будуть стежити за його долею. О 21 год., після 6 годин перебування в посольстві, А. в супроводі французького дипломата на ім’я Стефан покинув посольство. Дипломат провів його до станції метро «Октябрьская», попрощався з ним. У фойє станції метро агенти КДБ заарештували А., відвезли в найближче відділення міліції, де взялися допитувати. Спочатку з погрозами розправитися, потім прибув високий чин КГБ і розпитував А. про розташування приміщень у посольстві, про кількість співробітників.

Після допиту А. відвезли в московську психіатричну лікарню ім. Кащенка, де заявили, що він помре в психлікарні. Поставивши стандартний діагноз «уповільнена шизофренія», його взялися заколювали нейролептиками.

Тим часом французькі дипломати дотримали слова: його лист був надрукований у паризькій газеті «Матен» і викликав величезний резонанс на Заході. Текст листа передавали радіо «Свобода» і «Голос Америки». А. досяг своєї мети.

Через два місяці його етапували у психлікарню селища Вінзілі поблизу Тюмені, ближче до матері, яка жила в Сургуті. Тут режим був значно м’якший.

Після трьох місяців ув’язнення А. звільнили, ймовірно, за сприянням французів. Працював робітником у Донецьку, потім переїхав до села Шевченко, де живе донині. Почуття справедливості, яке привело його до легендарного прориву в посольство, спонукало звертатися до Міжнародної амністії, до голів інших держав з клопотаннями про звільнення інших політв΄язнів. Писав листи до газет про поточні справи суспільного життя.

Автор: Олег Софяник

2012

Рекомендувати цей матеріал