Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Рух за свободу еміграції

АНДРЄЙЧИКОВ ВОЛОДИМИР

05.06.2013 | Софяник Олег
АНДРЄЙЧИКОВ ВОЛОДИМИР (нар. 1964 р. в Омській обл., Росія – п. 1995, м. Сімферополь).

Намагався втекти з СРСР. Розстріляний.

Володимир був четвертою дитиною в сім’ї. Скоро після його народження родина переїхала до Криму і оселилася в с. Віліно Бахчисарайського р-ну.

У 1980 р. за спробу покинути СРСР А. був заарештований і засуджений на 3 р. таборів. Звільнений в 1983 р.

Після конфлікту з місцевим міліцейським начальством був заарештований за сфабрикованим кримінальним звинуваченням і в грудні 1983 р. засуджений на 5 р. таборів. Звільнившись у 1988 р., в червні спрямував до Президії Верховної Ради СРСР заяву про відмову від радянського громадянства.

22.06.1988 р. А. вийшов на першу і єдину за всю історію Севастополя антирадянську демонстрацію. У себе вдома Володимир зшив білу накидку з написаним гаслом "Смерть коммунизму!", одягнув її і в такому вигляді демонстративно попрямував у бік Сапун-гори, де знаходиться Меморіальний комплекс Другої світової війни. Перехожим казав, що ненавидить радянську владу, а сьогодні у нього свято – день початку війни, і що Гітлер кращий, ніж комуністи. У районі Тріумфальної арки був затриманий міліціонерами і оперативниками КДБ, доставлений у Нахімовський РВВС м. Севастополя. На допиті сміливець заявив: радянську владу він ненавидить і хотів у такий спосіб висловити свій протест проти морального терору, якому був підданий, щойно народившись у цій країні.

Через місяць після арешту А. послали на експертизу в Севастопольську психіатричну лікарню. Там у нього несподівано почався напад апендициту. Скоро після операції, перебуваючи під охороною в Севастопольській міськлікарні № 1, коли шрам ще не встиг зажити, А. втік. Два місяці переховувався. Щоб роздобути грошей для втечі з СРСР, він у рідному селі Віліно пробрався в магазин, зламав сейф і викрав 4.000 рублів. У той же день був заарештований.

13.09.1988 р. А. привезли до Віліно на слідчий експеримент. Там він здійснив зухвалу втечу з-під варти. 20.09 його схопив місцевий дільничний Василь Кулиняк. Від немилосердно бив А. під час допиту і знущався над ним. У своїх показах А. неодноразово заявляв слідчим, що в нього одна мета: полишити Радянський Союз, і він готовий піти на все, якщо така нагода йому трапиться.

У лютому 1989 р. А. був засуджений Нахімовським райсудом Севастополя до 6 р. таборів суворого режиму. Термін відбував у Вінницькій зоні ИВ 30-86. У таборі подружив зі Станіславом Гіржеу (1967 р. н.). Той перебував у таборі з 1989 по 1991 р. за кримінальним звинуваченням. У зоні друзі вирішили створити підпільну бойову антикомуністичну групу і після звільнення, роздобувши в бою зброю, вбивати комуністів і гебістів. Гіржеу звільнився на 3 роки раніше від А., але далі листуватися з ним і зустрів його біля воріт зони в день звільнення.

У таборі А. займався самоосвітою, писав непогані вірші, ось один з них: «Расплата. Я забыл, что такое любовь, и под лунным над городом светом столько выпалил клятвенных слов, что мрачнею, как вспомню об этом. И однажды, прижатый к стене безобразьем, идущим по следу, одиноко я вскрикну во сне и проснусь, и уеду, уеду... Поздно ночью откроется дверь, невеселая будет минута. У порога я встану, как зверь, захотевший тепла и уюта. Побледнеет и скажет: уйди! Наша дружба теперь позади! Ничего для себя я не значу! Уходи! Не гляди, что я плачу! И опять по дороге лесной, там, где свадьбы когда-то летели, неприкаянный, мрачный, ночной, я тревожно уйду по метели.»

А. звільнився у квітні 1994 р. Разом зі Стасом Гіржеу приїхав до Криму. Він дотримався клятви, даної в зоні, і почав мстити комуністам і гебістам, які стали вже в незалежній Україні успішними бізнесменами. У вересні – жовтні 1994 р. друзі здійснили низку збройних нападів на житла колишніх партпрацівників. У результаті нападів 5 осіб було вбито. Апофеозом їхньої діяльності був напад у с. Віліно на будинок дільничного Кулиняка, який заарештував А. в 1988 р. Сам дільничний і майже всі члени його сім’ї були демонстративно вбиті 10.10.1994 р.

Справа набула широкого розголосу. На пошуки А. і Гіржеу кинули всі міліцейські сили. З Києва прибув заступник міністра МВС України Чернишов. 14.10.1994 р. їх «вирахували». У Севастополі беркутівці вибили вибухом двері квартири сестри А., захопили його і Гіржеу сплячими. Їх привезли в управління МВС Севастополя і взялися просто вбивати ногами. Начальник УВС Севастополя генерал Бєлобородов, який побачив це, спробував припинити побиття, але замміністра МВС Чернишов, який стояв поруч, повів його за собою.

А. після побиття потрапив до реанімації, а Стасу Гіржеу відбили нирки. На слідстві та суді А. заявляв, що мстився злочинним функціонерам радянської влади і задоволений своїми діями, ні в чому не кається і ні про що не жалкує, своєї мети він досягнув.

У Сімферопольському СІЗО А. і Гіржеу постійно били охоронці. У 1995 р. Верховний суд АР Крим засудив А. і його друга до розстрілу. У тому ж році вирок був виконаний.

Автор: Олег Софяник.

Травень 2013

Рекомендувати цей матеріал