Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ГОЛУМБІЄВСЬКА (ДЕНИЩЕНКО) ГАННА ВІКТОРІВНА

12.07.2013 | Овсієнко В.В.

ГОЛУМБІЄВСЬКА (ДЕНИЩЕНКО) ГАННА ВІКТОРІВНА (нар. 27.11.1937 в м. Одеса — пом. 19.06.1994, м. Одеса)
Учителька російської мови й літератури, учасниця правозахисного руху.
Батько Ганни загинув на фронті, мати померла. Закінчила російське відділення філологічного факультету Одеського педінституту, викладала російську мову й літературу в 130-й школі м. Одеси. У шлюбі з викладачем історії Голумбієвським 1961 р. народила дочку Аню, та мусила розійтися з ним.
1967 р. вступила в КПРС, закінчила університет марксизму-ленінізму, склала кандидатський мінімум з філософії.
Уроки Г. були неординарними. Вона спонукала дітей до мислення, виховувала потяг до високої культури. Належала до кола одеської критично налаштованої російської інтелігенції.
Коли 6.12.1971 р. була заарештована Ніна СТРОКАТА-КАРАВАНСЬКА, то в Одесі сформувалася правозахисна група на захист її, а також Олекси РІЗНИКІВА (заар. 11.10.1971) та Олекси Притики (заар. 9.08.1971). До неї увійшли люди різних національностей, у т. ч. Г., Галина МОГИЛЬНИЦЬКА, Марія ОВДІЄНКО, Леонід ТИМЧУК, Олена Даніелян, Ганна МИХАЙЛЕНКО, Василь БАРЛАДЯНУ, Зіна Донцова, Василь Варґа, Тетяна Рибникова, Розалія Баренбойм. Усі вони подали заяви на захист заарештованих, а 2–9.05.1972 р. демонстрували свою підтримку під приміщенням суду, куди їх не допустили.
У квітні 1973 р. директорові школи № 130 надійшло письмове повідомлення вчительки П. П. Грушевської, що урок Г. про М. Гоголя, де вона була присутня, був «аполітичним», що вчителька згадала про письменника, твори якого спочатку представили на Ленінську премію, а потім оголосили «ідеологічною диверсією в радянській літературі». В учительській зайшла мова про О. СОЛЖЕНІЦИНА. Г. сказала, що читала його повість «Один день Івана Денисовича» та інші твори, які публікувалися в радянській пресі. Сказала, що вважає СОЛЖЕНІЦИНА талановитим письменником.
У травні 1973 р. на партбюро Г. «попередили» за «аполітичність» цього уроку, директор перевів її на викладання у молодші класи.
15.03.1974 р. партбюро винесло Г. догану за те, что в учительській висловилась проти вислання СОЛЖЕНІЦИНА з СРСР. У серпні їй докоряли в КГБ за «втрату класового чуття». На початку навчального року її позбавили наднормових уроків. 27.11 в школі з нею бесідували два працівники райкому партії. Пропонували «розкаятись у вчиненому». Г. відмовилась.
За даними В. Іґрунова, збиралася інформація про Г., щоб запроторити її до психлікарні і на цій підставі позбавити права працювати в школі. Але цю життєлюбну оптимістку, яку любили учні й друзі, важко було б зобразити психічно хворою.
2.12.1974 партійні збори школи розглянули «Персональну справу вчительки Голумбієвської». «За» пропозицію виключити її з партії і звільнити з роботи проголосував сам її автор; за те, щоб підтримати «догану», винесену партбюро 15.03 – 11 комуністів, один утримався. Однак бюро райкому партії 13.12 виключило Г. з КПРС і запропонувало райвно звільнити її з роботи. Г. розповсюдила цю інформацію у відкритому листі від 25.12.1974 р. на ім΄я Л. Брежнєва. Лист був опублікований за кордоном.
З Г. мав розмову представник ЦК КПУ, який запевняв, що її можуть відновити в партії, якщо вона визнає помилки. Але Г. вже не хотіла повертатися в партію. Вона підтримувала зв΄язки з московськими дисидентами. Її помешкання на вул. Мойсеєнка, 8, стало центром дисидентства в Одесі. Вона вхожа була до підпільної бібліотеки самвидаву Вячеслава Іґрунова, сама читала і давала читати самвидав своїм колишнім учням (Тетяна Рибникова, Зіна Донцова-Варґа, Василь Варґа) та друзям (Леонід і Валентина Сірі та ін.).
Робітник-електрик Леонід ТИМЧУК виявив у помешканні Г. підслуховуючу апаратуру, демонтував її, у зв΄язку з чим 23.11.1975 р. його звинуватили в хуліганстві. Під час небувалої ожеледі Г. та її друзі Г. МИХАЙЛЕНКО та Р. Баренбойм пішки обійшли міліцейські відділи, розшукали його в камері попереднього ув’язнення і спрямували заяви до районної та обласної прокуратури на його захист, а коли він відбував рік умовного покарання, Г. брала участь в його охороні, щоб проти нього не вчинили нової провокації.
5.10.1976 р. 11 одеських дисидентів за прикладом московських вийшли до пам’ятника Пушкіну на Приморському бульварі і влаштували мовчазну демонстрацію на знак протесту проти порушень прав людини в СРСР. Тут були четверо учнів Г. – Тетяна Рибнікова, Зіна Донцова і два хлопці, Г. МИХАЙЛЕНКО, В. БАРЛАДЯНУ, Василь Варґа, робітники Валентина і Леонід Сірі. На них спрямували курсантів морехідної школи. Тоді жінки стали наперед, їх трохи пошарпали, але демонстранти не піддалися на провокацію, вистояли мовчки півтори години. Ці ж люди щороку покладали квіти до пам΄ятника Т. Шевченку 9 березня і 22 травня. Великою мірою саме завдяки Г. глухий гомін опору комуністичному режимові в Одесі набув організованої форми.
У кінці 1976 р. Г. разом з В. БАРЛАДЯНУ та Г. МИХАЙЛЕНКО створили неоголошене одеське відділення Української Гельсінкської групи (УГГ), яке збирало інформацію про порушення прав людини і передавало її Московській та Українській гельсінкським групам. До них приїздила О. МЕШКО.
2.03.1977 р. в помешканні Г. був учинений обшук у справі заарештованого в цей день В. БАРЛАДЯНУ, вилучені записники, конспекти, листування з приватними особами й офіційними установами, фотографія О. СОЛЖЕНІЦИНА, плівка з записом пісень В. Висоцького, книга Стругацьких «Улитка на склоне». У заяві прокурору області від 30.11.1977 р. Г. завимагала все це повернути.
Заарештований В. БАРЛАДЯНУ оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання ріднí зняв після суду, що відбувся 27–29.06.1977 р. У числі 10 осіб 27.06 Г. підписала заяву прокурору Одеської обл. з протестом проти закритого суду та з вимогою допустити всіх бажаючих до зали. Їх не допустили. Г. як «свідок» прийшла з квітами, попросила дозволу вручити їх підсудному, а коли цього не дозволили – кинула їх через бар΄єр. Вона зачитала заяву про відмову давати покази на закритому суді. Суд виніс щодо неї окрему ухвалу. 5.07.1977 Г. письмово оскаржила її, заявивши, що суд не мав доказів, що вона вела з БАРЛАДЯНУ бесіди, які порочать радянський державний і суспільний лад, що вилучена в неї інструкція до друкарської машинки, яка належала БАРЛАДЯНУ, не є доказом злочинної діяльності, спростувала інші абсурдні звинувачення.
Довкола Г. гуртувалися учні-старшокласники, випускники. Фактично, це був просвітницький гурток, що збирався в неї вдома. Її дім був відкритий для людей різних національностей і поглядів, до яких тут ставилися терпляче. Обговорювали нові публікації в журналах «Новый мир», «Иностранная литература», у самвидаві. Директорові школи № 130 надійшов лист батьків одного учня, що Г. на уроках і поза уроками веде релігійну пропаганду, говорить про Бога, що вона шкідливо впливає на учнів, зачитуючи їм уривки з сумнівного твору «Майстер і Маргарита» М. Булгакова. 19.12.1978 р. місцевком профспілки школи розглянув питання про поведінку Г.. Серед інших осудливих виступів прозвучала репліка: «Нужно собраться всем коллективом и пойти куда-нибудь попросить, чтобы нас освободили от нее». Тобто щоб органи КГБ заарештували її. Г. запропонували відмовитися від своєї «аморальної поведінки» й перейти на роботу бібліотекарем. Згодом їй дозволили викладати ручну працю (домоводство) в початкових класах.
Попри постійний тиск із боку КГБ, Г. й далі брала участь і численних протестних акціях, зокрема, проти введення радянських військ в Афганістан, на захист кинутих у табори та психлікарні одеських дисидентів. Писала листи в неволю Г. МИХАЙЛЕНКО, посилала їй посилки, 17.05.1985 р. звернулася з листом до М. Горбачова з клопотанням про звільнення її з психлікарні.
Достроково вийшла на пенсію в 1987 р. Жила бідно, тяжко хворіла на рак і померла після операції.

Бібліоґрафія:
1.
В Судебную коллегию по уголовным делам Верховного суда УССР Голумбиевской А. В. Частная жалоба: http://www.igrunov.ru/vin/vchk-vin-dissid/smysl/lett_diss/barladyanu/1077008263.html;
Ганна Голумбієвська. Дума про людину [Г. Михайленко] / Український вісник, вип. 7, 8, 9-10. – Балтимор–Торонто: Смолоскип. – 1988. – С. 286-291;
Выбранные места из лирических отступлений / Одесскій вестникъ], 1990. – Дата?
2.
ХТС, № 34, 31.12.1974: http://ru.wikisource.org/wiki/Хроника_текущих_событий/34/18;
Вісник репресій в Україні. Закордонне Представництво УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. Голумбієвська Г.: 1980: 3-11, 4-13; 1982: 7/8-48;
Алексеева Людмила. История инакомыслия в СССР. – Москва–Вильнюс: Весть, 1992. – С. 272;
Анна Викторовна Голумбиевская. [Некролог] – Чорноморські новини, 1994. – 21 червня;
Інтерв’ю з Ганною Михайленко 10 і 12.02.2001 р. в Одесі: http://museum.khpg.org/index.php?id=1121199690&w=;
Інтерв’ю з Василем Барладяну-Бирладником 11.02.2001 р. в Одесі: http://museum.khpg.org/index.php?id=1203669040;
Інтерв΄ю з Леонідом Тимчуком 11.02.2001 р. в Одесі: http://museum.khpg.org/index.php?id=1186505594&w=;
Татьяна Рыбникова о середине 70-х в Одессе: Было ощущение, что ты решаешь судьбу страны и судьбу мира http://www.igrunov.ru/cv/vchk-cv-side/vchk-cv-side-rybnikova.html;
Из воспоминаний Вячеслава Игрунова, 2002 г.: http://www.igrunov.ru/cv/vchk-cv-memotalks/talks/about-chronika-et-samisd.html: Анна Викторовна Голумбиевская;
Діагноз КҐБ: шизофренія. Інтерв΄ю Юрія Зайцева з Ганною Михайленко. Документи / Вступна стаття, упоряд., і ред.. Ю.Д.Зайцева. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип΄якевича НАН України, 2008. – 240 с. (Зокрема, с. 30-31, 179-180, 182-187).


Рекомендувати цей матеріал