ЧУПРЕЙ РОМАН ВАСИЛЬОВИЧ

 473907.07.2005

author: Овсієнко В.В.

ЧУПРЕЙ РОМАН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 1.07.1948, с. Печеніжин, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.)

Член-засновник Спілки Української Молоді Галичини.

Мама, Гафія Луцак, за Польщі викладала в с. Березів у „Рідній школі”. Мала літературу старих видань, давала її читати синові та його друзям, проводила з ними бесіди, що сприяло формуванню їхньої національної свідомості. Мав, зокрема, календар "Червоної калини" за 1936, 1939 рр. З ранніх літ слухав радіо «Свобода», «Голос Америки» – ще з 1961 р. запам’ятав ім’я Левка ЛУК’ЯНЕНКА, чув про «Український Національний фронт». Прислухався до розповідей старших людей про національно-визвольну боротьбу, про репресії.

1966 р., закінчивши 11-й клас і не вступивши до вищої школи, Ч. поїхав за комсомольською путівкою у Дніпропетровськ, де разом з однокласником Дмитром ГРИНЬКІВИМ працював слюсарем-складальником на ремонтному заводі.

1967 р. вступив на факультет автоматики Львівського політехнічного інституту. Був старостою групи. Наїжджаючи до батьків у Печеніжин, спілкувався з друзями-однокласниками. Це коло дуже переймалося національними проблемами, колоніальним становищем України в СРСР. Тривожило наростання русифікації, арешти української інтелігенції, зокрема, Валентина МОРОЗА в 1970 р. Чергова хвиля арештів, яка розпочалася в січні 1972, спонукала їх зібратися 31.01.1972 в хаті Івана-Василя ШОВКОВОГО. Дійшли висновку, що їм пора вже якось проявити себе. Спонтанно виникла ідея створити підпільну організацію, остаточна назва якої "Спілка української молоді Галичини". При цьому були також Дмитро ГРИНЬКІВ, Микола МОТРЮК, Дмитро ДЕМИДІВ, Василь Михайлюк, Федір Микитюк, Василь Кузенко. Поклавши руки на колодку ножа, юнаки заприсягли на вірність Україні. Керівником організації визнали Д.ГРИНЬКІВА.

Це була природна реакція на гніт, який відчували всі в українському суспільстві. Створюючи організацію, сподівалися на підтримку населення, яке ще пам’ятало збройну боротьбу УПА.

Програми і статуту організація не встигла виробити, та ціль її була очевидною: продовжувати боротьбу за незалежність України. Члени СУМГ вважали себе спадкоємцями ОУН, та досягати мети мали намір шляхом ідеологічної боротьби, хоча, залежно від обставин, не виключали і збройної. Вони роздобували, читали й обговорювали літературу з історії національно-визвольних змагань, збирали перекази про ОУН, про окремих героїв-краян, записували повстанські пісні.

СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА: нелегальні зібрання в лісі, в горах; кожний член організації мав псевдонім (Ч. – “Хміль” ). Збиралися, здебільшого, в церковні свята, часом у лісі, де також вчилися стріляти. Втім, Ч. бував не на всіх зібраннях, бо вчився у Львові.

Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок з синьо-жовтою стрічкою до пам’ятника Олексі Довбушу з нагоди річниці його загибелі. Організація мала намір виходити на інші терени та на зв’язки з іншими організаціями, навіть закордонними. Ч. мав вивчати настрої студентів і залучати їх до організації. На одні збори він привіз студента Львівської політехніки Богдана Романишина.

Члени організації роздобували – шляхом експропріації – зброю, до чого Ч., втім, не був причетний. Одначе він дав інформацію Д.ГРИНЬКІВУ, що два пістолети є в домі його однокурсника Лотова. Д.ГРИНЬКІВ надіслав листа Ч., натякнувши на операцію «Лотос». Того листа кагебісти й вилучили 15.03.1973.

Організація зазнала провалу, довіривши граверу Тарасові Стадниченку зробити напис її назви на заготовці печатки. Він доніс у КГБ. Д.ГРИНЬКІВ віддав наказ понищити все, що стосується організації, та обшук і затримання для Ч., на відміну від інших членів СУМГ, були цілком несподіваними. 17.03 його відвези до Івано-Франківського КГБ і звинуватили за ст. 56 КК УРСР у «зраді батьківщини». Лише там він згадав виклик декана, який докоряв занепадом ідеологічної роботи в групі, поради профорга вважати за розмовами, попередження сина ґазди, в якого квартирував, про підслуховування ніби за наркоманами.

Ч. ні в чому не зізнавався, хіба в явному. На половині слідства справу Ч. було перекваліфіковано на ст. 62 ч.1 („антирадянська агітація і пропаганда”) та 64 („створення антирадянської організації”).

Івано-Франківський обласний суд на закритому засіданні, що тривало кілька днів, виніс 9.08.1973 вирок (на його виголошення допустили родичів): як керівник організації, Д.ГРИНЬКІВ був засуджений до 7 р. таборів суворого режиму та 3 р. заслання, Д.ДЕМИДІВ і В.-І.ШОВКОВИЙ – до 5, М.МОТРЮК і Ч. – до 4 р.

Потрапив у табір ВС-389/36, що в с. Кучино Пермської обл. Працював на виробництві прасок, набивав шкідливим піском тени.

Ув’язнення стало для Ч. новою школою, адже тут були Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Євген СВЕРСТЮК, повстанці Іван ПОКРОВСЬКИЙ, Микола КУРЧИК, Андрій Турик, політв’язні інших національностей. Брав участь в акціях протесту, голодівках, у боротьбі за статус політв’язня, відмові від радянського громадянства, у деяких ланках підготовки й передачі інформації на волю.

На початку лютого 1977 Ч. спровадили до лікарні в зону № 35, щоб підтримати здоров’я перед звільненням. В Івано-Франківському КГБ йому дали настанову, як надалі поводитися, в Печеніжині поставили на рік під адміністративний нагляд.

Не дуже кваплячись до роботи, на вимогу влади влаштуватися, Ч. ходив на підприємства і прямо казав, що недавно звільнився з політичної зони, де сидів як особливо небезпечний державний злочинець. Звичайно, його не приймали. Зрештою влаштувався грати в оркестрі ресторану, та КГБ усунув його звідти. Пішов електриком у комунгосп.

У листопаді 1983 одружився з сестрою В.ШОВКОВОГО Любою і почав будувати хату. КГБ завимагав підписати статтю, спрямовану проти правозахисників, зокрема, проти ЛУК’ЯНЕНКА, з визнанням, що його, Ч., втягнули в злочинну діяльність. Ч. відмовився, тому будівництво припинилося. З 1992 р. винаймав помешкання в Коломиї, працював на сирзаводі. 2002 мусив виїхати за кордон на заробітки.

Був членом Української Гельсінкської Спілки, відтак з 1990 – Української Республіканської партії, один з організаторів Спілки політв’язнів, "Меморіалу", Товариства української мови в на Коломийщині.

Має дочку Христину 1985 р.н. і сина Тараса 1988 р.н.

14.07.1993 вирок щодо Ч. скасовано за відсутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 62 ч.2 і 64 КК УРСР.

Бібліоґрафія:

І.

Інтерв’ю з Р. Чупреєм 21.03. 2000 р. в Коломиї. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121883821&w

ІІ.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36. 47, 65-66; вип. 34.— С. 33; 1977, вип. 45.— С. 41, 50, 56; вип. 47.— С. 104-106; 1978, вип. 48.— С. 61; вип. 51.— С. 70, 93.

Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1978. – С. 88.

Вісник репресій в Україні. Закордонне предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1981: 8.

Людмила Алексеева. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Вильнюс – Москва (VIMO): Весть. – 1992. – С. 11.

Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 143.

Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х — початок 1990-х років.— К.: Видавництво ім. О. Теліги, 1998.— С. 206-208.

Юрій Данилюк, Олег Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. 33.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Т. 2. – С. 46.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 819–822. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120732179

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 714; 2-е вид.: 2012 р., – С. 803.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 31. 05. 2003. Виправив Р. Чупрей 06.2006. Останнє прочитання 26.07.2016.

 Share this

It may be interesting for you

Спогади

Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Спогади

Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса

Події

«Сховала харчі на видному місці». Голодомор у долях дисидентів. Юлія Рацибарська

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Персоналії / Український національний рух

АДАМЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ. Василь Овсієнко

Спогади

Помер Володимир Буковський. ХПГ-інформ

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Дослідження

Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Події

Список Юрия Дмитриева. Сергей Кривенко, член правления Международного общества «Мемориал»

Dissidents / Ukrainian National Movement

YAKUBIVSKYI Mykhailo Mykhailovych. Vasyl Ovsiyenko

Спогади

Нащадок роду Чубинських (До 30-річчя трагічного відходу Володимира Чубинського). Сергій Цушко

Дослідження

Єврейське питання в УРСР: дискримінація в хрущовську епоху (1953-1964 рр.). Кирило Каштанов

Дослідження

Знайомий незнайомець Микола Горбань. Ольга Багалій

Дослідження

Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конвенції, договори та судові рішення (висновки Лемкіна підтверджуються). Богдан А. Футей

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

Персоналії / Український національний рух

САМІЙЛЕНКО МИКОЛА ОМЕЛЯНОВИЧ

MENU