ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ

 577915.07.2007

author: Паповян Олександр, Захаров Євген

ХЕЙФЕЦ МИХАЙЛО РУВИМОВИЧ (Heifetz Michael, нар. 18.01.1934, м. Ленінград, Росія)

Письменник, історик. Автор самвидаву, політв’язень.

Журналіст.Народився в родині робітника-електромонтера. 1955 закінчив літературний факультет Ленінградського педагогічного інституту ім. Герцена. Кілька років працював учителем історії та географії в Алтайському краї, згодом повернувся в Ленінград, викладав літературу в середній школі, одночасно навчався заочно в аспірантурі, та звідти його звільнили за „неортодоксальні погляди”. Почав писати художню прозу. Із середини 1960-х – професійний письменник, член профкому літераторів, писав історичні романи, літературно-критичні статті, сценарії документальних фільмів, літературно обробляв генеральські спогади. Друкувався в журналах “Костер”, “Звезда”, “Вопросы литературы”, “Аврора” та ін.

У 1973 Х. написав передмову до 5-томного зібрання творів Йосифа Бродського, яке підготував ленінградський письменник Володимир Марамзін для самвидаву. Цю передмову (“Йосип Бродський і наше покоління”) Х. дав на відгук літературознавцеві Юхиму Еткінду та письменникові-фантастові Борису Стругацькому. Згодом, на суді, написання передмови і її „поширення” стало основним епізодом звинувачення проти Х.

Х. був арештований 22.04.1974. Передмова була визнана “наклепницькою”, особливо підкреслювався висловлений у ній різкий осуд Х. вторгнення військ Варшавського договору в Чехословаччину. Його також звинуватили у зберіганні літературного і правозахисного самвидаву (“Хроники текущих событий”)”, статей і листів Петра ГРИГОРЕНКА, Олексія Костеріна, Андрія Амальрика. Справа Х. стала прикладом “чисто-літературної справи КГБ”, коли письменника судили за написання статті про літературу.

13.09.1974 Х. був засуджений Ленінградським міськсудом за ст. 70 ч.1 КК РСФСР („антирадянська агітація і пропаганда”) на чотири роки позбавлення волі в колонії суворого режиму і два роки заслання. Йому було обіцяне помилування в обмін на “каяття”, однак Х. відмовився (Марамзін, який прийняв таку пропозицію, в лютому 1975 був засуджений умовно).

В останньому слові Х. сказав, що хоче написати книжку про табір. Згодом він писав: “...мені дали перепустку і творче відрядження в абсолютно заборонено-секретний пункт СРСР – я вважав себе отут спецкором. Я не повинен був – так мені здавалося – впливати на події в зоні, але, навпаки, спостерігати і вивчати їх у природній обстановці, вникати і досліджувати природну логіку поведінки тих, чиє існування в зоні мало не випадковий, як у мене, а професійний характер – дисидентів і адміністрації”.

Термін відбував у мордовських політичних таборах (Дубравлаг) – ЖХ-385/17А (пос. Озерний) і 19 (пос. Лєсной). Зблизився з вірменськими й українськими політв’язнями (Паруйром АЙРІКЯНОМ, Зоряном ПОПАДЮКОМ, Василем СТУСОМ, В’ячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Миколою РУДЕНКОМ), брав участь у голодуваннях солідарності з ними (серпень 1975 – з вимогами легалізації Національної Об’єднаної Партії Вірменії, січень 1977 – у п’яту річницю Другої хвилі арештів на Україні) і в боротьбі за статус політв’язня.

21.04.1977 Х. разом з іншими політв’язнями заявив про явочний перехід на статус політв’язня і почав 100-денне поетапне голодування за визнання цього статусу адміністрацією таборів. Кинутий за це в карцер, де провів загалом сорок діб. У червні склав “Повідомлення про боротьбу політв’язнів Мордовських таборів за статус політв’язня”, текст якого був таємно переданий на волю й опублікований у газеті “Русская мысль”. Написав і передав на волю кілька книг: автобіографічний твір “Місце і час” про життя в таборі, боротьбу політв’язнів за свої права; “Російське поле” – збірку з трьох інтерв’ю, взятих з політв’язнями (видані на Заході).

У квітні 1978, відбувши табірний термін, Х. етапований на заслання в м. Єрмак Павлодарської обл. Казахстану. Працював учителем у середній школі, потім – методистом у навчальному комбінаті. Продовжував там правозахисну діяльність. 4.11.1978 направив голові КГБ Ю.Андропову заяву з проханням втрутитися в справу багаторічного політв’язня Костянтина Скрипчука. Домагався виїзду П.САРАНЧУКА з СРСР. На початку 1979 направив кілька протестів проти суду в Україні над В.ОВСІЄНКОМ. Згодом описав етап на заслання і життя там у книзі “Подорож з Дубравлагу в Єрмак”.

У січні 1980 Х. був звільнений з заслання і в березні еміґрував в Ізраїль

.Друкувався в російській та українській еміґрантській періодиці: у журналах “Континент”, “Коло”, “Посев”, “Трибуна”, “Сучаснiсть”, а також в ізраїльському російськомовному журналі “Время и мы”.  

У 1982-1990 працював науковим співробітником у Центрі вивчення східноєвропейського єврейства Єврейського університету в Єрусалимі. Потім цілком присвятив себе журналістиці.У своїх книгах, написаних у таборі, а також у збірнику нарисів “Українські силюети” і в окремих журнальних публікаціях Х. дав цілісну галерею портретів своїх співтабірників, здебільшого діячів національно-визвольних рухів (українського – В.СТУС, В.ЧОРНОВІЛ, М.РУДЕНКО, З.ПОПАДЮК, В.ОВСІЄНКО; повстанці П.САРАНЧУК, М.Кончаківський, М.Жураківський, К.Скрипчук, В.Казновський – у розділі „Святі старики України”; Д.КВЕЦКО, Микола Гамула, Микола ГУЦУЛ, Федір Дронь – у розділі „Бандерівські сини”; вірменського – Паруйр АЙРІКЯН, російського – Володимир Осипов, Сергій Солдатов).Живе в Єрусалимі. Член редколегій журналів “22”, “Взгляд на Израиль”, “Народ и земля”.

Бібліоґрафія:

І.

Место и время. Еврейские заметки. – Париж: Третья волна, 1978. – 208 с.; Те ж. Пер. на англ. мову: A Time and a Place / M. Kheifets // Index on censorship. – 1979. – № 5. – P.43-51.

Русский патриот Владимир Осипов // Континент. – 1981. – № 27. – С. 159-214; № 28. – С.134-180.

Про шпионов // Континент. – 1981. – № 29. – С. 249-259. – Совм. с Э.Кузнецовым.

Украинские силуэты : [Сб. очерков]. – Б. м.: Сучаснiсть, 1983. – 287 с. – Те ж. Українські силюети. – Там же, 1984. – 237 с. (укр. мовою).

Военнопленный секретарь: Повесть о Паруйре Айрикяне. – Лондон: OPI, 1985. – 238 с. Переклад на вірм. мову.

Солженицын – глядя из Парижа // Грани. – 1985. – № 137. – С. 305-310.

Українські силюети // Поле відчаю й надії. Альманах. Упоряд. Романа Корогодського. – К.: 1994. – 396 с.

 Избранное. В трех томах. Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Фолио, 2000. – Т. 1: Место и время. Русское поле. – 272 с.; Т. 2: Путешествие из Дубровлага в Ермак, 1979-1987. – 228 с.; Т. 3: Украинские силуэты. Военнопленный секретарь. – 296 с. Презентація: http://archive.khpg.org/index.php?do=search&w

Путешествие из Дубравлага в Ермак // http://polit.kulichki.net/moshkow/MEMUARY/HEJFEC/dubrovlag.txt.Інтерв’ю 9.12.2000 р.: http://archive.khpg.org/index.php?id=1265026385&w  

История одного политического преступления. / Харьковская правозащитная группа; худож.-оформитель Б.Захаров. – Харьков: Права людини, 2006. – 256.

Книга счастливого человека / Харьковская правозащитная группа. – Харьков: Права людини, 2010. – 308 с., фотоилл. – 256.

Хейфец М. Р. Українські силуети / М. Р. Хейфец; вступ стаття Б. Є. Захарова; ГО «Харківська правозахисна група». – Харків: ТОВ «Видавництво права людини, 2015. – 328 с. фотоіл.

ІІ.

Дело Хейфеца // Литературные дела КГБ: Дела Суперфина, Эткинда, Хейфеца, Марамзина: В приложении: документы о советской цензуре / Под ред. В. Чалидзе. – Нью-Йорк: Хроника, 1976. – С. 39-71.

Марамзин В. Мой друг Михаил Хейфец // Рус. мысль, №3100.– 1976. – 22 апр.

В.Овсієнко. Мордований союз // Україна – Ізраїль. Журнал літератури, мистецтва, політики. – 1993, № 2.– С. 108-112. – іл.

В.Овсієнко. Про мого друга // Еврейские вести. 1993. – № № 23 – 24 (43 – 44). – Грудень.

Сухорукова Інна. Зустріч у Харкові // Права людини. Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. – 2002.– № 22 (278). – 1-15 серпня. – С. 12.

В.Овсієнко. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упоряд. автор. – Харків: ХПГ; К.: Смолоскип, 2005. – С. 50, 60, 70, 81, 117, 141-149, 300-308; кн. 2. – С. 128, 146, 224, 257, 323, 332-334, 336, 337.

Мордований союз: http://archive.khpg.org/index.php?id=1203938764&w  

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 791–704. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184518861  

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 687–689; 2-е вид.: 2012 р., – С. 773–775.

Олександр Паповян, Євген Захаров. З матеріалів Московського „Меморіалу” – для Харківської правозахисної групи. 15.07.2007. Переклав і доповнив В. Овсієнко. Останнє прочитання 25.07.2016.

Фото: Михайло Хейфец з дружиною Раїсою на засланні в м. Єрмак (Казахстан), 1979.