ЛИТВИН ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

 1104621.05.2011

author: Овсієнко В.В.

ЛИТВИН Василь Степанович (нар. 4.06. 1941, с. Федорівка Піщанобрідського р-ну Кіровоградської обл.. Кобзар.
Мати колгоспниця, батько – залізничник. Дитинство минуло в бідності. Василь засумнівався у правильності шкільного виховання, коли почув од батька пісню про Хмельницького: «Ой, Богдане, Богдане, Нерозумний сину, Занапастив неньку, Неньку Україну! Занапастив, ще й продав Бо в голові розуму Та й не мав».
1960 р. закінчив Перчунівську десятирічку. Разом з братом Миколою 1961 р. вступив до Кролевецького профтехучилище художнього ткацтва – так вони вирвалися з колгоспного кріпацтва. Від керівника капели бандуристів місцевої ткацької фабрики Михайла Білошапки брати навчилися грати на бандурі. 1961 р. вступили до Київського музичного училища ім. Р. Глієра. Вчилися там до 1963 р. Ночами заробляли на хліб розвантаженням вагонів, кочегарами. Співали у міжвузівському студентському хорі «Жайворонок» (керівник Борис Рябокляч), 1962 р. мандрували з хором по Шевченківських місцях, брали участь у відзначенні пам΄яті Т.Шевченка 22 травня, виступали в робітничих гуртожитках, спілкувалися з молодою творчою інтелігенцією. Отже, були під наглядом КГБ. Коли з училища мусив піти учитель-бандурист Андрій Омельченко, брат Микола виїхав до Тернополя, а Василь залишився без будь-якої матеріальної підтримки, то ж мусив полишити навчання. Їде в Чернігів, працює в філармонії (1964–65 рр.). Там не міг змиритися з низьким професійним рівнем ансамблю бандуристів. Разом з братом Миколою пішли на прослуховування до Київської філармонії. Їх не прийняли – через «націоналістичні» настрої. У липні 1965 брат Микола був заарештований, через місяць звільнений. Після розмови з кагебістом їх таки прийняли до Тернопільської філармонії, але концертна діяльність братів тривала недовго: Василя 1966 р. призвали в армію – всупереч висновку медкомісії попередніх років.
З листопада 1967 по квітень 1968 Л. працював у паровозному депо ст. Помічна на Кіровоградщині. За клопотанням Алли Горської влаштувався художнім керівником ансамблю бандуристів Бориспільського будинку культури, жив з дружиною Антоніною Гармаш у с. Іванків. Улаштовував тематичні вечори з діячами національного руху, організував ансамбль і драматичний гурток.
Після концерту у видавництві «Молодь» (1969) Дмитро Чередниченко (з Музично-хорового товариства) порекомендував Л. до створюваного Київського оркестру українських народних інструментів (керівник Яків Орлов). На знаменитому концерті кобзарів у Оперному театрі співав пісню про Петра Калнишевського «Ой полети, галко». Концертував з оркестром по Україні і багатьох країнах світу. Дует братів Литвинів викликав захоплення, тому їх на вимогу КГБ було звільнено.
Сім΄я переїхала в с. Гребені Кагарлицького р-ну. Працював у сільському будинку культури. Організував народний театр, агітбригаду. За патріотичний репертуар, за критику начальства мав конфлікти з райкомом партії. З 1981 – позаштатний художник-графік видавництва «Наукова думка». З липня 1989 – артист-соліст концертно-лекційного об’єднання «Київконцерт».
У вересні 1989 Л. виступає одним зі спізасновників єдиної в своєму роді школи кобзарського мистецтва (нині – Стрітівська вища педагогічна школа кобзарського мистецтва). Виступає в концертах, на громадських заходах, разом з дружиною Антоніною Гармаш проводить лекції-концерти на патріотичні теми, вони автори проекту «Школа майбутніх Батьків-Матерів».
Л. – носій високої духом прадавньої української кобзарської традиції. Йому властиві драматичне перевтілення, експресія співу, інструментальна імпровізаційність. У доробку митця понад 100 авторських пісенних творів. Виступав у багатьох країнах. З його участю знято кілька фільмів. Заслужений артист України (1990), відмінник освіти України (1993 р.), лауреат Літературно-мистецької премія ім. І.Нечуя-Левицького (1995), нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2010 р.), голова Спілки кобзарів України. с. Живе в с. Гребені.
Бібліоґрафія:
Василь Литвин: У душі я великий бунтар // Україна молода, 2009. – 28 серпня. http://ukrrevue.ucoz.ua/blog/2009-08-28-76
Автобіографічний нарис Василя Литвина.
Склав 21.05. 2011 Василь Овсієнко (ХПГ) за метеріялами В.Литвина і Антоніни Гармаш.
 Share this

It may be interesting for you

Події

«Голос українських політв’язнів»: правозахисниці з Луганщини Надії Світличній мало б виповнитись 85. Наталя Жукова

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Спогади

О Ларисе Богораз. Евгений Захаров

Dissidents / Ukrainian National Movement

CHORNOMAZ Danylo Hryhorovych. Vasyl Ovsiyenko

Dissidents / Ukrainian National Movement

CHORNOMAZ Bohdan Danylovych. Vasyl Ovsiyenko

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

Спогади

Адвокатський вальс. Артем Марченков

Персоналії / Український національний рух

МУРАШОВ ЮРІЙ ІГОРЕВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

СПОВІДЬ СОРОКАНІЖКИ (НАДІЯ КИР’ЯН). КИР’ЯН НАДІЯ

Спогади

НА ГРАНІ. Оксана МЕШКО. СЕРГІЄНКО Олесь

Спогади

ГРИГОРЕНКО Андрій. Гершович Владимир

Спогади

ГЕРОЇ НАРОДЖУЮТЬСЯ НА МОГИЛАХ ГЕРОЇВ. ШОВКОШИТНИЙ Володимир про Василя Стуса

Інтерв’ю

КАЛИНЕЦЬ-СТАСІВ Ірина. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕРЧАК Григорій Андрійович. ОПРИШКО. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КРАЙНИК МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина). Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ДОЦЕНКО РОСТИСЛАВ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ВІРЧЕНКО НІНА ОПАНАСІВНА. Овсієнко В.В.

MENU