ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

 2888319.04.2005

автор: І.Рапп

(26.07.1931, с. Миколаївка Волноваського р-ну Донецької обл. — 22.02.2022, м. Київ)
Один із найзначніших сучасних діячів української культури, критик, літературознавець. Найвідоміший автор українського самвидаву. 

Народився в родині робітника гірничого кар’єру. Батько загинув на фронті в 1943, мати — санітарка.

1949 Д. вступив до Донецького педінституту, який закінчив 1953 за фахом російська філологія. 1953-1957 — аспірант Інституту літератури АН УРСР. З 1957 Д. — редактор відділу літературознавства і критики журналу "Вiтчизна". З 1959 — член Спілки письменників України.

1962 Д. звільнений з журналу "Вітчизна" "за ідеологічні помилки".

Д. брав активну участь у работі Клубу творчої молоді, створеного в Києві в 1960 під егідою міського комітету комсомолу. Поступово до роботи Клубу втягнулася молода творча інтеліґенція, духовним лідером якої був І.СВІТЛИЧНИЙ. Інтелектуальними лідерами Клубу були Д. і Є.СВЕРСТЮК.

1964-65 Д. — літературний консультант видавництва "Молодь". Звільнений за участь у протестах проти політичних арештів серед української інтеліґенції в 1965. Найвідоміша акція протесту тих літ — виступ Д. під час прем’єри фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків". Замість слів про фільм, він говорив про таємні арешти серед молодої інтеліґенції, що викликало переполох у рядах "офіціційних осіб" і розгубленість у залі. Д. підтримали В.ЧОРНОВІЛ, В.СТУС, М.КОЦЮБИНСЬКА та ін..

Ще в 1963 у Д. виник задум написати працю про національну політику в Україні. За словами Д., тоді відчувалася невідкладна потреба такого аналізу.

У кінці 1965 Д. надіслав до ЦК КПУ листа з протестом проти арештів серед інтеліґенції, пояснюючи, що це не розв’язує проблем, які викликають критику влади з боку інтеліґенції. До листа було додано рукопис, який став пізніше дуже відомим, "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Залишаючись у межах радянської системи, не відступаючи від основних положень офіційної ідеології, Д. намагався звернути увагу влади на становище української нації в СРСР. Найсильнішими місцями книги були сюжети, присвячені русифікації, прикладам українофобії, історії російської експансії і великодержавного шовінізму.

Книга швидко поширилася в самвидаві, її читали по всій Україні. У середовищі інтеліґенції з’явився справжній "культ Дзюби". Сам автор, людина дуже скромна і делікатна, не прагнув і не був готовий до такої популярності і такої ролі.

Досить швидко книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" потрапляє за кордон. У 1968 видавництво "Сучаснiсть" у Мюнхені вперше видало працю Д. книжкою. Потім книга була перекладена багатьма мовами і видана в багатьох країнах, що призвело до переслідувань автора.

Улітку 1966 Д. був викликаний до ЦК КПУ, де йому запропонували виступити в пресі з запереченням "наклепницької" інформації на Заході про національні проблеми в СРСР. Але Д. відмовився, і тоді в друку з’явилися статті зі звинуваченням його в "буржуазному націоналізмі". Спілці письменників України (СПУ) запропоновано було зробити висновки щодо Д. "Товариська" розмова в СПУ теж не дала властям бажаного результату. Навпаки, за кордоном з’явився блискучий виступ Д. на вечорі, присвяченому 30-річчю поета В.СИМОНЕНКА.

У вересні 1966, у день 25-ліття прочатку розстрілу євреїв у Бабиному Яру, Д. разом з В.НЕКРАСОВИМ, Г.СНЄГІРЬОВИМ і В.Войновичем взяв участь недозволеному траурному митинзі і виступив там.

1967 Д. був присутній на суді над В.ЧОРНОВОЛОМ, а після процесу він, І.СВІТЛИЧНИЙ, Н.СВІТЛИЧНА і Л.КОСТЕНКО надіслали листа протесту першому секретареві ЦК КПУ П.Шелесту, де схарактеризували цей процес як суцільне порушення процесуальних норм і як помсту людині, яка інакше мислить та ще й сміє критикувати конкретні дії конкретних державних органів.

ЦК КПУ створив групу, яка написала для поширення за кордоном брошуру „Як і що захищає Іван Дзюба“, підписавши її псевдонімом „Б.Стенчук“. З огляду на непереконливість, її не стали розповсюджувати. 1969 В.ЧОРНОВІЛ написав працю „Як і що захищає Б.Стенчук, або 66 відповідей „інтернаціоналістові““, де викрив недостойні методи ідеологічної роботи КДБ.

У грудні 1969 розглядалося питання про виключенння Д. з СПУ. Щоправда, на зборах письменників тільки двоє з багатьох промовців завимагали виключения Д., звинувачуючи його в розголошенні державної таємниці. На здивоване запитання Д., про яку таку таємницю йде мова, адже він не має доступу до держтаємниць, один із промовців обурено відповів: "Хіба розкриття національної політики нашої партії не є розголошенням державної таємниці?". На цих зборах виключити Д. з СПУ не вдалося.

26.12.69 в листі до президії СПУ Д. відмежувався від своїх зарубіжних видавців та коментаторів і засудив їх.

Президія врахувала це і залишила Д. в СПУ, але попередила, що він повинен узяти активну участь у літературному процесі на принципах марксистсько-ленінського вченння і непримиренної боротьби з буржуазною ідеологією.

26-27.03.70 в Політехнічному та Інженерно-будівельному інститутах у Києві були розкидані листівки з протестом проти виключення зі Спілки письменників О.СОЛЖЕНІЦИНА і переслідувань Д.

У журналі "Український вісник" № 2 опубліковані листи Д.

12.01.72 Д. прийшов до І.СВІТЛИЧНОГО - і нагодився на обшук та арешт його. Самого Д. відвезли звідти додому і теж провели обшук. Потім упродовж кількох тижнів викликали на допити. Вилучили Повне зібрання творів Леніна з помітками на полях і підкресленими фразами.

Нові обшуки і постійні допити — у лютому.

02.03.72 — засідання Президії СПУ. Розглядалася персональна справа Д. Цього разу Д. виключили "за порушення статуту СПУ і виготовлення та розповсюдження матеріалів, які мають антирадянський, антикомуністичний характер, виражають націоналістичні погляди, зводять наклепи на радянський лад і національну політику партії та радянської держави". Постанова була прийнята одностайно. Мова йшла в основному про написану в 1965 книгу "Інтернаціоналізм чи русифікація?", за що Д. 1969 вже намагалися виключити з СПУ.

18.04.72 Д. був заарештований. Єдиний пункт звинувачення — праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?".

11-16.03.73 відбувся суд над Д. і Київський обласний суд засудив його за ст. 62 КК УРСР до 5 р. таборів і 5 р. заслання. Д. тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 він звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 06.11.73 ПВР УРСР помилувала Д., він був звільнений.

1974-1982 Д. — коректор, літературний кореспондент багатотиражної ґазети Київського авіазаводу.

З 1982 — на творчій роботі. Автор багатьох літературознавчих книг.

1992-1994 — міністр культури України.

Д. — лауреат премії ім. О.Білецького (1987) і Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991).

Д. був академіком-секретарем відділення літератури, мови і мистецтвознавства Національної Академії Наук України, редактором журналу "Сучаснiсть", президентом Національної асоціації україністів, співголовою Головної Редакційної колеґії "Енциклопедії сучасної України". Д. — один з найвторитетніших і поважних діячів української культури.

Помер 22 лютого 2022 року в Києві в 90-річному віці.


Бібліоґрафія:

I.

Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація? Мюнхен: Сучасність, 1968.— 262 с.

Заява 6.11.1973 // Літ. Україна. – 1973. – 9 лист.

Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація? - К.: Видавничий дім „КМ Akademia“. - 1998.


II.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 23-27, 96-109, 129-132.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 32, 51, 61, 120-122, 142, 146, 147, 149, 152-155, 166-168, 186-188.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 13, 14, 15-17, 20-21, 22-23, 24, 25.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 35, 45, 46, 82, 84, 109.

Український вісник.— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971, Випуск IV.— C. 18, 35, 37, 38, 43, 44, 54, 55, 56, 72, 74, 112, 123, 125, 158, 182. 

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 220–224. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113910477. Рух опору в Україні: 1960 – 1990.  

Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 2003–208; 2-е вид.: 2012 р. – С. 124–129.

Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група.  Останнє прочитання 7.08.2016.

Переклад В.Овсієнка

 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

Відкритий лист Олекси Різниківа Івану Дзюбі. Олекса Різників

Дослідження

Реакція Івана Світличного на покаяння Івана Дзюби: лист 1974 року з Пермського табору. Євген Захаров

Дослідження

Реакція Віктора Некрасова на покаяння Івана Дзюби. Євген Захаров

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Спогади

Слідчий Кольчик. Василь Овсієнко, лауреат премії ім. В. Стуса

Дослідження

Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант

Інтерв’ю

Дисиденту Миколі Горбалю – 80: «Не розчаровуйтесь і не зупиняйтесь. Україна переможе, бо правда на її боці». Ірина Штогрін

Персоналії / Український національний рух

ДРАБАТА Валентина Павлівна. Василь Овсієнко

Праці дисидентів

Зиновій Антонюк. Між двох кінців “Етичної драбинки”: і на гору, і в долинку. Сповідальні спогади.

Спогади

Як дисиденти аудіопослання з таборів відправили. Міжнародний Меморіал

Події

Помер Зіновій Антонюк

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Персоналії / Український національний рух

КОЦУР (КОЦУРОВА) АННА. Василь Овсієнко

Події

Дисидентство в Україні. Євген Захаров у програмі «Твій ранок» (відео)

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Спогади

Помер Володимир Буковський. ХПГ-інформ

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Дослідження

Особистість проти системи. Любов Крупник

MENU