ПЛАХОТНЮК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

 565619.04.2005

автор: І.Рапп

 

 

ПЛАХОТНЮК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ (нар. 08.05.1936, с. Фосфорит Щигровського р-ну Курської обл., Росія – п. 5.02.2015 р., м. Київ)

Лікар, член Клубу творчої молоді. Жертва каральної психіатрії. Громадський діяч, директор Музею шістдесятництва.

Народився в сім’ї розкуркулених селян, яка рятувалася від голоду 1932-33 в Курській обл. Під час війни сім’я повернулася в рідне с. Тихий Хутір Жашківського р-ну Київської обл. Виховувався й навчався в україномовному середовищі. 1955 П. закінчив школу. Того ж року захворів на туберкульоз, лікувався 2 роки. Загострення хвороби траплялися й пізніше.

Закінчивши 1959 р. Київське медичне училище, П. працював фельдшером у селі. 1960 вступив до Київського медінституту на лікувальний факультет. Був комсоргом групи і від-повідальним за сектор культури в факультетському профбюро.

1963, прочитавши в газеті про Клуб творчої молоді (КТМ) "Сучасник", П. включи-вся в його роботу. КТМ організовував літературні та музичні вечори, художні виставки, створив студентський міжвузівський фольклорно-етноґрафічний гурток і виїзний хор "Жайворонок", заклав традицію Шевченківських читань 22 травня біля пам’ятника Т.Шевченку. У Клубі часто бували І.СВІТЛИЧНИЙ, Є.СВЕРСТЮК, В.ЧОРНОВІЛ, А.ГОРСЬКА та ін.

Улітку 1963 П. написав листа до Міністерства вищої освіти УРСР, у якому запропо-нував, щоб викладання велося українською мовою, бо в інституті навчаються переважно українці або ті, хто вивчав українську мову в школі. Листа було переслано ректорові медінституту проф. Братусю, який сказав П., що викладати українською мовою не можна, бо в інституті навчаються іноземці, яких треба навчати російською мовою.

23.03.1963 організував вечір у клубі медінституту з участю В.СИМОНЕНКА, М.Вінграновського, В.Коротича та ін. 14.12.1963 П. взяв участь у похороні В.СИМОНЕНКА, а 22 грудня організував в медінституті вечір його пам’яти (9 днів по смерті). Вечір намагалися заборонити до і навіть під час його проведення. П. викликáли в партійні й комсомольські інстанції, але обмежилися доганою. Сам П. вважає цей вечір пе-ршим випробування його громадянської зрілости.

У серпні 1965 Україною прокотилася хвиля арештів української інтеліґенції. Під неї потрапив і студент п’ятого курсу стоматологічного факультету Київського медінституту Ярослав ГЕВРИЧ, який жив в одному з П. гуртожитку. Вони разом ходили на заняття хору "Жайворонок", разом організовували в інституті ватагу колядників. ГЕВРИЧ був організатором інститутської капели бандуристів. Подзвонивши родичам ГЕВРИЧА, П. відніс йому передачу в тюрму, знайшов йому адвоката, домігся, щоб свідчити в суді. Але, зайшовши до зали суду над ГЕВРИЧЕМ у березні 1966, П. і побачивши тільки суддю, засідателів, прокурора, адвоката, підсудного і охорону, він відмовився давати покази в незаконно закрито-му суді і звернувся тільки зі словами підтримки до підсудного. Згодом саме це заступницт-во за ГЕВРИЧА в Дніпропетровській спецпсихлікарні (СПБ) було потрактоване як початок хвороби.

1966 П. закінчив медінститут. Працював у тубшпиталі в Пущі-Водиці, у тубсанаторії в Димері.

22 травня 1967, у чергову річницю перепоховання Т.Шевченка, біля його пам’ятника в Києві зібралося кількасот людей — покладали квіти, читали вірші. Після 21 год. з’явилися машини з міліціонерами, які кинулися на чергового промовця, але він заховався в натовпі. Тоді схопили чотирьох осіб з натовпу (Віктор Могильний, Ігор Дугов, Володимир Коляда, Леон Ротштейн). Групи учасників вечора оточили міліціонерів, скандували "Ганьба!" і вимусили їх від’їхати геть, щоправда, забравши затриманих. П., який був тут, запропонував піти до ЦК, щоб завимагати звільнення заарештованих. Чоловік 200-300 рушили до ЦК, йшли щільною колоною — не співали, не кричали, щоб не дати приводу для звинувачень у порушенні громадського порядку. Дорогою їх облили водою пожежні машини. О пів на другу ночі прибув міністр охорони громадського порядку І.Головченко, у вишиванці, зі “свитою”, в якій був і заступник голови КГБ України ґенерал Калаш, і запропонував демонстрантам викласти свої претензії. З натовпу вийшла Оксана МЕШКО і завимагала звільнення заарештованих. Міністр пообіцяв, що до ранку їх відпустять, просив уранці прислати до ЦК делеґацію демонстрантів, а зараз розійтися. Більшість послухалась, а чоловік 40 залишилися чекати зві-льнення заарештованих. Годині о 3-й ночі їх привезли і випустили на виду очікуючих. Че-рез декілька днів після демонстрації П. був звільнений з роботи.

У червні 1969 був заарештований поет І.СОКУЛЬСЬКИЙ, з яким П. познайомився в листопаді 1968. П. допитували у справі заарештованого, але йому нічого було сказати. Піс-ля допиту П. запропонували звільнитися з кафедри "за власним бажанням" (він почав пра-цювати на кафедрі невропатології Київського медінституту з 01.09.1969), хоча парторг ка-федри сказав, що стараннішого співробітника вони не мали принаймні останні 10 років. П. відмовився, і його звільнили "за скороченням штатів".

13.01.1970 в Дніпропетровську відбувся суд над І.СОКУЛЬСЬКИМ. П. надіслав у дніпропетровські газети, які опублікували "викриття" І.СОКУЛЬСЬКОГО, свого відкрито-го листа на його захист. Надіслав він цього листа і матері в’язня, що пізніше було розцінене як "розповсюдження" матеріалів антирадянського змісту.

12.01.1972 (під час другої хвилі репресій в Україні) П. був заарештований і звинувачений за ч. І ст. 62 КК УРСР. У вересні експертиза Інституту ім. Сербського в Москві поставила П. діагноз "шизофренія з манією переслідування, періодично неосудний". Київський обласний суд постановив направити П. на примусове лікування в спецпсихлікарню.

З 24.11.1972 П. — в Дніпропетровській СПЛ, з вересня 1976 – в Казанській. Неод-норазові висновки медичних комісій про припинення примусового лікування (1974, 1976, 1977) відхиляються Київським обласним судом. Нарешті, в лютому 1978 на чергове клопо-тання медичної комісії він переводить П. в лікарню загального типу. Тільки в серпні 1978 П. прибув у Черкаську ПЛ (м. Сміла). 1979 медична комісія представила П. на виписку з лікарні, але Київський обласний суд знову відмовив. У листопаді 1980 П. привезли в Ін-ститут ім. Сербского, де сказали, що йому давно пора бути вдома. Члени комісії запевнили П., що будуть клопотатися перед судом, щоб його виписали. 05.03.1981 П. був виписаний із Черкаської лікарні.

Унаслідок побиття 08.04.1981 в Києві П. близько місяця провів у лікарні (йому зламали ребра і поперечні відростки тазових хребців). Його попередили, що наслідки побоїв можуть виявитися в будь-який час сильними болями і ревматичними ускладненнями.П. не зміг улаштуватися на роботу в Києві чи області. Зрештою його направили на курси підвищення кваліфікації в стаціонар обласного протитуберкульозного диспансеру в Черкасах. Оселився в гуртожитку на околиці міста.

06.09.1981 П. був заарештований за сфабрикованим звинуваченням. 30.09.1981 його доставили в Черкаську ПЛ. Психіатрична експертиза визнала його осудним. 30.12.1981 П. привезли в Москву в Інститут ім. Сербського, де його також визнали осудним. У квітні 1982 він був засуджений на 4 р. позбавлення волі. Карався у Ворошиловградській обл. (ни-ні Луганська). З квітня 1984 П. — на так званій “хімії”, працював бетонувальником, муля-рем і стропольщиком на будівництві лікарні в м. Луганську. У червні 1984 звільнений умо-вно-достроково, 2 р. працював у Луганському тубдиспансері фтизіатром

.З травня 1989 П. працював у Києві лікарем міської туберкульозної лікарні.

З 1991 — член Українського комітету “Гельсінкі-90”, член Проводу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. З 1994 М. голова правління громадської ор-ганізації „Музей шістдесятництва”, що створювався за ініціативою Н.СВІТЛИЧНОЇ його подвижницькою працею. Музей відкрито 24.08.2012 р. Організовує історико-культурні заходи, виступає в пресі зі спогадами та розповідями про шістдесятників.

2001 р. нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, 2005 – ІІ ступеня, орденом Свободи – 2008. Похований П. на Байковому цвинтарі в Києві.

Дружина П. – Валентина Чорновіл (сестра Вячеслава), син Богдан Плахотнюк, 1990 р.н.

Бібліоґрафія.

І.

За ними – правда (Відповідь наклепникам) (Про судовий процес у Дніпропетровську) // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 173-186; До Верховного суду УРСР (На захист В.Мороза). – С. 630-631. 

Двадцять друге травня (Спогад) // Час, № 19 (150), 1997. – 15 травня; № 20 (151), 1997. – 22 травня. http://archive.khpg.org/index.php?id=1210624449&w

 Наше діло нам святе. // Українська культура, № 1 (...), 1997. – С. 27 – 29 (Про Т. Цимбал).

Ювілей Лідії Гук // Час. – 1998. – 30 жовтня.

Про Івана Світличного // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К.: Час, 1998. — 236-246.

Колóворот: Статті, спогади, документи /Упорядкування та коментарі В. Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2012. – 510 с.: 26 іл.

ІІ.

Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Вален-тина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 14, 15, 21, 25, 42, 43, 49, 55, 169-186, 295, 351, 454, 465, 476, 493, 568, 608-610, 630-631, 774, 908.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31.— С. 18, 86, 108; вип. 32.— С. 56; 1976, вип. 39.— С. 37; 1977, вип. 43.— С. 56; вип. 47.— 133; 1978, вип. 48.— С. 86; вип. 49.— С. 9, 38; 1979, вип. 51.— С. 44, 100; вип. 52.— С. 77-78; вип. 53.— С. 108; вип. 54.— С. 6, 82; 1980, вип. 57.— С. 97-102; 1981, вип. 61.— С. 87; 1982, вип. 62.— С. 156-157; 1983, вип. 63.— С. 84-85.

Вісник репресій в Україні. Закордонне предст.-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 5-25; 1981: 2, 3, 4, 5, 10, 11, 12; 1982: 1-21, 3-28, 5-18, 5-31, 6-37, 6-38, 7/8-2, 7/8-45; 1984: 3-35, 9-13; 1985: 2-14, 3-31, 12-6.

Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 2-13, 4-9, 13-8; 1983, 3-25.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 18, 22, 24.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 71, 86, 117, 129, 153, 154.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 169, 180, 188, 203.

Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987) / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 93, 99.

Дмитро Рибаков. Музей шістдесятництва: головні фонди – по квартирах і спогадах 30.03.2012 _ Дмитро Рибаков, Тексти.org.ua http://www.istpravda.com.ua/digest/2012/03/30/78971/

У Києві відкрили Музей Шістдесятництва http://www.istpravda.com.ua/short/2012/05/18/85935/view_print/

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 558–562. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113935930&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінке-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. С. 499–501; 2-е вид.: 2012 р., – С. 568–570.

Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. 19.04.2005. Останнє прочитання 19.07.2016.

 

 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Інтерв’ю

Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів

Персоналії / Український національний рух

КОЦУР (КОЦУРОВА) АННА. Василь Овсієнко

Дослідження

Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

Персоналії / Український національний рух

ЧОРНОВІЛ ВАЛЕНТИНА МАКСИМІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

СВІТЛИЧНА Леоніда. Перший день „Великого погрому”. Світлична Леоніда, Танюк Лесь

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Спогади

СЕВРУК Галина. Підготував Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ДРОБАХА Олександр Іванович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

22 ТРАВНЯ 1967 РОКУ. Інтерв’ю Володимира ПЕТРУКА та Олег ОРАЧА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СМОГИТЕЛЬ ВАДИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Події

Сорок років від дня «Генерального погрому». Борис Захаров

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ДРУГА ПОДОРОЖ

Персоналії / Український національний рух

МОГИЛЬНИЙ ВІКТОР МИКОЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОГИЛЬНИЙ ВІКТОР МИКОЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU