ХМАРА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ

 710720.04.2005

автор: В.Каплун. Доповнив, переклав В.Овсієнко.

 

 

(нар. 12.10.1937 р., с. Боб’ятин, Сокальского р-ну Львівсьої обл.).

Активіст українського національного руху, відомий політик. 

Народився в родині хлібороба. Жахливі сторінки історії українського народу писалися перед його очима, і він з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб боронити його права. Але рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за ґрати. Попрацювавши в 1955-1959 рр. водієм у Радехові та в Казахстані, Х. вибрав ідеологічно нейтральну професію: 1964 закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, працював у містечку Гірник на Сокальщині. Одружився, батько двох дітей.

У 60-70-х розповсюджував літературу самвидаву, переклав на українську мову „Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес“ А.Сахарова. Після чергового покосу української інтеліґенції 1972-1973 рр., ув’язнення редактора часопису „Український вісник“ В.ЧОРНОВОЛА Х. разом з Олесем ШЕВЧЕНКОМ та Віталієм ШЕВЧЕНКОМ узяв на себе тяжкий і небезпечний тягар його відновлення. 7-8 номер його був готовий у 1974. Фотоплівка з УВ була передана на Захід, там журнал було видано, перекладено на англійську мову. Він став одним із найважливіших джерел історії політичних репресій середини 70-х років. Матеріали цього випуску, зокрема, фундаментальне дослідження Х. під псевдонімом Максим Сагайдак „Етноцид українців в СССР“, відрізнялися від попередніх виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером. Дослідження побудоване на фактах історії та демоґрафічній статистиці. Роберт Конквест назвав працю Х. непересічним явищем у політичній думці тогочасної України. Працю тривалий час пересилало радіо „Свобода“.

Видавці УВ не були відомі КГБ як активісти національно-демократичного руху, але за підозрою навесні 1975 в Х. було проведено обшук, приводом для якого став „сигнал“ про його ніби-то приватну лікарську практику. Три місяці тривало слідство, але за відсутністю доказів справу закрили. Х. зрозумів натяк і на деякий час припинив небезпечну діяльність. Уже готовий 9-й випуск УВ зі статтею Х. „Голос із пекла“, де він критикував безпринципну політику Заходу щодо СССР, потрапив у руки КГБ при спробі передати його на Захід.

31.03 1980 р. Х. був заарештований і разом з О.ШЕВЧЕНКОМ та В.ШЕВЧЕНКОМ 15-24 грудня засуджений Львівським обласним судом за ч.1 ст. 62 („антирадянська агітація і пропаганда“) та ст. 150 („приватне підприємництво“) КК УРСР до 7 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання з конфіскацією майна. Йому інкриміновано видання УВ, написання праці „Етноцид українців в СССР“, ведення розмов „з метою підприву радянської влади“.

Карався Х. в сумнозвісних концтаборах суворого режиму ВС-389/35 (ст. Всехсвятська) та № 36 (с. Кучино Пермської обл.) Він і там боровся проти порушень прав людини, що призводило до додаткових покарань. За 7 р. Х. відсидів у карцерах та ПКТ (приміщення камерного типу) загалом 302 доби, мав лише одне побачення з родиною. Х. відмовився писати покаянну заяву, однак 12.02 1987 р., за півтора місяця до закінчення табірного терміну, був „помилуваний“.

Уже 23.04.87 Х. брав участь у прес-конференції з іноземними журналістами. 12.03.88 Х. був затриманий при посадці в літак до Москви - він мав летіти на Міжнародний семінар з гуманітарних проблем. Текст доповіді вилучили, в літак Х. не пустили.

З проголошенням 07.07 88 створення Української Гельсінкської Спілки (УГС) Х. стає один із п’ятьох членів її Виконкому. У липні ж брав участь у Львівській Нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР як член Українського комітету захисту політв’язнів та член Виконкому УГС. У травні - жовтні 1989 р. як член Комітету захисту Української Греко-Католицької Церкви Х. бере участь в організації голодівки в Москві з вимогою леґалізувати репресовану Церкву. 17.09 з його участю у Львові відбувся 250-тисячний мітинг греко-католиків біля Собору Святого Юра. Х. неодноразово був під адміністративним арештом.

У 1990 і 1994 Х. обрався народним депутатом України (працював у Комісії з питань державного сувернітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, був членом Комісії, потім Комітету з питань оборони і державної безпеки). Х. наполегливо домагався прийняття Декларації про державну незалежність і надання їй статусу конституційного закону, прийняття законів про службу українських юнаків в Україні, про конфіскацію майна КПСС/КПУ, департизацію державних установ і правоохоронних органів

Під час жовтневого страйку і голодівки українських студентів на площі Жовтневої Революції (пізніше - Майдан Незалежності) в Києві Х. першим із депутатів підтримав їх 13-денною голодівкою.

07.11. 90 р. штатний провокатор полковник міліції Григор’єв і кримінальна злочинниця Любов Жирна за участю численної „групи підтримки“, спорядженої відеотехнікою, розіграли провокаційну сцену в підземному переході на Хрещатику. Х. роззброїв Григор’єва. Прокуратура УРСР постановила заарештувати Х. У її постанові про арешт Х. було записано, що після звільнення він „на шлях виправлення не став, скоїв цілий ряд нових злочинів“.

Оскільки Х. викривав нечестиві справи комуністичної більшости у Верховній Раді (“Група-239“), вона за відсутности кворуму з порушенням Закону про статус народного депутата 14.11 дала згоду на арешт Х., що й було вчинено 17.11 у приміщенні ВР. 26.11 Х. оголосив голодівку протесту, яку тримав 18 діб. У квітні 1991 Х. знову тримав голодівку. Під тиском національно-демократичних сил справу Х. було припинено.

На Установчому з’їзді УГС, де було створено Українську Республіканську партію (Х. – автор цієї назви) його обрано заступником Голови УРП. На Третьому з’їзді УРП у травні 1992 р. Х. заявив про вихід з неї і закликав своїх радикальних прихильників полишити залу засідання. 6-07.06 1992 вони створили Українську Консервативну Республіканську партію. 2001 р. УКРП увійшла в об’єднання Батьківщина”. Народний депутат ІІ скликання (1994). З 02.2001 – член ради „Громадської ініціативи „Форум національного порятунку”, представник Громадянського комітету „Україна без Кучми” для ведення переговорів з представниками влади. У 2002 обраний народним депутатом ІV скликання за списком БЮТ. Працював у Комітеті з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР. Навесні 2005 р. Х. вийшов з БЮТ через конфлікт з питання формування фракції з колишніх соратників Л.Кучми, перейшов у фракцію Української народної партії. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.

11.10.2007 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого, 25.11.2008 – орденом Свободи. 9.06.2006 йому присвоєне звання Герой України зі врученням ордена Держави. Х. живе в Києві.

Бібліоґрафія:

I.

Український вісник. Випуск VІ. Березень 1972. Передрук самвидавного журналу з України. Перша Українська Друкарня у Франції. Українське видавництво „Смолоскип” ім. В.Симоненка. – Париж–Балтимор, 1972 – 184 с.

Український вісник. Випуск VІІ-VІІІ. Весна 1974. Самвидавний журнал з України. Редактор Максим Сагайдак. – Париж–Балтимор–Торонто: Українське видавництво „Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1975. – 156 с.

Виступ кандидата на посаду Голови Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. – 1990 – 22 липня.

Листи з-за ґрат. – К: Видання Української Міжпартійної Асамблеї, 1991.— 28 с.

Степан Хмара (Максим Сагайдак). Сьогодні про минуле // Поклик сумління, Львів, 1993.— 128 с.

За справедливу Україну. – К.: Інститут національного державознавства. – 1999. – 112 с.

Дорогою до мрії. Вибрані праці у двох томах. Том І. – К.: Фенікс, 2005. – 464 с., іл.. 16 с.; Том ІІ. – К.: Фенікс, 2005. – 628 с., іл. 20 с.

Битва за Україну, або Подвійне обличчя «Леді Ю». – К.: 2006. [Без вид. даних. 1 лют.] – 16 с.

II.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 10-7; 1981: 1, 2, 3, 5-7, 7, 8; 1982: 4-37, 9-11; 1984: 1-17, 2-22, 3-34.

Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 60.— С. 54-61; 1982, вип. 62.— С. 74; 1983, вип. 63.— С. 174.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 147.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 193, 194, 221, 250, 277, 278.

Леся Степовичка. Rava avis, «біла ворона», рідкісний птах..; Роман-есе. – Дніпропетровськ: Пороги, 2000. – 496 с., іл.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 795–798.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 689–690; 2-е вид.: 2012 р., – С. 775–776.

Володимир Каплун. Харківська правозахисна група. Узгоджено зі Ст. Хмарою 8.07. 2006. Останнє прочитання 27.07.2016.

 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Праці дисидентів

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович

Інтерв’ю

ДОВГАНЬ Маргарита. Овсієнко В.В.

Спогади

БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Персоналії / Український національний рух

РОКЕТСЬКИЙ БОГДАН ДМИТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

РАЇСА МОРОЗ: ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ КНИЖКИ. ПАМ’ЯТІ ІВАНА ГЕЛЯ. Раїса МОРОЗ

Спогади

МУРАТОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ ВОСПОМИНАНИЯ ПРАВОЗАЩИТНИКА. МУРАТОВ Микола

Спогади

МУРАТОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ. На шляху до незалежної України: погляд у минуле з Москви. Муратов М.Ф.

Персоналії / Український національний рух

МОГИЛЬНИЙ ВІКТОР МИКОЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОГИЛЬНИЙ ВІКТОР МИКОЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

КОСТАВА МЕРАБ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В., Мармус В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ДОЦЕНКО АНАТОЛІЙ. Овсієнко В.В.

Спогади

ГОРОХІВСЬКИЙ Л. Ф. НА ЗЛАМІ ЕПОХ: Хроніка громадянської та національної активізації на Тернопільщині (1988 - 1989 рр.) (Із принагідних записів у моєму щоденнику про перші кроки становлення Української Гельсинської спілки на Тернопільщині). ГОРОХІВСЬКИЙ Левко Федорович

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Праці дисидентів

МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПІРУС ВАСИЛЬ ЛУЦЕВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU