ЛЕВІН АРКАДІЙ ЗІНОВІЙОВИЧ
author: Рапп Ірина
ЛЕВІН АРКАДІЙ ЗІНОВІЙОВИЧ (нар. 01.12.1933, м. Почеп, Білорусь — п. 03.01.1978, м. Хайфа, Ізраїль).
Інженер, розповсюджував самвидав, правозахисник, політв'язень.
Народився в родині службовця лісового господарства. Мати – домогосподарка. Під час Другої Світової війни родина, у якій було троє дітей, перебувала в евакуації в Красноярському краю. Після війни родина оселилася в Харкові. Батько працював на заводі начальником лісопильного цеху. Л. учився в одному класі й дуже здружився з Г.АЛТУНЯНОМ і В.НЕДОБОРОЮ.
Закінчивши школу в 1951, Л. намагався поступити в Геолого-розвідувальний інститут у Москві. Після невдалої спроби працював у будівельному тресті. В 1959 Л. закінчив заочне відділення Харківського автодорожнього інституту, працював в Укрдіпрокомунбуді. У ці роки він багато читав, особливо його цікавили філософія й політика. Після смерті Сталіна й викриття його діяльності в 1956, намагаючись розібратися в дійсності, Л. студіював книги класиків марксизму, праці А.Грамші, прилучається до самвидаву. Найближчим другом, співрозмовником Л. завжди була його сестра Тамара. Поступово до 1968-69 розширюється коло знайомих — від друзів-однокласників до московських (П.Якір, П.ГРИГОРЕНКО, Ю.Кім, І.Якір і ін.) і київських дисидентів (особливо зблизився з Л.ПЛЮЩЕМ). Л. активно поширює самвидав.
В 1969, довідавшись про арешт П .ГРИГОРЕНКА, Л. разом з Г. АЛТУНЯНОМ їде в Москву й підписує лист на захист П.ГРИГОРЕНКА і кримських татар. Трохи пізніше Л. із сестрою в числі 10 харків'ян підтримав перший лист Ініціативної Групи захисту прав людини в СРСР (ІГ) — звернення в ООН від 20.05.1969 про грубі порушення прав людини в СРСР. Серед тих, хто підтримак листа в ООН, був його співробітник і друг О.Калиновський. 11.06.1969 в організації, де на посаді головного інженера проекту працював Л., у робочий час були проведені збори з приводу підписання ним і Калиновським правозахисних листів. КГБ надав для ознайомлення лист на захист П.ГРИГОРЕНКА і кримських татар і представив його як лист в ООН. Насамперед, це було зроблено для того, щоб не знайомити учасників зборів з численними фактами порушень прав людини. Л. відмовився покаятися, у відповідь на докори за захист кримських татар він заявив: «Мене обурює думка про обвинувачення цілого народу». Збори засудили Л. І Калиновського як „пособників імперіалістів”, „наклепників” і зажадали звільнення його з роботи.
Такі ж збори в цей же день пройшли в організаціях Харкова, де працювали інші особи, які підписали ці листи. За матеріалами цих зборів у самвидаві вийшов збірник «Советский здоровый коллектив осуждает отщепенцев».
Л. підписав лист Генеральному прокуророві СРСР Р.Руденку на захист заарештованого Г.АЛТУНЯНА (31.07.1969), підписав лист ІГ Генсекові ООН У Тану на захист А. Левітіна-Краснова та інших членів ІГ, що піддаються переслідуванням (26.09.1969). Виступив свідком захисту на процесі Г.АЛТУНЯНА (26.11.1969). Суд виніс окрему ухвалу щодо всіх свідків захисту, які підписали лист на захист П.ГРИГОРЕНКА та звернення в ООН, виділивши їхні справи в окреме провадження.
02.12.1969 в Л. був проведений обшук. У цей час у нього гостював Л.ПЛЮЩ. У той же день Л. арештований за звинуваченням у наклепі на суспільний і державний лад. Основним пунктом обвинувачення було складання й поширення двох зазначених вище листів. На експертизі в психлікарні його протримали місяць, але визнали осудним. Було порушено справу проти всіх „підписаців”, а потім окремо виділено матеріали на тих, хто мав бути заарештований. Усього в цій справі в Харкові було заарештовано чотирьох „підписанців”. Спочатку КГБ намагався «створити» антирадянську організацію, у якій роль головного ідеолога була відведена Л.
17.01.1970 ІГ випустила лист на захист тих, хто піддався переслідуванням за підписання й підтримку листів групи, у тому числі на захист Л.
24.04.1970 Харківський обласний суд засудив Л. за ст. 187-1 КК УРСР до 3 р. позбавлення волі. На початку суду Л. заявив протест у зв'язку із закритістю суду й зажадав допустити в зал засідання родичів і друзів. Протест був відхилений, тоді Л. відмовився брати участь у процесі, не відповідав на питання, відмовився й від останнього слова, заявивши, що вирок визначений, і брати участь у комедії він не бажає. Після суду над Л. (на той час троє харків'ян із тих, що підписали ці листи, Г.АЛТУНЯН, В.НЕДОБОРА й В.ПОНОМАРЬОВ уже були засуджені) семеро харків'ян, шестеро з яких теж підписали ці листи, направили Генеральному прокуророві СРСР Р.Руденку лист із протестом проти незаконних рішень суду у цих справах. Сестра Л., Тамара Левіна, була звільнена з роботи.
Покарання відбував у таборі загального режиму в Рівненській області, сел. Городище. Після звільнення у грудні 1972 Л. повернувся до Харкова. Влаштуватися на роботу за фахом так і не зміг. Працював землекопом (грабарем).
Переслідування інакомислячих тривали, особливо приголомшило Л. поміщення в спецпсихлікарню Л.ПЛЮЩА. Все це привело Л. до важкого рішення про еміґрацію. У травні 1975 Л. виїхав в Ізраїль. Відразу після приїзду він розгорнув активну кампанію за звільнення Л.ПЛЮЩА з «психушки». Л. звертався з листами й заявами до лідерів багатьох закордонних компартій, у тому числі французької й італійської, у міжнародні правозахисні організації, що безперечно допомогло звільнити Л.ПЛЮЩА.
3 січня 1978 Л. помер від інфаркту. Похований у м. Хайфа, Ізраїль.
Бібліоґрафія:
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 227-228.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 84.
Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вып. 1-15.— С. 187, 312, 314, 331, 335, 386-387, 403, 406-407, 444, 496.
Плющ Л.И. На карнавале истории.— Лондон: OPI, 1979.— С. 299, 380, 382-383, 395, 402-403, 457, 543.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 374-376. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184403166
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 366–367; 2-е вид.: 2012 р. – С. 410–411.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 10.08.2016.
Нема знімка.
It may be interesting for you
Події
Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова
Інтерв’ю
Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів
Дослідження
Єврейське питання в УРСР: дискримінація в хрущовську епоху (1953-1964 рр.). Кирило Каштанов
Спогади
Персоналії / Загальнодемократичний рух
НЕДОБОРА ВЛАДИСЛАВ ГРИГОРОВИЧ. Ірина Рапп
Дослідження
ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.