Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КРАСІВСЬКИЙ ЗІНОВІЙ МИХАЙЛОВИЧ

19.04.2005 | І.Рапп. Переклав В.Овсієнко

 

 

(нар. 12.11.1929, с. Витвиця, Долинського р-ну, Івано-Франківської обл.- п. 20.09.1991)

Літератор, автор самвидаву, активний учасник національно-визвольної боротьби, член Українського Національного Фронту (УНФ), член Української Гельсінкської групи (УГГ). 

Націоналістичний світогляд К. сформувався в атмосфері визвольної боротьби ОУН-УПА в Галичині.

1948 вся родина К. була вивезена в Казахстан, однак К. вдалося втекти. До першого арешту в 1949 перебував на нелеґальному становищі в Карпатах (був тяжко поранений) та у Львові. Під час слідства витримав 21 добу безперервних допитів. Засуджений особливою нарадою (ОСО) НКВС до 5 р. ув’язнення і довічного заслання. Карався в Архангельській обл. на лісоповалі.

1953 К. звільнений за амністією і відправлений у Караганду до родини. Працював у шахті, 1957 був тяжко травмований і визнаний інвалідом 2 групи.

1959 К. був заарештований за "розпалювання націоналістичних настроїв серед українців", але йому вдалося втекти.

К. повертається в Україну і з великими труднощами вступає на філологічний факультет Львівського університету, підробляючи в бібліоґрафічному відділі наукової бібліотеки.

У кінці серпня 1963 учитель історії Д.КВЕЦЬКО та історик Б.Равнюк запропонували К. взяти участь у створенні нелеґальної організації Український Національний Фронт (УНФ). К. підготував документ програмного характеру "Тактика Українського Національного Фронту". Програма УНФ передбачала мирні методи боротьби за незалежність України, застосування сили не виключалося тільки за особливих обставин. Вирішено було також видавати теоретичний журнал "Воля i Батькiвщина".  Перший номер журналу з’явился в жовтні 1964 і саме цю дату можна вважати початком діяльности УНФ. Перші три номери були надруковані на горищі власного дому К. УНФ складався з чотирьох організацій (2 — у Львові, 2 — в Івано-Франківську) і окремих членів у різних реґіонах України (Рівне, Донецьк, Кіровоград та ін.) К. здійснював координацію роботи Львівських груп. Усього в УНФ нараховувалося понад 150 осіб, які, завдяки конспірації, часто не знали один одного. Крім власного журналу (вийшло 16 номерів) УНФ популяризував літературу ОУН-УПА і самвидав. Під цей час К. написав роман „Байда„, збірки віршів „Месник“, „На сполох“, „Литаври“.

Гучний резонанс викликав розісланий у березні 1966 партійним і урядовим чиновникам СРСР і УРСР, а також у центральні ґазети, "Меморандум Українського Національного Фронту XXIII з’їздові КПРС". У ньому відзначалося, що компартія засудила тільки методи сталінської національної політики, а не її сутність. Тому автори Меморандуму пропонували з’їздові радикально переосмислити національні проблеми в СРСР, задовольнити вимоги українського народу і повернути йому узурповані права, зокрема, дати можливість насильно переселеним повернутися на батьківщину, припинити гоніння української інтеліґенції, арешти й переслідування, ввести українську мову в усіх культурних і громадських, адміністративних і господарських організаціях та ін.

Після цього КГБ розпочав пошуки УНФ. У квітні 1966 з’явилася "Заява УНФ" із протестом проти арештів, наліплювання ярликів буржуазного націоналізму та звинувачень у тому, що національний рух — це справа рук іноземної розвідки. Як сказано в "Заяві, "рух розпочав сам народ і мінімальні його вимоги викладені в „Меморандумі".
Наступний лист, підготовлений Д.КВЕЦЬКОМ і К., під назвою "Вищим урядовим чинам в Україні" був надісланий Першому секретареві ЦК КПУ П.Шелесту, Голові Ради Міністрів УРСР В.Щербицькому і Голові Президії Верховної Ради УРСР Д.Коротченку. У ньому висловлювався протест проти насильницької русифікації і пропонувалося керівництву України не лише проголошувати суверенітет, але й відстоювати його, завимагати від Москви припинити русифікацію, припинити переслідування українців за їхній патріотизм. Закінчувався лист словами: "Ваша бездіяльність буде розцінюватися як зрада інтересів українського народу". 

У березні 1967 були заарештовані керівні члени УНФ, серед них — 24.03.67 К. Розслідування вели Івано-Франківське та Львівське управління КДБ. Завдяки конспіративній організованості УНФ, усіх львів’ян, які твердо дотримувалися того, що ніякої організації не було, судили поодинці, а К. як засновника УНФ приєднали до групової справи.

Основну групу (Д.КВЕЦЬКО, З.КРАСІВСЬКИЙ, М.Дяк, Я.ЛЕСІВ і В.Кулинин) судив на виїзному засіданні Верховний Суд УРСР за звинуваченням їх за звинуваченням у зраді батьківщини (ст. 64 і ст. 56 ч. 1 КК УРСР). К. засудили до 12 р. позбавлення волі (5 р. тюрми, 7 р. таборів суворого режиму) і 5 р. заслання.

Відбуваючи покарання у Владимирській тюрмі (1968-1971), К. написав збірку віршів "Невольницькi плачi", вперше опубліковану в Лондоні в 1984, і поему "Трiумф сатани".

У 1972 у Владимирі фабрикується нова справа за ст. 70 ч. 2 КК РРФСР ("антирадянська агітація і пропаганда"). За вироком суду К. спрямовують до психіатричної лікарні в Смоленськ, а потім — до Львова і в м. Бережани Тернопільської обл., де перебував до липня 1978.

У жовтні 1979 К. став членом Української Гельсінкської групи (УГГ).

12.03.80 К. знову заарештований і відправлений "досиджувати“ термін покарання за вироком 1968 — 8 місяців і 7 днів таборів та 5 р. заслання. Покарання відбував у колонії суворого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. У листопаді 1980 етапований на заслання в пос. Луговой Тюменської обл.

Усього К. провів у неволі 21 рік.

1985 К. повертається в Україну. 1987 стає секретарем Української Гельсінкської Спілки (УГС).

У квітні 1990 К. виступає ініціатором створення політичного об’єднання „Державна Самостійність України“ (ДСУ), яке спирається на ідеологію націоналізму "з-під стягу Степана Бандери".

К. — засновник політичного журналу "Українські проблеми", який видавався в м. Стрий Львівської обл.

Помер К. 20.09.91 в м. Моршині Дрогобицького р-ну Львівської обл.

Уже після його смерти стало відомо, що в останні роки К. очолював Крайовий Провід Організації Українських Націоналістів (бандерівців).

1995 вишла книга листування К. з американкою Айріс Акагоші, членом "Міжнародної Амністії", яка багато років писала листи К.

У с. Витвиця створений музей К. і споруджений пам’ятник йому. 1996 ДСУ видала окремою книжкою збірку К. "Невольничі плачі".



Бібліоґрафія:

I.

Перегук двох над безвістю. Листування українського політв’язня Зіновія Красівського з членом Міжнародної Амністії американкою Айріс Акагоші.— Харків: Інарт, 1995.— 158 с.

II.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 15.

Хроника текущих событий. 1968-1970.— Амстердам: фонд имени Герцена, вип. 1-15.— С. 291; вип. 16-27.— С. 60-62, 116, 416, 488.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39.— С. 38; вип. 41.— С. 49; вип. 42.— С. 68.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 128; вип. 51.— С. 103.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 56.— С. 69, 110; вип. 57.— С. 85; вип. 60.— С. 83.

ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 62.— С. 70.

Вісник репресій в України.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи, 1980, вип. 5.— С. 13; вип. 6.— С. 12; вип. 7.— С. 8. вип. 12.— С. 10.

Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської Групи, 1982, вип. 5.— С. 10.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80 рр.— К.: Либідь, 1995.— С. 74, 153, 170, 171.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 10, 31.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 107, 109, 110, 111, 118, 119, 120, 132, 134, 135, 262.

Український правозахисний рух.— USA: Смолоскип, 1978.— С. 131, 244, 246, 250.Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 351–355. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113913735&w 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 350–352; 2-е вид.: 2012 р. – С. 390–392. 

Благословенні душі, що вміють випромінювати… (Зеновій Красівський і Олена Ан-тонів) / упоряд. Любов Маринович і Юрій Зайцев.– Львів: Свічадо, 2015. – 960 с. 

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання: серпень 2016.

 

 

Рекомендувати цей матеріал