Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ХМАРА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ

20.04.2005 | В.Каплун. Доповнив, переклав В.Овсієнко.

 

 

(нар. 12.10.1937 р., с. Боб’ятин, Сокальского р-ну Львівсьої обл.).

Активіст українського національного руху, відомий політик. 

Народився в родині хлібороба. Жахливі сторінки історії українського народу писалися перед його очима, і він з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб боронити його права. Але рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за ґрати. Попрацювавши в 1955-1959 рр. водієм у Радехові та в Казахстані, Х. вибрав ідеологічно нейтральну професію: 1964 закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, працював у містечку Гірник на Сокальщині. Одружився, батько двох дітей.

У 60-70-х розповсюджував літературу самвидаву, переклав на українську мову „Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес“ А.Сахарова. Після чергового покосу української інтеліґенції 1972-1973 рр., ув’язнення редактора часопису „Український вісник“ В.ЧОРНОВОЛА Х. разом з Олесем ШЕВЧЕНКОМ та Віталієм ШЕВЧЕНКОМ узяв на себе тяжкий і небезпечний тягар його відновлення. 7-8 номер його був готовий у 1974. Фотоплівка з УВ була передана на Захід, там журнал було видано, перекладено на англійську мову. Він став одним із найважливіших джерел історії політичних репресій середини 70-х років. Матеріали цього випуску, зокрема, фундаментальне дослідження Х. під псевдонімом Максим Сагайдак „Етноцид українців в СССР“, відрізнялися від попередніх виразно політичним, антиімперським і антикомуністичним характером. Дослідження побудоване на фактах історії та демоґрафічній статистиці. Роберт Конквест назвав працю Х. непересічним явищем у політичній думці тогочасної України. Працю тривалий час пересилало радіо „Свобода“.

Видавці УВ не були відомі КГБ як активісти національно-демократичного руху, але за підозрою навесні 1975 в Х. було проведено обшук, приводом для якого став „сигнал“ про його ніби-то приватну лікарську практику. Три місяці тривало слідство, але за відсутністю доказів справу закрили. Х. зрозумів натяк і на деякий час припинив небезпечну діяльність. Уже готовий 9-й випуск УВ зі статтею Х. „Голос із пекла“, де він критикував безпринципну політику Заходу щодо СССР, потрапив у руки КГБ при спробі передати його на Захід.

31.03 1980 р. Х. був заарештований і разом з О.ШЕВЧЕНКОМ та В.ШЕВЧЕНКОМ 15-24 грудня засуджений Львівським обласним судом за ч.1 ст. 62 („антирадянська агітація і пропаганда“) та ст. 150 („приватне підприємництво“) КК УРСР до 7 р. таборів суворого режиму та 5 р. заслання з конфіскацією майна. Йому інкриміновано видання УВ, написання праці „Етноцид українців в СССР“, ведення розмов „з метою підприву радянської влади“.

Карався Х. в сумнозвісних концтаборах суворого режиму ВС-389/35 (ст. Всехсвятська) та № 36 (с. Кучино Пермської обл.) Він і там боровся проти порушень прав людини, що призводило до додаткових покарань. За 7 р. Х. відсидів у карцерах та ПКТ (приміщення камерного типу) загалом 302 доби, мав лише одне побачення з родиною. Х. відмовився писати покаянну заяву, однак 12.02 1987 р., за півтора місяця до закінчення табірного терміну, був „помилуваний“.

Уже 23.04.87 Х. брав участь у прес-конференції з іноземними журналістами. 12.03.88 Х. був затриманий при посадці в літак до Москви - він мав летіти на Міжнародний семінар з гуманітарних проблем. Текст доповіді вилучили, в літак Х. не пустили.

З проголошенням 07.07 88 створення Української Гельсінкської Спілки (УГС) Х. стає один із п’ятьох членів її Виконкому. У липні ж брав участь у Львівській Нараді представників національно-демократичних рухів народів СРСР як член Українського комітету захисту політв’язнів та член Виконкому УГС. У травні - жовтні 1989 р. як член Комітету захисту Української Греко-Католицької Церкви Х. бере участь в організації голодівки в Москві з вимогою леґалізувати репресовану Церкву. 17.09 з його участю у Львові відбувся 250-тисячний мітинг греко-католиків біля Собору Святого Юра. Х. неодноразово був під адміністративним арештом.

У 1990 і 1994 Х. обрався народним депутатом України (працював у Комісії з питань державного сувернітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, був членом Комісії, потім Комітету з питань оборони і державної безпеки). Х. наполегливо домагався прийняття Декларації про державну незалежність і надання їй статусу конституційного закону, прийняття законів про службу українських юнаків в Україні, про конфіскацію майна КПСС/КПУ, департизацію державних установ і правоохоронних органів

Під час жовтневого страйку і голодівки українських студентів на площі Жовтневої Революції (пізніше - Майдан Незалежності) в Києві Х. першим із депутатів підтримав їх 13-денною голодівкою.

07.11. 90 р. штатний провокатор полковник міліції Григор’єв і кримінальна злочинниця Любов Жирна за участю численної „групи підтримки“, спорядженої відеотехнікою, розіграли провокаційну сцену в підземному переході на Хрещатику. Х. роззброїв Григор’єва. Прокуратура УРСР постановила заарештувати Х. У її постанові про арешт Х. було записано, що після звільнення він „на шлях виправлення не став, скоїв цілий ряд нових злочинів“.

Оскільки Х. викривав нечестиві справи комуністичної більшости у Верховній Раді (“Група-239“), вона за відсутности кворуму з порушенням Закону про статус народного депутата 14.11 дала згоду на арешт Х., що й було вчинено 17.11 у приміщенні ВР. 26.11 Х. оголосив голодівку протесту, яку тримав 18 діб. У квітні 1991 Х. знову тримав голодівку. Під тиском національно-демократичних сил справу Х. було припинено.

На Установчому з’їзді УГС, де було створено Українську Республіканську партію (Х. – автор цієї назви) його обрано заступником Голови УРП. На Третьому з’їзді УРП у травні 1992 р. Х. заявив про вихід з неї і закликав своїх радикальних прихильників полишити залу засідання. 6-07.06 1992 вони створили Українську Консервативну Республіканську партію. 2001 р. УКРП увійшла в об’єднання Батьківщина”. Народний депутат ІІ скликання (1994). З 02.2001 – член ради „Громадської ініціативи „Форум національного порятунку”, представник Громадянського комітету „Україна без Кучми” для ведення переговорів з представниками влади. У 2002 обраний народним депутатом ІV скликання за списком БЮТ. Працював у Комітеті з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР. Навесні 2005 р. Х. вийшов з БЮТ через конфлікт з питання формування фракції з колишніх соратників Л.Кучми, перейшов у фракцію Української народної партії. Активний учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.

11.10.2007 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого, 25.11.2008 – орденом Свободи. 9.06.2006 йому присвоєне звання Герой України зі врученням ордена Держави. Х. живе в Києві.

Бібліоґрафія:

I.

Український вісник. Випуск VІ. Березень 1972. Передрук самвидавного журналу з України. Перша Українська Друкарня у Франції. Українське видавництво „Смолоскип” ім. В.Симоненка. – Париж–Балтимор, 1972 – 184 с.

Український вісник. Випуск VІІ-VІІІ. Весна 1974. Самвидавний журнал з України. Редактор Максим Сагайдак. – Париж–Балтимор–Торонто: Українське видавництво „Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1975. – 156 с.

Виступ кандидата на посаду Голови Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. – 1990 – 22 липня.

Листи з-за ґрат. – К: Видання Української Міжпартійної Асамблеї, 1991.— 28 с.

Степан Хмара (Максим Сагайдак). Сьогодні про минуле // Поклик сумління, Львів, 1993.— 128 с.

За справедливу Україну. – К.: Інститут національного державознавства. – 1999. – 112 с.

Дорогою до мрії. Вибрані праці у двох томах. Том І. – К.: Фенікс, 2005. – 464 с., іл.. 16 с.; Том ІІ. – К.: Фенікс, 2005. – 628 с., іл. 20 с.

Битва за Україну, або Подвійне обличчя «Леді Ю». – К.: 2006. [Без вид. даних. 1 лют.] – 16 с.

II.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 10-7; 1981: 1, 2, 3, 5-7, 7, 8; 1982: 4-37, 9-11; 1984: 1-17, 2-22, 3-34.

Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 60.— С. 54-61; 1982, вип. 62.— С. 74; 1983, вип. 63.— С. 174.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 147.

А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 193, 194, 221, 250, 277, 278.

Леся Степовичка. Rava avis, «біла ворона», рідкісний птах..; Роман-есе. – Дніпропетровськ: Пороги, 2000. – 496 с., іл.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 795–798.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 689–690; 2-е вид.: 2012 р., – С. 775–776.

Володимир Каплун. Харківська правозахисна група. Узгоджено зі Ст. Хмарою 8.07. 2006. Останнє прочитання 27.07.2016.

 

 


Рекомендувати цей матеріал