Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

БОРОЗНИЙ СТЕПАН ІВАНОВИЧ

10.07.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

(нар. 7.07.1921, с. Монастириха Скалатського повіту (тепер Гусятинського р-ну) Тернопільської обл.

Учасник національно-визвольної боротьби, член ОУН.

З заможних селян. Батько, Іван Борозний, помер 1936 р. Мати, Марія Кушнір, 1900 р.н., вийшла заміж за Мафтея Фостаковського, який з початком більшовицьких репресій пішов у підпілля. Степан навчався в польській ґімназії в Тернополі, а також – до приходу «перших совітів» – у вчительській семінарії в Самборі.

Окупаційна влада наклала на матір Б. такий податок, що вона попродала все добро і зрештою змушена була покинули хату й переховуватися по чужих селах. Степан теж переховувався в містечку Скалат, та коли одного разу в травні 1941 р. навідався до рідної хати, його схопили і в адміністративному порядку виселили в Сибір. Етап від станції Гримайлів тривав три тижні. 5.06.1941 до Тюмені потягом № 2597 доставлено 295 сімей – 1192 особи, в т. ч. Б.. Начальник Омського управління НКВД Ішевський доповідав заступникові Наркома внутрішніх справ СРСР Чернишову:

„При отправке админссыльных из пунктов выгрузки по районам расселения имелись следующие недостатки:

1. В гор. Тюмени из клуба Водников, куда временно были вселены прибывшие семьи админссыльных, в ночь с 9-го на 10-е июня сбежал админссыльный БОРОЗНЫЙ Степан, 1921 г. рождения, сын ФАЙТКОВСКОГО – участника к(онтр)р(еволюционной) террористической организации, находящегося на нелегальном положении. БОРОЗНЫЙ Степан в Омскую область прибыл один, так как его мать ФАЙТКОВСКАЯ от выселения скрылась. Принятые немедленно меры местного розыска положительных результатов пока не дали, и розыск сбежавшего продолжается”. (Див. у  кн.: Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 – 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. – Кн. 2. К.: Либідь – Військо України, 1994. 688 с. С. 205. Прізвища тут написані неправильно: треба Фостаковський, Фостаковська).

В Україну разом з теж утеклим товаришем, ґімназистом Михасем Ґудзом (з Лежаківки Гримайлівського р-ну), добиралися кілька місяців, здебільшого пішки. Біля м. Суми перейшли фронт. Німці приєднали їх до колони військовополонених, але їм вдалося відпроситися. Повернувшись у рідний край, Б. разом зі Степаном Проциком виготовляв у друкарні в містечку Скалат підпільні листівки. Коли виникла загроза арешту, перебралися в с. Черниці Стрийського р-ну , де під виглядом студентів рільничого ліцею далі вели підпільну роботу. Наслідком доносу гестапо арештувало їх у потязі. Родичі зуміли домогтися звільнення Б. з Тернопільської тюрми. (С.Процик потрапив до Освєнцима, звільнившись, виїхав у США, був редактором Бюлетня Українського Демократичного Руху, помер 1997).

У бою з енкаведистами біля р. Стрий  Б. був поранений у легеню та праву руку. Друзі винесли його. Переховувався в криївці в селі Гніздичів, яку під час облави мусив полишити ще до одужання.

15.01.1945 в лісі біля м. Калуш разом з групою підпільників був захоплений енкаведистами. Легені Б. кривавили. Слідство велося з застосуванням тортур. 16.03.1945 його, ослабленого, попід руки привели в суд. Військовий трибунал НКВД Станіславської обл. за ст.  54-І «а» та 54-ІІ КК УРСР засудив С.Борозного до кари смерти з конфіскацією майна. Вирок Б. сприйняв спокійно, милосердя не просив. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 23.04.1945 розстріл замінено 20-ма роками каторги.

Тим часом материну садибу було забрано в колгосп, а мати загинула 1947 р. в криївці разом з чоловіком та іншими партизанами, яким принесла їжу.

Б. карався, зокрема, в 3-й каторжній зоні (Норильськ), працював у кам’яних кар’єрах, на цементному заводі та на цегельні. 1953 р. брав участь у повстанні політв’язнів. Близько знав організаторів повстання Данила ШУМУКА, Романа Загоруйка, Костя Короля. 3–4 серпня повстанці були розстріляні з кулеметів, установлених на «студебекерах», що увірвалися в зону. Згодом був у таборах Іркутської обл. (Вихорівка, Тайшет, Суєтиха).

Згідно з Указом ПВР СРСР від 14.07.1954 постійна сесія Іркутського облсуду 9.04.1959  замінила Б. решту терміну (5 р. 9 міс. і 10 днів) на заслання, яке він відбував від 28.04.1959 до 3.03.1964 в селищі Суєтиха (біля Тайшету) Іркутської обл. Працював у деревообробному цеху на верстатах. Там одружився з Емілією Іванівною Рихліцькою, 1921 р.н., яка 29.10. 1945 теж була засуджена за тими ж статтями на 10 р., відбула понад 8 р. ув’язнення і вже вийшла на заслання. 1961 в них народився син Орест. Родині заборонено було повертатися в Західну Україну, тому звільнившись Б. оселилися в м. Нікополь на Дніпропетровщині. Дружина померла 1996. Б. працював на будівництві, у шкільній майстерні, в котельні. Опублікував у пресі низку віршів.

Постановою Тернопільської облпрокуратури від 26.04.1993 вирок суду і постанова ПВР 1945 р. щодо Борозного «скасовані, а справа провадженням закрита за недоведеністю його участі в скоєнні злочину і він визнається реабілітованим».

Бібліоґрафія:

І.

С.Борозний (Біографічна довідка) // Біль. Альманах «Меморіалу», Вип. 5-6. – Львів: Поклик сумління, 1995. – С. 138.

С.Борозний (Добірка віршів і біоґрафічна довідка) // Никопольские известия, 1997. – 3 жовтня.

Поезія Степана Борозного // Никопольские известия, 1998. – 27 березня.

Архів ХПГ: інтерв’ю з С.Борозним 9.04.2001 р.,  машинописи С.Борозного. http://museum.khpg.org/admin/index.php?do=edit&id=1195493802&r=

Борозний С.І. Зустріч з минулим [Інтерв’ю, статті, вірші, знімки]. – Нікополь, 2009. – 164 с., іл..

ІІ.

Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917 – 1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. Кн. 2. – К.: Либідь – Військо України, 1994. – С. 205.

>Енциклопедія сучасної України, Т. 3. – К., 2004. – С. 366;

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 79-81. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120945477&w ;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990;Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 88–89; 2-е вид.: 2012 р., – С. 95–96.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 28.05.2002. Останнє прочитання 2.08.2016.  

.

Рекомендувати цей матеріал