Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ПЛОЩАК МИРОСЛАВ ФЕДОРОВИЧ

15.11.2005 | Овсієнко В.В. | Інтерв

ПЛОЩАК МИРОСЛАВ ФЕДОРОВИЧ (нар. 31.10.1931 р. в с. П'ядики, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.).

Член Об'єднаної Партії Визволення України (ОПВУ).

Із селян. Батько був головою "Просвіти", а за “других більшовиків” – обраним, а не призначеним головою колгоспу, що допомагав підпіллю ОУН. П. закінчив у рідному селі неповну середню школу.

Під час війни відчайдушний змалку П. любив і збирав зброю, мав зв'язок з районовим СБ ОУН “Бистрим”. Просився в партизани, та йому відмовили, що замалий зростом. Ви́ходив пораненого партизана Морозенка і озброїв його.

1951 р. призваний до Радянської Армії. Служив у Ленінградському військовому окрузі в м. Луга, на полігоні. Потім від весни до пізньої осени розміновував Новгородську область, за що був представлений до ордена, але вище командування не дозволило нагородити “бандерівця”. Тоді командуючий округом Захаров нагородив П. іменним годинником.
Звільнившись, не міг прописатися вдома. Улаштувався на пошті в Коломиї, відтак на ткацькій фабриці наладчиком. Був найліпшим футболістом району.

П. став членом-засновником молодіжної організації “Об'єднана Партія Визволення України” (ОПВУ), яка ставила мету об’єднати в боротьбі за незалежність України всі верстви населення, опираючись на Конституцію СРСР, адже вона залишала право за кожною республікою вийти з нього. Мали намір зв'язатися з подібними організаціями в інших республіках.

Збори організація проводила щоразу в інших місцях, виставляла стійку (охорону), дотримувалися конспірації, мали псевдоніми (П. – “Білий”). Однак інфільтровані в організацію колишні політв’язні, що були завербовані КГБ, видали її.

П. був заарештований 8.12.1958 в П’ядиках. Не тікав, бо сталося це в присутності тяжко хворого батька. При обшуку знайшли журнал, де написано було, як у Вінниці, у Піддорогові, Хрущов розстріляв 40.000 українців, а німці відкрили ці поховання. Привізши в Івано-Франківськ, допитували 3 доби підряд, не даючи спати і їсти. Слідчі змінювалися що 4 години. П. ні в чому не зізнався. Кинули в ізолятор, де він заснув на лавці і попікся на батареї. П. двічі саджали в крісло і катували електрошоком, а щодня – російським матом. Бити не сміли, бо відчували: дістануть відсіч.

Далі П. допитував майор Мещеряков, який відверто шкодував за сталінськими часами. П. вимагав зводин віч-на-віч з Б. ҐЕРМАНЮКОМ. Оскільки агенти Мирослав Масловський, Гайовий і Козак уже видали КГБ документи ОПВУ, то ҐЕРМАНЮК дозволив П. говорити.

На засіданні Івано-Франківського обласного суду 10.03.1959 прокурор вимагав Б. ҐЕРМАНЮКУ, Я. ТКАЧУКУ, Б. ТИМКІВУ, І. СТРУТИНСЬКОМУ та П. кари смерти, але суд засудив їх до 10 р. ув’язнення в таборах суворого режиму за звинуваченням у проведенні антирадянської націоналістичної діяльності за ст. 54, п. 1а і п. 11. М. ЮРЧИК та І. КОНЕВИЧ засуджені до 7 р., В. ПЛОЩАК – до 2 р. Ще 20 членів ОПВУ пройшли свідками.

Карався в Красноярському краю (Вихорівка), у 10-му, в 11-му таборах, з 1960-го – у мордовських таборах №2, 11 (Явас). На 7-му створив українську футбольну команду, грали з командами росіян, литовців, німців. Це було за “відлиги”, коли в’язні могли ходити в цивільному одязі, мали фотоапарати, музичні інструменти. Цивільних, що приїздили на побачення, пускали в зону, відзначалися національні і церковні свята. У 1961 режим різко посилився. Під час Карибської кризи в жовтні 1962 р. солдати сказали: "Хлопці, для вас викопали ями". Це щоб у випадку війни політв’язнів порозстрілювати.

Щоб адміністрація не підвищувала норми виробітку, П. принципово виконував її лише на 30% – якраз на пайку. Коли до таборів прийшла шістдесятники (Л. ЛУК’ЯНЕНКО, Б. і М. ГОРИНІ), П. брав участь у переховуванні й передачі на волю інформації про становище політв’язнів.

8.12.1958 П. звільнився з 11-ї зони, заїхав до Москви, уник стеження і передав правозахисникам інформацію. У Коломиї його зустріли брат В. ПЛОЩАК і КГБ.

Прийняли на фабрику слюсарем, згодом став наладчиком верстатів на ткацькій фабриці.

З настанням “перебудови” брав активну участь у громадському й політичному русі, зокрема, у відкритті могили січових стрільців, у діяльності УГС, Братства Вояків УПА.

Бібліоґрафія:

Ігор Мардарович. Голос пам’яті // Вісник Коломиї. – Ч. 63 (457). – 10.11. 1994.
Ігор Мардарович. П’ядицька організація ОПВУ // Вісник Коломиї. – Ч. 77 (471). – 28.12. 1994.
Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. – С. 96.
Ярема Ткачук. Буревії: Книга пам'яті. – Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2004. – 368 с.
Інтерв’ю з братами В. та М. Площаками 19.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1267735721&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 565–567. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132091143&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 502; 2-е вид.: 2012 р., – С. 573.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 14.03. 2004. Останнє прочитання 20.07.2016.

 

Рекомендувати цей матеріал