Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Ґлосарій

ПЕРМСЬКІ (СКАЛЬНИНСЬКІ) ПОЛІТИЧНІ ТАБОРИ (ППТ)

06.11.2006

ПЕРМСЬКІ (СКАЛЬНИНСЬКІ) ПОЛІТИЧНІ ТАБОРИ (ППТ). Перші концтабори в Пермській (деякий час – Молотовській) обл. РРФСР були створені ще в часи громадянської війни. Будівництво Красновишерського целюлозного комбінату 1929 р. стало першим в СРСР досвідом використання примусової праці в’язнів. У 30-х рр. в області вже діяла ціла мережа таборів, у яких утримувалися і загинули десятки тисяч людей, найбільше „розкуркулених” селян, у т.ч. з України. У 1948 р. були створені особливі, або спеціальні табори НКВД, в яких утримувалися засуджені за ст. 5415410  КК УРСР (581–5410 КК РРФСР) „контрреволюційна діяльність”. Одне з управлінь – Скальлаг – у Перській обл. Табори в області зустрічалися частіше, ніж поселення. В’язнів було більше, ніж цивільного населення. 

У 70-80-х рр. – це три табори поблизу м. Чусового, підпорядковані табірному управлінню в сел. Скальний („установа ВС-389”), у яких утримувалися особи, засуджені за «особливо небезпечні державні злочини», тобто засуджені за статтями 64–72 КК РСФСР та їхніми аналогами у карному законодавстві союзних республік (ст. 56–65 КК УРСР). Для цього періоду це, в основному, засуджені за «антирадянську агітацію і пропаганду» або «довгосрочники», які досиджували свої 25- і 15-літні терміни, отримані в 1950-60-х рр.). Табірні зони в селищах Всехсвятске (табір № 35) і Кучино (табір № 36) були обладнані для розміщення політв'язнів у 1972, в липні туди прибув перший етап з мордовських політичних таборів . За оцінками «Хроники текущих событий» (вип. 33), можливо, дуже заниженими, восени 1974 у таборі № 35 утримувалося близько 100 в'язнів, у таборі № 36 — близько 150. У вересні 1975 у сел. Половинка був відкритий політичний табір № 37; де було розміщено близько 50 осіб («ХТС», вип. 38). Усього через ППТ пройшло 995 осіб. Інформація про становище політв'язнів у ППТ і їхню боротьбу за свої права регулярно публікувалася в «Хронике текущих событий» , «Вестях из СССР», „Віснику репресій в Україні” .

1.03.1980 біля кучинського табору була відкрита «дільниця особливого режиму », куди були переведені 32 ув’язнені (один у дорозі помер) табору особливого режиму №1 Дубравлагу (сел. Соснова, Мордовія). Тут у найжорстокішій ізоляції й у вкрай тяжких умовах утримувалися ув’язнені, визнані ООР — «особливо небезпечними рецидивістами», тобто особи, повторно засуджені за «особливо небезпечні державні злочини». За даними пермського Меморіального центру вивчення політичних репресій, через дільницю особливого режиму пройшло 57 ув'язнених, семеро з них, у т.ч. Олекса ТИХИЙ, Юрій ЛИТВИН, Валерій МАРЧЕНКО і Василь СТУС, — загинули.

З лютого 1987 починається  тривалий і спочатку обставлений різними обмежувальними умовами процес звільнення політичних в'язнів. До осені 1988 цей процес в основному був закінчений; останні в'язні ППТ вийшли на волю лише в 1991.

Табори №№35 і 37 були перепрофільовані під звичайні карні зони; табір № 36 ліквідований. У 1995 зусиллями Пермського відділення Товариства «Меморіал» на базі колишнього табору №36 був створений Музей історії політичних репресій і тоталітаризму в СРСР „Перм-36” , а пізніше — пермський Меморіальний центр вивчення політичних репресій, філією якого став музей у Кучино.

 

Харківська правозахисна група – за матеріалами Московського „Меморіалу”
Рекомендувати цей матеріал