Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ЗАВОЙСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

14.03.2009 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю 27 травня 1999 року

ЗАВОЙСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ (нар. 3.03. 1932, м. Київ – 18.10. 2006, м. Київ).
Геофізик, член Клубу творчої молоді, координатор хору «Жайворонок». Виготовляв і поширював самвидав. Доктор фізико-математичних наук.
Батьки з с. Дзвонкове Васильківського р-ну на Київщині. Мати не мала освіти, а батько закінчив Київський інститут народної освіти, загинув на початку війни 1941 р..
Закінчивши 1952 р. школу, З. вступив на геологічний факультет Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Спілкувався з Петром Бойком, диктором радіо, який переконував його, що українська справа ще не зовсім пропаща. В чому З. сумнівався. Закінчив університет 1957 р.. Два роки відпрацював у Київському геологічному тресті на Поліссі.
Повернувшись 1959 до Києва, почав відвідувати вечори, які організовував Клуб творчої молоді. Запам`ятався вечір Лесі Українки в парку про світлі запалених газет. Слухав лекції Михайла Брайчевського з історії. У КТМ познайомився з Борисом Рябоклячем, Вадимом Смогителем – організаторами самодіяльного хору "Жайворонок" (осінь 1961) при Київській консерваторії. Основу його складали студенти і робітники, які вбачали своє призначення в популяризації української пісні. Це був мандрівний хор, готовий виступати будь-де і за будь-яких обставин. Хор здійснив кілька мандрівок: у Трахтемирів, Пилявці, Канів, Черкаси. Оскільки З. любив українські пісні, він став ходити на репетиції та концерти.
Познайомився з художнім керівником хору Йоничем, етнографом Ерастом Біняшевським, Надією СВІТЛИЧНОЮ, подружив з Олександром Мартиненком. Коли через конфлікт між Рябоклячем і Йоничем виникла загроза розколу хору, З. разом з Мартиненком заходилися його рятувати. Їздили до хористів по студентських і робітничих гуртожитках, агітували до хору нових людей. Вони розглядали хор як інструмент, як середовище пробудження національної самосвідомості та поширення літератури самвидаву. Коли Йонич пішов з хору, деякий час ним керував Вадим Смогитель, але коли і його почали притіняти в консерваторії, відійшов. Тоді З. звернувся до Ігоря Полюха, керівника хору Інституту іноземних мов, щоб він узявся й за «Жайворонок», а на концертмейстера запросив студентку першого курсу фортепіанного факультету консерваторії Олю Ліфоренко. Це були талановиті і високої культури люди.
У цьому середовищі поширювалася література самвидаву, найперше машинописні та у фотокопіях вірші молодих поетів Івана ДРАЧА, Бориса Мамайсура, Миколи ХОЛОДНОГО, Василя СИМОНЕНКА. Хористи ходили на диспути з національних питань, що відбувалися в університеті. Звичайно, всюди була аґентура КГБ. Почалися утиски. Будинок учених на Володимирській, 42, перестав надавати хорові приміщення для репетицій. Відмовляли й інші установи. Зрештою хор мусив збиратися на схилах Дніпра. Він усе рідше виходив на люди, все менше збиралося людей і в 1965 р. він фактично розпався. З. теж облишив цей клопіт, бо, крім того, мусив готувати і захищати дисертацію. Рештки «Жайворонка» перейшли у хор "Веснянка" при Київському університеті, яким керував Володимир Нероденко.
З. мав широкі знайомства у колі шістдесятників, бував у майстерні Алли ГОРСЬКОЇ, у помешканні Івана СВІТЛИЧНОГО, слухав його лекції з естетики. Знайомий був з Василем СТУСОМ, В`ячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном РУСИНОМ.
Під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка у березні 1964 р. З. нагодився на знищення за наказом акад. І.Т. Швеця, ректора Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка, вітражу у вестибюлі університету (автори Алла ГОРСЬКА, Панас ЗАЛИВАХА, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Галина Зубченко), бачив, як брутально лаявся секретар ЦК КПУ акад. А.Д. Скаба.
З. мав фотоапарат і збільшувач. Через О. Мартиненка, який деякий час жив у нього, познайомився з Євгеном ПРОНЮКОМ, одержував від нього самвидавні машинописи і книжки зарубіжних видань, перефотоґрафовував і розмножував їх. Потік був такий, що дечого не встигав сам прочитати: увечері одержував текст, а вранці віддавав відбитки. Зокрема, була книжка "На багряному коні революції" з даними про репресії проти української інтеліґенції. Є. ПРОНЮК і О. Мартиненко дуже інтенсивно поширювали літературу самвидаву. Цей потік призупинився з початком арештів у серпні 1965 р.
4.09. 1965 р З. був на перегляді фільму "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" і, звичайно ж, встав разом з тими, хто протестував проти арештів української інтеліґенції
У помешканні З. було два обшуки, але самвидаву в нього не знайшли – він вчасно все ховав. Вилучили лише книжку Софії Русової зарубіжного видання та вірші В. СИМОНЕНКА. Його допитували у справах О. Мартиненка, І. СВІТЛИЧНОГО, Миколи Гриня (з останнім працював в Інституті геофізики). З. не дав показів ні під час слідства, ні на суді М. Гриня. У березні 1966 р. М. Гринь, у якого вилучили багато самвидаву, був засуджений на 3 р., але з огляду на каяття Верховний суд замінив покарання на умовне. З цього приводу в Інституті геофізики відбулися збори, що мали осудити М. Гриня і З.. Перед зборами кагебісти вчинили «рознос» у кабінеті директора, констатувавши: "У Завойского есть полный состав преступления". У керівника дисертації Крутиховської Зінаїди Олександрівни спитали: "Как Вы относитесь к тому, что он говорит на украинском?" Вона відповіла: "А мне даже нравится, что он говорит по-украински". На зборах М. Гринь намагався виправдовуватися, а З. видушив лише одну фразу: "Я не націоналіст". Виступив відомий теоретик русифікації академік І.К. Білодід: "От, бачите, знайшлися захисники української мови! Знайшлися! Та вони ж і самі двох слів зв'язати не можуть по-українськи, а ще базікають..." Запала тиша. Тоді озвався інженер і письменник Юрій Хорунжий: "А чого, ви даремно так кажете. Завойський дуже гарно говорить українською мовою!"
Після цього З. зосередився на науковій роботі, захистив кандидатську дисертацію «Походження залишкової намагніченості порід залізокремнистої формації». Цьому посприяли З.О. Крутиховська та директор Інституту геофізики Субботін Серафим Іванович. 1999 р. захистив докторську дисертацію «Магнітна анізотропія порід і використання її для розв’язку структурних задач».
Хоча З. після 1965 р. не проявляв якоїсь активності, та стеження за ним тривало аж до «перебудови». Так, коли почалися арешти членів Української Гельсінської Групи, З. викликали в перший відділ інституту, дали оглянути знімки людей, яких ніби підозрюють у вбивстві. Насправді так у нього взяли відбитки пальців.
У 60 – 80-х рр. З. надавав притулок у себе вдома молодим поетам Віктору Кордуну, Борисові Мамайсуру та іншим.
У часи перебудови створив в Інституті геофізики осередок НРУ. Зберіг і передав Музеєві шістдесятництва багато самвидаву.

Бібліоґрафія:
1.
Завойський, Володимир Миколайович. Інститут геофізики ім. С.І.Суботіна НАН України. Магнітна анізотропія порід і використання її для розв’язку структурних задач. Автореф. дис. д-ра фіз.-мат. наук: 04.00.22 / — К., 1999. — 34 с. — укp.;
Архів ХПГ: Інтерв'ю 27 травня 1999 року.
2.
Бажан О.Г.. Опозиційний рух в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр. ХХ ст.) Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України. — К., 1996. — 193 с.
Бажан Олег. Культурно-просвітницький рух як одна з форм опору політиці русифікації України в 60–80-х рр. Zapysky № 3, с. 123-127 (http://www.library.ukma.kiev.ua/N2/NZV3_1998_histori/16_bazan_o.pdt)
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група, 14.03. 2009 р. Виправлення вдови Іващенко Ірини Миколаївни 1.11. 2010.

Знімок 2002 року.

Рекомендувати цей матеріал