ВІНС ГЕОРГІЙ ПЕТРОВИЧ
автор: С.Карасик, В.ОВСІЄНКО
(нар. 04.08.1928, м. Благовєщенськ – п. 11.01.1998, м. Елхард, шт. Індіана, США)
Проповідник, секретар Євангельських християн-баптистів (ЄХБ).
Батько Георгія, баптистський проповідник, загинув у таборі 1943 р.. Мати була заслана в Сибір, 1964-1967 рр. ув’язнена в таборах, активно працювала в Раді родичів в'язнів ЄХБ.
В. закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-економіст.
Ще в 1945 р. приєднався до Всесвітньої Ради церков (РЦ ЄХБ).
Одружений, батько п'ятьох дітей, у т.ч. Петра ВІНСА, члена УГГ.
На початку 60-х у середовищі баптистів стався розкол. Частина громад прагнула більшої автономії, ніж це було передбачено новим законодавством про релігійні культи 1961 р., зокрема, свободи релігійного виховання дітей, свободи проповідування, добродійності і т.д. Рух очолила ініціативна група, а пізніше Оргкомітет скликання Всеросійського з'їзду євангельських християн-баптистів, членом якого В. був обраний у 1963 р.
Як Секретар Оргкомітету влітку 1964 р. В. брав участь у важливих переговорах з Радою у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР.
Того ж року В. полишив роботу в науково-дослідному інституті і став мандрівним пастором. 1963-1965 рр. за доручення Оргкомітету підписав численні скарги і листи в урядові установи і до віруючих, у тому числі з вимогою зустрічі з М.Хрущовим.
Вигнаний із середовища “офіційних” баптистів м. Києва, він об'єднав довкола себе київських ініціативників. Київська громада незабаром стала найчисельнішою і найактивнішою в Україні. Тоді ж почалися переслідування В. з боку влади. Поки що вони мали адміністративний характер – численні затримання, короткочасні арешти, обшуки і штрафи.
Кримінальна справа проти В. вперше була порушена 1965 р., однак незабаром її закрили у зв’язку зі зміною релігійної політики після усунення Хрущова від влади.
19.09.1965 р. В. взяв участь у зборах оргкомітету, які постановили реорганізувати Всесвітню Раду церков. Він обраний секретарем Ради.
Підписав лист О.Косигіну, в якому повідомив про створення Ради церков ЄХБ.
19.05.1966 р. В. був арештований біля приміщення ЦК КПРС у Москві. 21-30.11 того ж року разом з головою Ради церков ЄХБ Г.К.Крючковим засуджений Московським міським судом за ст. 142 ч. 2 КК РСФСР („Порушення законів про відокремлення Церкви від держави”, аналог ст. 138 КК УРСР) на 3 р. таборів загального режиму. Винним себе не визнав. Йому інкримінували організацію демонстрації 16-17.05 і поширення релігійної літератури, спонукання батьків-баптистів прилучати дітей до релігії.
У вересні того ж року представники адміністрації табору запропонували В. стати „стукачем”, погрожували новим терміном, але він відмовився. З 20 по 30 вересня тримав голодівку на знак протесту проти погроз.
19.05.1969 р. звільнений і повернувся в Київ. У тому ж році на Тульській нараді переобраний секретарем РЦ ЄХБ.
24.08 того ж року під виглядом обряду одруження двох членів Київського об'єднання церков РЦ ЄХБ скликав збори, у яких узяли участь понад 500 осіб. Організував видавництво "Християнин", Раду родичів в'язнів — членів церков ЄХБ і бюлетень Ради. Брав участь у виданні журналів "Братський листок", "Вісник спасіння", "Юність", у складанні Статуту РЦ ЄХБ та підручника на біблійні теми "Пісня пастуха", опублікував статті про мученицьку смерть в армії баптиста Моісеєва І.В., статті "Вірність" і "Великі принципи Біблії".
24.01.1970 засуджений умовно на 1 рік як ”дармоїд“ з відрахуванням 10% зарплатні та визначеним місцем роботи на одній з київських фабрик. Того ж дня у селищі Борове Київської обл. і 10 червня того ж року в лісі біля Пущі-Водиці під Києвом організував збори, де виступив із проповідями.
28.08 заявив протест Київській прокуратурі з зв’язку з порушенням проти нього справи і заявив, що полишає роботу, дім і йде в підпілля. 29.11 того ж року заочно засуджений за “дармоїдство”.
31.03.1974 р. заарештований на Уралі, звинувачений за ст. 138 ч. 2 (порушення законів про відокремлення церкви від держави), 187-1 ("наклепи на радянський державний і суспільний лад"), 209 ч. 1 (посягання на особу під виглядом виконання релігійних обрядів) КК УРСР. Слідство провадилося в м. Києві. 31.01.1975 р. засуджений Київським обласним судом на 5 років таборів і 5 років заслання з конфіскацією майна. В. відмовився від адвоката-атеїста і просив запросити як захисника норвезького юриста Герема. Крім того, В. заявив ще 17 клопотань, серед них: направити запит до Ради у справах релігій при РМ СРСР про справжню причину ліквідації Спілки баптистів у 1935 р. й оголосити відповідь у суді; повідомити, скільки віруючих засуджено за віру і померли в неволі з 1929 р. до січня 1975 р. Суд відхилив усі клопотання. В. заявив відвід усьому складові суду і відмовився від участі в процесі. До початку процесу 12 діб голодував. Прокурор розпочав свою промову з того, що Конституція СРСР ґарантує свободу сумління і що Ленін заповідав боротися з віруючими тільки ідейно. Разом з тим зажадав 5 р. таборів і 5 р. заслання. Суд задовольнив вимогу прокурора. Винним себе у вчиненні злочину В. не визнав.
Покарання відбував у Якутії, сел. Табага, табір ЯД 40/7.
У жовтні 1976 р. Палата представників конґресу США схвалила резолюцію з закликом до керівництва СРСР звільнити В.
Група французьких адвокатів, що приїхала до Києва, марно домагалася зустрічі з керівництвом МВС, щоб побесідувати про справу В.. В СРСР А.Д.САХАРОВ, Г.Под’япольський, С.А.КОВАЛЬОВ і Т.ВЕЛИКАНОВА звернулися з відкритим листом на захист В. до Всесвітньої Ради Церков і Міжнародної Амністії. З таким же зверненням, адресованим Папі Римському, виступив московський Християнський комітет захисту прав віруючих в СРСР.
Адміністрація табору зберігала Біблію В. на складі, на руки її не видавала, мотивуючи тим, що ув'язнені мають право користуватися тільки книгами, виданими в СРСР, а це закордонне видання.
Привезену влітку 1976 р. дружиною на побачення Біблію, що видана в СРСР, відповідальний працівник КГБ Якутії пообіцяв передати В., але восени книга повернулася в Київ поштовою бандероллю з листом, підписаним тим само працівником: "Оскільки ця книга суперечить духові марксизму-ленінізму, вона не може бути допущена в місця позбавлення волі".
У січні 1977 р. В. знову звернувся до прокуратури з проханням дозволити тримати при собі Біблію і знову одержав відмову.
21.01.1977 А.Д.САХАРОВ звернувся до Президента США Дж. Картера з проханням допомогти негайно звільнити політв’язнів, які потерпають від хвороб. У доданому списку було й прізвище В.. З аналогічним проханням звернулася до президента США і родина В.
У лютому 1977 р. В. два тижні провів у Якутській обласній лікарні МВС у зв’язку з приступами стенокардії, гіпертонії, що почастішали, хворобою нирок, кровотечею ясен, фурункульозом як наслідком виснаження й авітамінозу.
Наприкінці 1978 — на початку 1979 р. В. двічі возили у Москву, де утримували у в’язниці Лефортово.
Уночі з 27 на 28 квітня 1979 р. у Нью-Йоркському аеропорту ім. Кеннеді В. був обміняний разом з чотирма політв'язнями на радянських громадян – колишніх службовців ООН, звинувачених у шпигунстві.
Жоден з п'ятьох не знав про майбутній обмін, згоди ні в кого не питали — акція була оформлена як позбавлення їх радянського громадянства і видворення з країни. Відповідний указ був зачитаний кожному в Лефортовській в'язниці в Москві.
13.06.1979 родина в повному складі (8 осіб) вилетіла в США для возз'єднання з В.
Рада церков ЄХБ підтвердила, що В. і в еміґрації залишається секретарем Ради й одночасно є її закордонним представником.
Видавав „Prisoner’s Bulletin Voice of Persecuted Church in the Soviet Union”. Пам’яті В. присвячений спецвипуск ж. „Живой поток”, 1998, № 7.
Бібліоґрафія:
Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1975, вип. 34.— С. 50, 51; ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 28, 48, 57-58, 103; 1977, вип. 45.— С. 43; 1980, вип. 53.— С. 7, 99, 150; .
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1976, вип. 22.— С. 44, 62; 1979, вип. 34.— С.5, 6, 60; вип. 35.— С. 52; вип. 36.— С. 30, 51.
Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1979, 11-22, 20-27, 24-34.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 42-44.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Єв-ропи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 99–102. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113844410&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 110–111; 2-е вид.: 2012 р., – С. 122–123.
Софія Карасик. Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 3.08.2016.
Вас може зацікавити
Події
Серіал «У доступі відмовити». Марина Агальцова
Події
РФ: Онук матиме доступ до кримінальної справи засудженого «трійкою» діда. ХПГ-інформ
Події
«Ворог народу», розстріляний на підставі таємної інструкції. ХПГ-інформ
Праці дисидентів
БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Дорогою безглуздя. - Житомир: Рута. 2016. БАБИЧ Сергій Олексійович
Спогади
БАБИЧ Сергій Олексійович. Дорогою безглуздя. Бабич Сергій Олексійович
Інтерв’ю
МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій
Спогади
Персоналії / Інші релігії
СКАЛИЧ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ (ПОКУТНИК). Овсієнко В.В.
Спогади
Спогади
ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.
Інтерв’ю
БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. ДОРОГОЮ БЕЗГЛУЗДЯ. Бюлетень «Страничка узника» №№ 7 і 8 1989 року, Москва
Інтерв’ю
МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.
Дослідження
ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф. ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНКСЬКОЇ СПІЛКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ.... ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Ф.
Дослідження
ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.
Спогади
ВАСИЛИК ПАВЛО ЯКИМОВИЧ. Єпископ Павло Василик
Інтерв’ю
БЕРДНИК ОЛЕСЬ ПАВЛОВИЧ. Овсієнко В.В.
Спогади
РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. На Володимирській, 33. Підготував Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
МИКИТКО ЯРОМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.
Ґлосарій
СТАТТЯ 138 КК УРСР – «ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ ПРО ВІДОКРЕМЛЕННЯ ЦЕРКВИ ВІД ДЕРЖАВИ І ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ»