(нар. 12.07.1941, с. Свобідне Донецької обл.)Фізик, економіст. Жертва каральної психіатрії.
За словами Д., з 10 років почав розуміти розходження між тим, чого вчили в школі, і тим, що було насправді.
Батько Д., родом з Вінницької обл., у 20-х роках приїхав на заробітки в Донбас, вступив у партію, був двадцятип’ятитисячником. Пройшов усю війну, після війни —; голова колгоспу. Посварившись із першим секретарем райкому в 1951, переїхав, працював на малооплачуваних роботах. Помер у 1964. Несправедливість щодо батька вимусила Д. серйозно задуматися і спробувати зрозуміти оточуючу дійсність.
У 1960-1965 Д. навчається на фізико-технічному факультеті в Ростові-на-Дону, а після його закінчення працює асистентом кафедри експериментальної фізики Донецького держуніверситету.
Після смерті батька все більше цікавиться гуманітарними дисциплінами, в 1969 вступає на економічний факультет ДонДУ, де за 2 роки проходить 4 курси.
Новочеркаські події 1962, практично очевидцем яких був Д., —; перший серйозний поштовх для збирання матеріалів та аналізу причин соціальних суперечностей в СРСР і виходу з них. З 1962 до 1968 збирав матеріали до задуманої книги. У 1969 Д. написав книгу "До перегляду", в якій описав суперечності, занепад і в майбутньому розпад СРСР, ескізно накреслив можливе відродження і становленння правової держави. За неї в травні 1970 Д. був заарештований і звинувачений в "антирадянській агітації й пропаганді", ст. 62, ч. 1 КК УРСР.
Психіатрична експертиза в Дніпропетровській спецпсихлікарні визнала Д. неосудним з діагнозом "шизофренія", але з рекомендацією виписати його через психлікарню загального типу. Проте Донецький облсуд, чиє рішення підтвердив Верховний Суд України, спрямував Д. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню, де влітку 1970 йому провели повний курс шокової інсулінової терапії, а восени спрямували до лікарні загального типу. Двічі Д. звертався до суду з приводу відновлення його дієздатності, але суд іґнорував його звернення, як і звернення представників медицини в 1970 і 1971.
Для проведення повторної експертизи Д. погодився в 1971 на "відрядження" в Дніпропетровськую спецпсихлікарню. Його знову лікували —; повторно застосували посилену інсуліно-шокову терапію і протримали до листопада 1973. Лікування позначилося на серці, на моральному стані.
Після звільнення з Донецької психлікарні в травні 1975 Д. політичної діяльності не провадив. Мав інвалідність 2 групи, що дало право на маленьку пенсію і можливість працювати, за словами Д., на себе —; вирощував овочі, потім квіти.
Реабіліторований Д. 1991, але тільки одержав з СБУ довідку про це.
Зараз Д. живе у м. Волноваха Донецької обл. Працює в дрібному комерційному підприємстві. Виховує трьох синів-підлітків. Досі домагається визнання своєї дієздатності і зняття психіатричного діагнозу.
Бібліоґрафія:
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 219-219. https://museum.khpg.org/1113896373;
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 200; 2-е вид.: 2012 р. - С. 220.
Архів ХПГ.
Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 7.08.2016.
Переклад В.Овсієнка