ДЕМЧИШИН АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ

 345819.04.2005

автор: І.Рапп

(нар. 12.07.1941, с. Свобідне Донецької обл.)Фізик, економіст. Жертва каральної психіатрії.

За словами Д., з 10 років почав розуміти розходження між тим, чого вчили в школі, і тим, що було насправді.

Батько Д., родом з Вінницької обл., у 20-х роках приїхав на заробітки в Донбас, вступив у партію, був двадцятип’ятитисячником. Пройшов усю війну, після війни — голова колгоспу. Посварившись із першим секретарем райкому в 1951, переїхав, працював на малооплачуваних роботах. Помер у 1964. Несправедливість щодо батька вимусила Д. серйозно задуматися і спробувати зрозуміти оточуючу дійсність.

У 1960-1965 Д. навчається на фізико-технічному факультеті в Ростові-на-Дону, а після його закінчення працює асистентом кафедри експериментальної фізики Донецького держуніверситету.

Після смерті батька все більше цікавиться гуманітарними дисциплінами, в 1969 вступає на економічний факультет ДонДУ, де за 2 роки проходить 4 курси.

Новочеркаські події 1962, практично очевидцем яких був Д., — перший серйозний поштовх для збирання матеріалів та аналізу причин соціальних суперечностей в СРСР і виходу з них. З 1962 до 1968 збирав матеріали до задуманої книги. У 1969 Д. написав книгу "До перегляду", в якій описав суперечності, занепад і в майбутньому розпад СРСР, ескізно накреслив можливе відродження і становленння правової держави. За неї в травні 1970 Д. був заарештований і звинувачений в "антирадянській агітації й пропаганді", ст. 62, ч. 1 КК УРСР.

Психіатрична експертиза в Дніпропетровській спецпсихлікарні визнала Д. неосудним з діагнозом "шизофренія", але з рекомендацією виписати його через психлікарню загального типу. Проте Донецький облсуд, чиє рішення підтвердив Верховний Суд України, спрямував Д. на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню, де влітку 1970 йому провели повний курс шокової інсулінової терапії, а восени спрямували до лікарні загального типу. Двічі Д. звертався до суду з приводу відновлення його дієздатності, але суд іґнорував його звернення, як і звернення представників медицини в 1970 і 1971.

Для проведення повторної експертизи Д. погодився в 1971 на "відрядження" в Дніпропетровськую спецпсихлікарню. Його знову лікували — повторно застосували посилену інсуліно-шокову терапію і протримали до листопада 1973. Лікування позначилося на серці, на моральному стані.

Після звільнення з Донецької психлікарні в травні 1975 Д. політичної діяльності не провадив. Мав інвалідність 2 групи, що дало право на маленьку пенсію і можливість працювати, за словами Д., на себе — вирощував овочі, потім квіти.

Реабіліторований Д. 1991, але тільки одержав з СБУ довідку про це.

Зараз Д. живе у м. Волноваха Донецької обл. Працює в дрібному комерційному підприємстві. Виховує трьох синів-підлітків. Досі домагається визнання своєї дієздатності і зняття психіатричного діагнозу.

Бібліоґрафія:

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 219–219. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113896373 ;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 200; 2-е вид.: 2012 р. – С. 220.  

Архів ХПГ. 

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 7.08.2016. 

Переклад В.Овсієнка