ГІНЗБУРҐ ОЛЕКСАНДР ІЛЛІЧ

 377813.07.2007

автор: Кузовкін Геннадій

ГІНЗБУРҐ ОЛЕКСАНДР ІЛЛІЧ (21.11.1936, Москва – 19.07.2002, Париж)

Журналіст, громадський діяч. З ім'ям Г. пов'язане виникнення деяких ключових форм дисидентської діяльності в СРСР — самвидавської періодики, документальних збірників, присвячених політичним переслідуванням, організованій допомозі політичним в’язням та їхніми родинами. Центральна фігура на «процесі чотирьох» — одному з найгучніших політичних процесів 1960-х. Перший розпорядник Фонду допомоги політичним в’язням і їхнім родинам. Член Московської Гельсінкської групи.

Син відомого архітектора С.Чижова, який загинув в ув’язненні, одержуючи 1953 р. паспорт, на знак протесту проти кампанії державного антисемітизму взяв прізвище матері. З 1956 навчався на журналістському факультеті МДУ, працював у театрі й на телебаченні, знімався в кіно, був кореспондентом газети «Московский комсомолец».

1959-60 видав за своїм прізвищем та адресою три номери поетичного альманаху «Синтаксис» – первістка самвидавної періодики. Його перевидавали за кордоном.

Після невдалих спроб КГБ сфабрикувати звинувачення за ст. 7 „Закону про державні злочини” від 25.12.1958, у липні 1960 заарештований і засуджений на 2 р. за карною справою "підробка документів" (склав за товариша іспит у вечірній школі). Звільнившись, працював робітником. У 1964 був затриманий за книги, одержані від гідів іноземних виставок. У 1966 вступив на вечірнє відділення Московського історико-архівного інституту. 1966 р. видав „Білу книгу” матеріалів справи А.Синявського та Ю.Даніеля, чим започаткував документальний жанр самвидаву.

23.01.1967 заарештований і засуджений на 5 р. у „процесі чотирьох” разом з Ю.Галансковим, А.Добровольським та В.Лашковою за звинуваченням у виготовленні та поширенні антирадянської літератури. Розпочалася перша петиційна кампанія 1968, яка зіграла визначальну роль у консолідації правозахисного руху в СРСР. Листа на їх підтримку підписали також 139 українців – від академіків до робітників, за що „підписанці” були звільнені з роботи, виключені з вузів, з партії.
Карався у мордовських політичних таборах та у Владимирській тюрмі.

Після звільнення оселився в м. Таруса (Калузька область). За його сприяннями там же оселилися після звільнення Ніна СТРОКАТА-КАРАВАНСЬКА та Святослав КАРАВАНСЬКИЙ, інші політв’язні. Тарусу стали називати „дисидентською столицею”. Перебував під гласним наглядом міліції. 1974 р. став розпорядником створеного О.Солженіциним Російського громадського Фонду допомоги політичним в’язням та їхнім родинам, значна частина якого надходила в Україну через Віру ЛІСОВУ, Олену АНТОНІВ, Євгена Захарова. Приїздив у цій справі до Києва і до Львова.

Г. – співзасновник Московської Гельсінкської групи (12.05.1976). На прес-конференції в його квартирі в Москві Микола РУДЕНКО 9.11.1976 р. оголосив про створення Української Гельсінкської групи.

В січні 1977 Голова КГБ Ю.В. Андропов подав у ЦК КПРС доповідну записку з пропозицією заарештувати активістів Гельсінкського руху в СРСР, у тому числі й Г.

2.02.1977 в «Литературной газете» з’явилася стаття «Лжецы и фарисеи», підписана іменем літератора Олександра Петрова-Агатова, недавно звільненого політв’язня. У ній Г. звинувачується в тому, що працює на зарубіжні підривні центри, а також в особистій корисливості в справах Фонду. Г. встиг скликати прес-конференцію, якій надав звіт про діяльність Фонду за три роки. 3.02.1977 за згодою Політбюро ЦК КПРС Г. заарештований у числі лідерів Гельсінкського руху (Ю.ОРЛОВ, М.РУДЕНКО, Т.Венцлова). Засуджений 10–13.07.1978 Калузьким обласним судом за ст. 70 ч. 2 КК РСФСР до 8 р. ув’язнення та 3 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Інкриміновані, в основному, документи МГГ. Карався в мордовському таборі особливого режиму в сел. Сосновка.

У квітні 1979 внаслідок переговорів на найвищому рівні між США й СРСР Г. без його відома і згоди разом з іншими 4-ма політв'язнями обміняний на двох радянських громадян, звинувачених у США в шпигунстві.

Жив у США, потім у Франції. Був керівником Російського культурного центру в Монжероне, потім, до 1997 р., – провідним оглядачем газети «Русская мысль» (Париж). Похований у Парижі на цвинтарі Пер-Лашез.

Бібліоґрафія:

Интервью [П.Литвинову] // Хроника защиты…. – 1979. – № 34. – С. 41-49.

Портрет диссидента: [Беседа с А. Латыниной] // Лит. газ. – 1990. – 18 июля.

История одной голодовки: Май – июнь 1969 г. / [Сост. А.Жолковская]. – Франкфурт-на-Майне: Посев, 1971. – 132 с. – Анонимно.

Владимов Г. Лик моего народа?: С процесса А.Гинзбурга // Хроника защиты… – 1978. – № 32. – С.28-30.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 138–142. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184357158 ;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 188–189; 2-е вид.: 2012 р., – С. 207–208.

Геннадій Кузовкін. Москва. Харківська правозахисна група, за матеріялами Московського „Меморіялу”. Переклав, скоротив та додав українського матеріялу Василь Овсієнко; останні прочитання 26.08. 2006, 4.08.2016. 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ДРАҐОШ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАРИНОВИЧ МИРОСЛАВ ФРАНКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУЛИНИН ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ҐАЯУСКАС БАЛІС. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Кіпіані В.Т.

Інтерв’ю

БЕРДНИК ОЛЕСЬ ПАВЛОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПОПАДЮК ЗОРЯН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ. Карасик Софія

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

САХАРОВ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ. Даніель О.Ю.

Персоналії / Загальнодемократичний рух

ПЯТКУС ВІКТОРАС. Валентинас Брандишаускас

Персоналії / Загальнодемократичний рух

НІКЛУС МАРТ ОЛАВ. Нійтсоо Віктор

MENU