ЧЕРНЯВСЬКА-НАБОКА ІННА БОРИСІВНА

 527316.12.2010

автор: Чернявська-Набока І.Б., Овсієнко В.В.

Cherniavska
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021-1380: Чернявська-Набока І. с. 792-793.
Скорочено:

ЧЕРНЯВСЬКА-НАБОКА ІННА БОРИСІВНА (нар. 9.06. 1954 р. в Києві).
Лікар, журналіст, в’язень сумління, учасниця руху опору 80-х. Співзасновниця Київського демократичного клубу (1980), Українського культурологічного клубу (1987), член УГС (з вересня 1988 р.).
1976 р. закінчила біологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, працювала науковим співробітником у НДІ ендокринології та обміну речовин.
У 1980 році разом з С. НАБОКОЮ, Л. ЛОХВИЦЬКОЮ та Л. МІЛЯВСЬКИМ була засновницею Київського демократичного клубу – нелегальної опозиційної організації національно-демократичного спрямування, де проводилися політичні та літературні дискусії, релігійно-філософські семінари, поширювалася та обговорювалася антисовєтська література та самвидав. У липні 1980 р. склали текст із закликом до бойкоту Олімпіади-80 у Москві – через радянську окупацію Афганістану. Пізніше – «Маніфест», де проголошувалися політичні погляди засновників КДК, інші документи, які після арешту інкримінувалися як антирадянські. У січні 1981 р. разом з Л. ЛОХВИЦЬКОЮ виготовила листівки на підтримку українських політв’язнів з таким текстом: «Співвітчизнику! 12 січня громадськість всього світу відзначає День українського політв’язня. Піднімемо свої голоси на захист тих, хто страждає за свободу і незалежність нашої батьківщини!». 11.01.1981 під час розклеювання цих листівок разом з Л. ЛОХВИЦЬКОЮ, С. НАБОКОЮ, Л. МІЛЯВСЬКИМ та Н. Пархоменко була заарештована. 29.06.1981 Ч.-Н. була засуджена Київським міським судом до 3 р. позбавлення волі у ВТК загального режиму за ст. 187-І КК УРСР «Розповсюдження завідомо брехливих відомостей, що паплюжать радянський державний і суспільний лад». Покарання відбувала у ВТК в Одесі та Дніпродзержинську.
Після відбуття покарання зазнавала переслідувань КГБ: відмова у роботі за фахом, стеження, обшуки. У 1987 разом з посправниками стала співзасновницею і активною учасницею першого в сучасній Україні незалежного легального громадського об’єднання «Український культурологічний клуб». Брала участь у першій несанкціонованій демонстрації в Україні (на другу річницю Чорнобильської катастрофи), у багатьох несанкціонованих мітингах, демонстраціях та інших акціях національно-демократичних сил. У 1989 році разом з чоловіком Сергієм НАБОКОЮ Ч.-Н. працювала над першими номерами першої легальної нецензурованої опозиційної газети «Голос Відродження» (газета УГС). Брала участь у роботі незалежних прес-центрів «Вибори-94» і «Гаряча лінія».
З 2003 року Ч.-Н.– журналіст-фрілансер радіо «Свобода», друкується в періодичних виданнях, зокрема, в журналі «Сучасність». За основним фахом нині працює лікарем у медичній лабораторії.
Бібліографія:
І.
Чернявська І. [Відгук на статтю «Театр тіней»] // Український вісник. Вип. 9-10. Жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук Закорд. предст. УГС – С. 208-209.
Чернявська І. Вільні люди у невільній країні / Український best. Книжка року’2001.– Київ, 2002. – С. 126.
Чернявська І. Леонід Плющ «У карнавалі історії. Свідчення» / Дух і літера, 2003. – № 11-12. – С. 456.
Чернявська-Набока Інна. Хто стояв за лаштунками Українського культурологічного клубу / Сучасність, 2007. – № 8. – С. 73.
Чернявська-Набока Інна. УГС. 20 років потому // Сучасність, 2008. – №. 7. – С.45–50.
ІІ.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст. УГГ. Ред.-упоряд. Надія Світлична. Нью-Йорк. 1981, вип. 5, 7, 8, 9; 1984: 1–20.
У Києві засудили Л. Лохвицьку, Л. Мілявського, С. Набоку й І. Чернявську за розповсюдження летючок // Смолоскип. – 1982. – № 3. – С. 1–4.
Four Kiev Aktivists sentenced for Leaflets // Smoloskyp. – 1982. – № 3. – С. 1, 10.
Набока С. Український культурологічний клуб – Київ, 1987 // Український альманах. 1997. – Варшава: Об’єднання українців у Польщі, 1997. – С. 154–156.
Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 217.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956-1987). Харків, 2003. – С. 128.
Сергій Набока. «Я «по жизні» журналіст, редактор і видавець…» Останнє інтерв’ю Вахтанґові Кіпіані 21.11. 2002 // Українська правда, 21.01. 2003. http://www.pravda.com.ua/cgi-bin/print.cgi
Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. –– С. 11, 13, 63-66, 69, 122-129, 143, 146, 264, 293, 318, 326, 369, 503.
Марусенко І. Український культурологічний клуб як вісник перемін // Дзеркало тижня, № 27 (606), 2006. – 15–21 липня.
Захаров Є. Жага свободи // Дзеркало тижня, № 1 (630). – 2007. – 13–19 січня.
Сергій Грабовський. Вони прийшли, щоб звільнити нас: до двадцятиріччя УКК. 7 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/08/7/4422278/
Набока Сергій. Увага № 0. Збірка віршів. 1982– 1988. Упорядкування: І. Чернявська-Набока. – К.: Книжник-Review, 2003. – 170 с., іл..
Обертас О. День українського політв’язня // Смолоскип України, №1 (138). – 2007. – Січень.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021-1380; Чернявська-Набока: с. 1355-1357: http://archive.khpg.org/index.php?id=1292498855.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 704-705; 2-вид.– 2012. – С. 792-793.
Довідку склала І.Чернявська-Набока у жовтні 2010. Доповнив бібліографію 16.12.2010 В.Овсієнко (Харківська правозахисна група). Останнє прочитання 16.05.2016. Cherniavska Знаків 5.341.