БЕРЕСЛАВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 663118.04.2005

author: І.Рапп

(нар. 18.05.1924, с. Новоспасівка Бердянського р-ну Запорізької обл. – п. 12.08.2006, м. Дніпропетровськ)

Учитель, активний автор самвидаву.

Б. був очевидцем колективізації, розкуркулення і виселення українських селян на Північ, голодомору і людоїдства в 1932-33, репресій 30-х років (у селі в одну ніч, 8.03.1938 р., було репресовано 112 осіб, у т. ч. й учителів). Середню школу закінчив 1941 р.

Під час Другої світової війни нацисти вбили батька, двох дядьків, тітку, хату спалили. Б. за розповсюдження патріотичної української літератури, яку одержував від похідної групи ОУН, 6.05.1943 був депортований у Німеччину (концтабір у м. Графенгайніхен). Організував ризиковану втечу, та на 9-й день утікачі були піймані. Працював на тяжких земляних роботах.  

За рекомендацією професора-еміґранта з Полтави і консула у справах українців у Дрездені з вересня 1943 до квітня 1945 Б. навчався в Українській Господарській Академії в Чехословаччині (Подєбради), де зустрічався з українськими патріотами різних поколінь, знайомився з періодикою, літературою українських і російських еміґрантів, вивчав історію України.

5.04.1945 Б. вдруге втік, але потрапив у руки радянських окупаційних військ і мобілізований у Радянську Армію. Деякий час був перекладачем у таборі для німецьких полонених у м. Пірні та у Відні. Служив у Німеччині, Чехословаччині й Австрії. У 1947 демобілізований. У 1947-48 рр. Навчався в Республіканській спецшколі м’ясо-молочної промисловості у Львові та Звенигородці. У 1949-53 Б. навчався в Бердянському й Донецькому педагогічних інститутах. Учителював.

Обурений політикою русифікації в Україні, порушеннями прав людини, Б. в 60-х роках розповсюджував інформацію про масові арешти й переслідування української інтеліґенції, закликав писати (і сам писав) протести до вищих інстанцій про порушення законів, розповсюджував самвидав.

Маючи на утриманні трьох неповнолітніх дітей і хвору матір, Б. зневірився в можливості домогтися справедливості і вирішив на знак протесту проти беззаконня провести акцію самоспалення 10.02.1969 біля пам’ятника Т.Шевченку в Києві (на зразок Василя МАКУХА на Хрещатику в Києві 5.11.1968 та чеського студента Яна Палаха на Вацлавській площі в Празі 16.01.1969). Заздалегідь виготовив гасла: "Боріться за законні права української мови!", "Свободу діячам української культури!". Але погода завадила Б. провести акцію біля пам’ятника (ішов сніг, було холодно — мінус 18 градусів) і він переніс її у вестибюль Київського держуніверситету. Каністрочку з бензином поставив за два кроки за дверима, щоб, виголосивши промову, швидко її схопити, надів на себе транспаранти і розпочав промову з закликами: “Хай живе самостійна Україна!”, “Припиніть дискримінацію українського народу!” Але його дуже швидко скрутили і відвезли в КГБ.

Київський обласний суд інкримінував Б. антирадянську діяльність, антирадянську агітацію й пропаганду (підтверджені, в основному, цитатами з особистих його листів), втягування інших людей в антирадянську діяльність, намір самоспалення.

30.05.1969 Київський обласний суд засудив Б. за ст. 62 КК УРСР, ч. І, до 2,5 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму. Покарання відбував у мордовських таборах. Брав участь у різних акціях протесту, голодівках, за що неодноразово був покараний.

Після звільнення в 1971 Б., попри тяжкий стан здоров’я, намагався творчо працювати, співпрацював із самвидавними журналами "Український вісник", "Пороги", “Монастирський острів”, з газетами. За кордоном були опубліковані та передавалися по радіо “Свобода” його праці "Хто винен?", "Куди йдемо?", "Мовні проблеми слід вирішувати справедливо", "Хто і як встановляв радянську владу в Україні" та ін. У зв’язку з цим за ним стежили, його залякували, викликали в КГБ на розмови, на нього були напади, його намагалися виселити з Бердянська, проводили обшуки у зв’язку з арештами друзів — О.МЕШКО, Л.ЛУК’ЯНЕНКА, М.РУДЕНКА, О.ТИХОГО, І.СОКУЛЬСЬКОГО та ін. Попри це Б. постійно підтримував контакти з Й.ТЕРЕЛЕЮ, Н.СВІТЛИЧНОЮ, В.КАЛИНИЧЕНКОМ, П.РУБАНОМ та ін.

Жив у Дніпропетровську. Незважаючи на вік і вади здоров’я, підтримував дружні зв’язки з багатьма колишніми дисидентами, лідерами партій, груп і організацій.

28.08.1992 реабілітований. Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Бібліоґрафія:

І.

М.Береславський.  Хто винен? / Український вісник. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1988. –  С. 445-455. Інтерв’ю з М. Береславським 2.04.2001 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1215426763&w

ІІ.

Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс — Москва: Весть, 1992.— С. 20.

Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ. — Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1978.— С. 140, 333-335.

Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 94-95.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахис-на група; „Права людини”, 2006. – C. 72–74. Довідка: http://archive.khpg.org/index.php?id=1113844193&w

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 77; 2-е вид.: 2012 р., – С. 84–85.

Архів ХПГ.

Ірина Рапп. Харківська правозахисна група. 2.04.2001. Останнє прочитання 2.08.2016 

Переклад В.Овсієнка