Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Ґлосарій

СТАТТЯ 187-1 КК УРСР (аналог ст. 190-1 КК РРФСР); ПОШИРЮВАННЯ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИХ ВИГАДОК, ЩО ПОРОЧАТЬ РАДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ І СУСПІЛЬНИЙ ЛАД

06.11.2006

СТАТТЯ 1871 КК УРСР (аналог ст. 1901 КК РРФСР); ПОШИРЮВАННЯ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИХ ВИГАДОК, ЩО ПОРОЧАТЬ РАДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ І СУСПІЛЬНИЙ ЛАД. Введена в Кодекс Указом ПВР УРСР від 9.11.1966; зміни – від 12.01.1983; скасована 14.04.1989): „Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад.

Систематичне поширювання в усній формі завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само виготовлення або розповсюдження в письмовій, друкованій або іншій формі творів такого ж змісту, –

карається позбавленням волі на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом у розмірі до трьохсот карбованців”.

Випадки покарання виправними роботами або штрафом нам не відомі.

Новий склад злочину був введений у законодавство, головним чином, для «розвантаження» статті 62-ї «антирадянська агітація і пропаганда» . Остання стала застосовуватися лише в найбільш небезпечних з погляду КГБ випадках. На практиці звинувачення у «поширюванні завідомо неправдивих вигадок» висувалося, як правило, проти авторів і розповсюджувачів самвидаву і „тамвидаву” (просте зберігання «наклепницької літератури» цією статтею не передбачалося), а також за усні висловлювання, які «порочили лад».

Крім того, нове формулювання звинувачення полегшувало слідству і судові доведення провини (за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» було потрібно довести наявність мети «підриву або ослаблення» радянської влади, що, як правило, було досить важко).

Формально злочини, передбачені ст. 1871, не належали до «особливо небезпечних державних». Слідство в цих справах вела прокуратура (хоча фактично воно завжди курирувалося КГБ), а засуджені за цією статтею відбували реченець не в мордовських чи пермських політичних таборах , а в карних ВТК, де їх легше було шантажувати і фабрикувати їм нові кримінальні справи (див., напр.: В.СІЧКО, П.СІЧКО, Я.ЛЕСІВ, В.БАРЛАДЯНУ).

Либонь, уперше в Україні ст. 1871 була застосована 3.08.1967 проти В.ЧОРНОВОЛА – за збірку матеріалів про репресованих шістдесятників “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)” .

Стаття втратила силу 14.04.1989, одразу після постанови З'їзду народних депутатів СРСР. Відповідно до Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 усі засуджені за цією статтею реабілітовані незалежно від фактичного обґрунтування звинувачення.

 

Харківська правозахисна група, В.Овсієнко
Рекомендувати цей матеріал