Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ

08.11.2009 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю 24.12. 2007
ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ (нар. 28.11. 1937, с. Остап’є, тепер Підволочиського р-ну Тернопільської обл.).Лікар-стоматолог, учасник руху шістдесятників, громадський діяч. Народився в сім’ї греко-католицького священика. Батько був ув`язнений через відмову перейти на московське православ’я. Мати, Єлизавета Рачковська, мала університетську освіту, володіла шістьма мовами, фахівець із грецької та латини, але не мала права працювати вчителькою. Однак усі п`ятеро дітей – три сестри і двоє братів – власними зусиллями осягнули вищу освіту. Ярослав після закінчення середньої школи в 1954 р. вступив у Станіславівське дворічне технічне училище, вивчився на механіка ремонту й експлуатації будівельних машин. Працював у гаражі Косівського ліспромгоспу. 1957-60 відбував трирічну військову повинність. 1960 р. вступив на стоматологічний факультет Київського медінституту ім. О.Богомольця. Співорганізатор капели бандуристів інституту. Жив в одному з М. ПЛАХОТНЮКОМ гуртожитку, разом ходили на репетиції хору «Жайворонок», у Музей Івана Гончара, брали участь у роботі Клубу творчої молоді, організовували колядки. 16.05. 1964 р. здійснили незабутню для студентів-медиків поїздку катером у м. Канів на могилу Т.Шевченка. Під час літніх канікулів 1964 р. Г. з групою молоді Києва та Львова мандрував у Карпатах. У с. Шешори Косівського р-ну познайомився з головою сільради Володимиром Михайлюком, який показав йому фраґменти зруйнованого мадярським військом під час війни пам`ятника Т.Шевченку. Г. розповів про це в Києві скульпторові й етноґрафу Іванові Гончару та архітекторові Григорію Ковбасі. Вони безплатно зробили пам΄ятник, селяни зібрали гроші на матеріал та відливання його і встановили на постаменті на високій могилі, як було колись. Відкриття мало стати, за задумом голови, «святом на всі гори». Та напередодні відкриття він був затриманий КГБ, десятки автобусів міліція завернула назад від повороту на Шешори, рейсові автобуси було скасовано. Г. з групою людей прийшов у Шешори пішки. Сцена пам`ятника була прикрашена гуцульськими килимами і вишивками, та не було кому офіційно відкрити пам’ятник, лише Тетяна Цимбал читала вірші Т.Шевченка та коротко виступив В. ЧОРНОВІЛ. Про подію того ж вечора повідомило радіо «Свобода», тому влада вирішила відкрити пам`ятник 21.08.1965 – з «художньою самодіяльністю», прапорами, з портретами Леніна і рапортами про «трудові досягнення». Г. був присутній і на цьому відкритті. 28.08.1965 Г. їхав на навчання в Київ. У м. Тисмениця його зняв з автобуса працівник КГБ кап. Григор`єв і відвіз в Івано-Франківський слідчий ізолятор. Вилучили фотокопії з закордонних видань книжечок «Україна і українська політика Москви» та «Вивід прав України», фейлетон про Хрущова, дві фотоплівки. Наступного дня літаком він був допроваджений під конвоєм до Києва у СІЗО КГБ УРСР і звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди за ст. 62, ч.1 КК УРСР. 7 міс. Г. утримували в камері-одиночці, провели коротку психіатричну експертизу, яка визнала його осудним. Справу вів слідчий Коваль. Він намагався поєднати справу Г. зі справою О. Мартиненка, І. РУСИНА, Є. КУЗНЄЦОВОЇ, та Г. навіть не знав цих людей. Посправником його деякий час був художник-інвалід Петро Моргун (мав одну руку), у якого Г. робив фотокопії самвидаву з плівки, яку брав у Є. ПРОНЮКА. Моргун був звільнений ще до суду, який відкрився акурат у день народження Т.Шевченка, 9.03.1966 р.. На зводинах віч-на-віч 10.12.1965 А. ГОРСЬКА заперечувала, що давала Г. фотокопію книжки «Україна і українська політика Москви». «За 105 днів навчать брехати», – відповів Г.. Слідчий не записав цих слів до протоколу, про що ГОРСЬКА заявила Прокуророві УРСР. Фактів «розповсюдження антирадянської літератури» не було встановлено: щось читав дівчині Лесі Сандурській, щось обіцяв дати її братові. Під час слідства М. ПЛАХОТНЮК носив передачі Г., найняв адвоката і домігся, щоб свідчити в суді. Ні суд, ні адвокат не повідомили родині про початок суду. Однак на нього прийшло багато друзів, яких накликали М. ПЛАХОТНЮК та В. ЧОРНОВІЛ. До зали суду ніхто з них не був допущений. Вони таки перехопили в коридорі суддю Мацька і допитувалися, за яким законом Г. судять закрито. Тоді міліція і люди в цивільному виштовхали їх із коридору. Свідок ПЛАХОТНЮК, побачивши в залі лише суддю, засідателів, прокурора, адвоката, підсудного і конвой, відмовився давати покази цьому закритому судові, висловив обурення поведінкою адвоката і звернувся зі словами підтримки до підсудного. Згодом це сміливе заступництво було інкриміноване йому як злочин. Навіть начальник конвою під час перерви сказав судді: "За що ви його судите? Та він ні в чому не винний". Другого дня Г. охороняли солдати з Середньої Азії, які не розуміли української мови. Оголошення вироку суддя призначив на 14 год. 11.03.1966, але оголосив його об 11-й. Перед виголошенням вироку до зали була заведена група невідомих людей, туди змогли проникнути лише поодинокі друзі Г.. Вирок – 5 р. таборів суворого режиму. Адвокат оскаржила вирок і касаційний суд скоротив термін до 3 р. Справа Г., як і інші справи «покосу» 1965 р., набула гучного розголосу завдяки виданню за кордоном книжки В.ЧОРНОВОЛА «Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»)». На етапі Г. познайомився В. ПІДГОРОДЕЦЬКИМ та іншими повстанцями, які поверталися з суду над Антоном Олійником та Романом Семенюком за втечу з табору. Г. карався в таборі ЖХ-385/11 у сел. Потьма в Мордовії. Працював на деревообробному підприємстві. Був у близьких стосунках з Ю. ШУХЕВИЧЕМ, М. СОРОКОЮ, Грицем Пришляком, С. СОРОКОЮ. На політзаняття принципово не ходив, за що мав покарання. Кілька разів його ставили стоматологом у санчастині табору, потім у лікарні табору ЖХ-385/3-3, що в сел. Барашево, оформивши санітаром, на що Г. спочатку не погодився, але друзі порадили йому прийняти пропозицію, щоб було через кого в лікарні підтримувати зв`язки між мордовськими зонами. Та коли начальник табору побачив, що Г. розмовляє в кабінеті з Володимиром Горбовим – захисником С. Бандери на процесі 1936 р., його спровадили на зону ЖХ-385/17-А, що в сел. Озерний. Тут спілкувався з В. МОРОЗОМ, Ю. Даніелем. Звільняючись 28.08.1968, вивіз екслібриси П. ЗАЛИВАХИ. У Москві Г. разом з батьком заходив до помешкання дружини Ю.Даніеля Лариси БОГОРАЗ, яка щойно була заарештована за участь у «демонстрації сімох» на Красній площі. У Києві, уникнувши стеження, зустрівся з І. СВІТЛИЧНИМ. Ні в Галичині, ні в Києві Г. не прописували. Тоді москвичі Людмила АЛЕКСЕЄВА та Веніамін Ґрінберґ допомогли йому прописатися у м. Рославль під Смоленськом. У Київському медінституті його не відновлювали. Ректор проф. Мілько порадив перевестися в інший інститут. Сприяннями Л.АЛЕКСЕЄВОЇ вдалося відновитися на навчання у Смоленському медичному інституті. Г. одружився з Олександрою Сандурською в м. Турка Львівської обл., а сам поїхав у Смоленськ закінчувати медичну освіту. 1970 р. одержав диплом і направлення у Пензенську обл.. Щоб уникнути кримінальної відповідальності, Г. не одержав «підйомні» гроші і самовільно поїхав у м. Турка. Позапартійний головлікар Станіслав Горленко прийняв його стоматологом у с. Лімна, але як судженого його там не прописали, бо це прикордонна зона. Тоді Горленко перевів його в с. Ясениця, а через рік настановив його районним стоматологом Турківської центральної районної лікарні. Прописали його в Турці аж через два роки. Там він працював 30 років. З настанням «перестройки» Г. організував 25.01.1989 р. конкурс вертепів цілого району. В ньому взяло участь 25 колективів. Створив Товариство української мови, яке й очолив. Був заступником голови районних організацій НРУ, «Меморіалу». Зусиллями цих організацій у Турці відкрили пам’ятник Т.Шевченку. 1990 р. Г. був обраний депутатом обласної та районної рад. 1994 р. очолив районну організацію КУН, брав участь культурологічних заходах Товариства «Бойківщина» як член її проводу. Нагороджений знаком «10 років незалежності України», а на ІІІ Бойківських фестинах – грамотою і медаллю «Почесний бойко». Дружина О.Сандурська працює лікарем-невропатологом у Львові. Їхня дочка Ольга (по чоловіку Качай), теж лікар, виїхала у США. Вийшовши на пенсію 2000 р., Г. поїхав до доньки доглядати онуків. Там опублікував матеріяли про Бойківщину, працював у Товаристві "Бойківщина" Америки та Канади. 16.09.2006 р. його обрали головою Головної Управи Товариства. Тимчасово проживає у США, штат Нью-Джерсі. Має намір повернутися в Україну. Бібліоґрафія:1. Товариство «Бойківщина» в Америці // Америка, 9.12. 2006. Мій життєпис // Літопис Бойкіщини, ч. 2, 2007 р. 2. Чорновіл В`ячеслав. Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»). – Львів: Меморіал, 1991. – – С. 31–33. Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 74, 99, 103, 106-107, 111-112, 118-120, 128-129, 135-138, 222-229, 378-380; Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 438-441, 476. ХТС, вип. 57. Архів ХПГ: інтерв`ю від 24 грудня 2007 року: http://archive.khpg.org/index.php?id=1257672618&w; рукопис Я.Геврича «Мій життєпис». Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3: 2011. – 1021–1380; Геврич Я. С 1086-1089: http://archive.khpg.org/index.php?id=1257671444. Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл.; Геврич: с. 130-131; 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл.; Геврич: : с. 146-147.
Проект довідки склав 19.07. 2009 р. Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Виправив Я.Геврич 25.10. 2009 р. Виправлення внесені 7.11. 2009 р. Останнє прочитання 23.05.2016. Hevrych-Ja Знаків 9.732.

Знімки:
Ярослав Геврич у терновому вінку.
Ярослав Геврич, 11-й концтабір, Потьма, 1966.
Ярослав Геврич біля могили В`ячеслава Чорновола на Байковому кладовищі 24.12. 2007. Знімок В.Овсієнка.
Рекомендувати цей матеріал