Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

МІЛЯВСЬКИЙ ЛЕОНІД ІЗРАЇЛЬОВИЧ

15.12.2010 | Мілявський Л.І., Овсієнко В.В. | Автобіографія
МІЛЯВСЬКИЙ ЛЕОНІД ІЗРАЇЛЬОВИЧ (нар. 13.10.1951 в Києві).

Учитель іноземних мов, перекладач, член Київського демократичного клубу та Українського культурологічного клубу.

З родини вчителя.

1974 закінчив факультет іспанської мови Київського педагогічного інституту іноземних мов. 1974-75 працював учителем іспанської мови в Київській середній школі №204. 1975-76 служив у лавах Радянської армії у Вінницькій обл. 1976-81 був перекладачем з німецької мови в Українському науково-дослідному інституті науково-технічної інформації (Київ).

1979 разом з друзями взяв участь у створенні самвидавського альманаху «ХЛАМ» («Художньо-літературний альманах молоді»), в якому були опубліковані позацензурні літературні твори, есеї тощо.

1980 разом з Ларисою ЛОХВИЦЬКОЮ, Інною ЧЕРНЯВСЬКОЮ та Сергієм НАБОКОЮ заснував незалежний Київський демократичний клуб (КДК), у рамках якого відбувалися філософсько-релігійні, літературні семінари, точилися дискусії з політичних, ідеологічних питань, читання та обговорення «сам»- і «тамвидаву», зокрема, еміґрантського журналу «Континент» (Париж), творів заборонених в СРСР «антирадянських» авторів, у т.ч. О. Солженіцина, А. САХАРОВА, М. Восленського, М. РУДЕНКА, В. ЧОРНОВОЛА, В. МОРОЗА та ін.

У липні 1980 разом з однодумцями склав текст заклику підтримати бойкот «Олімпіади-80» в СРСР через радянську окупацію Афганістану. У тому ж році КДК створив «Маніфест», в якому, зокрема, містився програмний пункт «дезінтеґрація радянської імперії».

Пізно ввечері 11.01 1981, напередодні Дня українського політв’язня, разом з Л.ЛОХВИЦЬКОЮ, І.ЧЕРНЯВСЬКОЮ, С. НАБОКОЮ та його дружиною Наталкою Пархоменко М. був заарештований поблизу станції метро «Більшовик» під час розклеювання листівок, в яких висловлювалась солідарність з українськими політв’язнями, приблизно такого змісту: “Співвітчизники! 12 січня — День українського політв’язня. Підтримаймо тих, хто карається в радянських тюрмах!”.

Усі були звинувачені за ст. 187-І КК УРСР «Поширення завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний та суспільний лад». Н.Пархоменко, яка мала малу дитину, була звільнена.

Слідство вів старший слідчий Прокуратури м. Києва В.Б.Танцюра.

29.06. 1981 р. М. був засуджений Київським міським судом (прокурор – Абраменко Л.М., суддя – Майбоженко В.Н.). (За часів незалежності прокурор Абраменко оприлюднив декілька книг про політичні репресії в Україні, промовчавши, однак, про свою у них активну участь).

З 1981 по 1984 відбував 3-річний термін ув’язнення в таборах загального режиму ЮЗ-17/7 Херсонської області, а також у ВТК Миколаївської та Донецької областей. Восени 1981 став свідком повстання в’язнів ЮЗ-17/7 проти «мєнтовського безпредєла». Після придушення повстання кільканадцять його активних учасників отримали додаткові терміни ув’язнення, проте «безпредєл» ущух. Був запроторений на 10 діб у ШІЗО за «невиконання норми виробітку», втім, справжньою причиною була, очевидно, вказівка кадебістів (які тоді навідалися у табір) припинити спілкування М. з іншим політв’язнем – Едуардом Крицьким. Після цього обох перевели в інші табори.

Звільнений у січні 1984 р. Працював малярем.

1987 став членом-засновником Українського культурологічного клубу, певний час очолював у ньому філософську секцію. 4.10. 1987 виступив на зборах Клубу з доповіддю «Білі плями української історії», в якій особливу увагу було приділено темі голодомору в Україні 1932-1933 рр. Доповідь отримала широкий суспільний резонанс і спричинила шалене цькування УКК на сторінках офіційної радянської преси (початок якому поклала стаття О. Швеця у газеті «Вечірній Київ» за 19.10.1987, у якій Клуб було названо «послужливим ретранслятором ворожих нам радіоголосів»).

У грудні 1989 отримав 5 діб арешту за участь у «несанкціонованій демонстрації», організованій тодішніми «неформальними організаціями».

У 1989 М. стає співредактором газети «Голос Відродження» – першої легальної незалежної газети в Україні. Тоді ж починає працювати політичним оглядачем української редакції Радіо «Свобода». Наприкінці 1989 разом з С. НАБОКОЮ та С.Рябошапкою засновує першу в Україні незалежну інформаційну агенцію «Республіка» (УНІАР). Редактор «Новин УНІАР» на телеканалі ЮТАР, автор низки інформаційно-аналітичних програм «Десятка», що виходили в ефір на цьому каналі.

З 1989 по 1991 співпрацює з московським правозахисним виданням «Экспресс-Хроника». Друкується в газетах «Свобода» (Нью-Йорк), «Українське слово» (Париж), «Культура» (Париж).

З 1996 – ведучий циклу політичних програм «Політпрогноз» на «Радіо РОКС-Україна».

З 2003 р. – головний редактор загальнонаціонального телевізійного політичного ток-шоу «Я так думаю» (на телеканалі «1+1» та 5-му каналі).

Живе в Києві.

Бібліоґрафія:

І.

Білі плями новітньої історії України // Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 9-10. Жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук Закордонного представництва Української Гельсінської Спілки – С. 170-179; Те ж: Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 479-489; Те ж: // Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – C. 100-110

[Відгук на статтю «Театр тіней»] // Український вісник… – С. 521.

ІІ.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської Групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1981, випуски 5, 7, 8, 9; 1984: 1–20.

У Києві засудили Л. Лохвицьку, Л. Мілявського, С.Набоку й І.Чернявську за розповсюдження летючок // Смолоскип. – 1982. – № 3. – С. 1–2.

Four Kiev Aktivists sentenced for Leaflets // Smoloskyp. – 1982. – № 3. – С. 1, 10.

Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9–10. Серпень, вересень, жовтень–листопад 1987. Київ–Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 479-489, 509, 513, 523, 524.

Алексеева Л. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 33.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 173.

Набока Сергій. Український культурологічний клуб – Київ, 1987 // Український альманах. 1997. – Варшава: Об’єднання українців у Польщі, 1997. – С. 154–156. (Також: Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – С. 67-69).

Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 217.

Сергій Набока. «Я «по жизні» журналіст, редактор і видавець…» Останнє інтерв’ю Сергія Набоки Вахтанґові Кіпіані 21.11. 2002 // Українська правда, 21.01. 2003. http://www.pravda.com.ua/cgi-bin/print.cgi

«30 хвилин у різних вимірах». – Радіо «Свобода», 16.08.2004, http://www.radiosvoboda.org/content/article/921170.html

Київська весна / Упоряд. і ред. О.Шевченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. –– С. 11, 13, 14, 40, 52, 63-66, 100-110, 122-129, 143, 146, 194, 264, 318, 369, 404, 444, 502, 503, 511, 528, 543, 554.

Марусенко І. Український культурологічний клуб як вісник перемін // Дзеркало тижня, № 27 (606), 2006. – 15–21 липня.

Захаров Є. Жага свободи // Дзеркало тижня, № 1 (630). – 2007. – 13–19 січня.

Сергій Грабовський. Вони прийшли, щоб звільнити нас: до двадцятиріччя УКК. 7 серпня 2007, http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/08/7/4422278/

Шевченко О. Перший постріл Української Революції. – Права людини в Україні, http://www.khpg.org/index.php?id=1215442908

Овсієнко В. Справляємо «Різдвяних Василів» – згадуємо тих, хто не корився // Україна Молода, № 9. – 2007 – 18 січня.

Обертас О. День українського політв’язня // Смолоскип України, №1 (138). – 2007. – Січень.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 438.

Довідку склав 12.10. 2010 року Л.Мілявський, доповнив 13.10. 2010 В.Овсієнко (Харківська правозахисна група).

Рекомендувати цей матеріал