Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні

ДОРОГА ВАСИЛЯ ЛІСОВОГО

26.03.2016 | ЛІСОВИЙ ОКСЕН
Відкриття меморіяльної виставки «Дорога Василя Лісового», Музей шістдесятництва, 25 червня 2013 року.

Оксен Лісовий. Хочу подякувати всім, хто прийшов сюди, щоб поговорити про Лісового, згадати його, а хтось щоб дізнатися про нього. Раз я почав з подяки вам усім, то хочу подякувати й подружжю – пані Олені Лозинській та Олександру Ткачуку, які були ініціаторами і творцями цієї виставки, а також керівництву і співробітникам Музею шістдесятництва.

Щодо мого батька, я хотів би сказати таке. Найчастіше чуємо оцінки: подвижницькі, героїчні дії. Насправді це була успішна людина, яка діяла дуже планово. Він ніколи не робив неосмислених кроків, він ніколи не діяв емоційно і спонтанно. Усе, що він робив – він планував чітко, холоднокровно і тверезо.

Він був прекрасним лектором, блискучим ученим, дуже гарним викладачем. Він дуже легко знаходив спільну мову з будь-якою аудиторією, яка хоче щось почути. Так, він не витрачав часу на дискусії з ліхтарним стовпом або людьми замкнутими, які не хочуть нічого чути, які є закритими для будь-якогось пізнання. Але навіть з дітьми він працював дуже легко. Це я знаю і по собі, і по його внуках – моїх дітях. Він був прекрасним педагогом.

Він займався спортом завжди, коли був на свободі, він стежив за своєю формою, як фізичною, так і інтелектуальною. Він був постійно в найактуальнішому матеріялі, який з΄являвся в світі щодо його професії. Ми знаємо, що Президія Національної Академії Наук, коли до неї надходили з Кабінету міністрів якісь матеріяли, що стосувалися питань, якими займався Василь Лісовий, секретар відділення розписував їх навіть не на Інститут філософії, а на Василя Лісового безпосередньо.

Це був фахівець високого рівня. Він знав мови. Він добре володів англійською мовою, німецькою мовою, перекладав з них. Будь-який матеріял, який його цікавив, будь-якою мовою – він брав словник і дуже швидко освоював новий матеріял. Здатність до навчання у нього була висока до останніх днів життя.

Так само легко він справлявся з технікою, з комп΄ютерною технікою. Що надходило нове – він швидко з ним розбирався і використовував для того, чим він займався. А займався він філософією, національною ідеєю, ідеологіями. Він був високий професіонал. І той вибір, який він зробив свого часу – усвідомлений, спокійний, зважений вибір – це була дія людини, яка мала один недолік: він був патологічно чесним. Він зовсім не вмів не те що брехати – а навіть говорити речі, які можуть бути страктовані двозначно. Коли перед ним ставав вибір промовчати якісь дрібниці, які можуть викликати якусь неоднозначну реакцію, десь щось змінити, якось викривити інформацію – він навіть цього не робив. Коли йому казали: «Та це ж дрібниця», то він казав: «Тим більше, коли дрібниця».

Його крок був викликаний насамперед складом його характеру, який корінням своїм іде в таку особливість української нації, яку ми зараз спостерігаємо: це глибина, здатність до дослідження всього, до відчуття свого коріння, відчуття своєї країни не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, відчуття її в часі. Він проживав життя і усвідомлював простори, які навколо нього в минулому, він відчував багато поколінь назад і весь час відчував діалог з цими поколіннями. Ці покоління для нього були живі.

Коли він пішов у тюрму – ми чуємо, що він не підтримував якісь колективні акції, загальні страйки. Бо він завжди діяв за власним алгоритмом. Це в нього було до останніх днів.

Василь Лісовий був дуже високоморальною людиною і дуже високопрофесійним ученим, який зробив усі кроки, які, на його думку, повинна була зробити людина з високою мораллю і як учений, який присвятив себе філософії. Бо він присвятив себе насамперед тій науці, яка покликана говорити правду і докопуватися до суті.

Нема потреби говорити, що я безмежно вдячний батькам моїм. Бо й мати моя брала участь у рішенні батька. Я думаю, що якби Віра Лісова сказала однозначно «ні», що цього не слід робити ні в якому разі, якби він не отримав цієї підтримки сім΄ї… Певно, що цього ніхто не хотів, ніхто його не підштовхував, але якби його позиція не була підтримана сім΄єю, родиною, мамою, то він не мав би тих сил для таких кроків, щоб пережити все це. Але тим не менше я вдячний йому, бо я вважаю, що те, що він зробив особисто для мене, набагато більше, ніж якби він зробив блискучу кар΄єру вченого, був сьогодні академіком НАНУ і мав усі регалії і весь набір матеріяльних благ, які мають академіки. Він зробив один маленький крок для утвердження демократії і свободи в цій країні, для свободи цієї країни, для її появи як держави, і це набагато цінніше для мене і для моїх дітей, ніж будь-які інші матеріяльні блага, які міг би залишити батько.

Оце власне все, що я хотів сказати.

На знімку з архіву КГБ/СБУ: Віра Лісова з сином Оксеном. Підпис кагебістською рукою «Об[ъект] «Тихая» на ул. Ю. Гагарина в 17 час. 18.01.1976 г.»

Рекомендувати цей матеріал