ЗІСЕЛЬС ЙОСИФ САМУЇЛОВИЧ

 603719.04.2005

автор: Софія Карасик, Євген Захаров

Зісельс Йосиф Самуїлович (нар. 02.12.1946, м. Ташкент) – фізик-теоретик, інженер-електронщик. Активний учасник інформаційно-моніторингової роботи правозахисної спільноти. Член Української Гельсінкської групи.

Батько – службовець, працював на взуттєвих фабриках. Сім’я на початку 1948 р. переїхала з Узбекистану в Україну, в м. Чернівці. Формування Йосифа припало на часи «хрущовської відлиги» та проходило в колі німецькомовної єврейської інтелігенції. З 1962 Зісельс почав знайомитися з самвидавом. Першою самвидавною книгою для нього став «Доктор Живаго» Бориса Пастернака. Також захоплювався віршами і піснями Булата Окуджави, Володимира Висоцького, Олександра Галича, творами Осипа Мандельштама, Йосипа Бродського, першими публіцистичними працями Андрія Сахарова.

У 1969 закінчив фізичний факультет (кафедра теоретичної фізики) Чернівецького університету, після чого служив на Балтійському флоті в званні матроса. Після демобілізації в квітні 1971 працював у Чернівецькому радіотелецентрі на посаді інженера технічного контролю.

З початку масової єврейської еміграції (1970–1971) Зісельс вступив в контакт з місцевими активістами еміграційного руху; активно допомагав від’їжджаючим до Ізраїлю, проводжав сім’ї до кордону (в цей період він був тричі затриманий на прикордонній станції Чоп). У серпні 1972 за виступ на профспілкових зборах на захист колеги по службі, який добивався дозволу на виїзд до Ізраїлю, Йосифа виключили з комсомолу та вимагали, щоб він звільнився «за власним бажанням». Зісельс відмовився; навколо нього було створено атмосферу наклепів і прискіпувань, однак звільнити його так і не вдалося.

У 1973–1976 активно займається розповсюдженням самвидаву, зближується з баптистами-«ініціативниками», разом з дружиною Іреною підключається до допомоги політв’язням та членам їх сімей.

Перебував під постійним наглядом КДБ, його телефон прослуховувався, листування перлюструвалася.

У серпні 1976 у помешканні знайомої Зісельса було проведено обшук, на якому вилучили фотокопію першого тому «Архіпелагу ГУЛАГ» та інші твори самвидаву, що належали Зісельсу, які він привіз із Києва. За Ігорем Померанцевим, який передав Йосифу зазначену літературу, стежили, і момент передачі літератури був зафіксований КДБ. Відразу після вилучення літератури 27 годин з короткою перервою на сон Зісельса допитували в Чернівецькому управлінні КДБ, але він відмовився відповідати на будь-які запитання.

12 грудня 1976 р. в газеті «Радяньска Буковина» було опубліковано статтю «Духовні жебраки», яка викривала Зісельса та коло його спілкування, які заповнюють своє дозвілля пияцтвом, грою в карти, антирадянськими розмовами та читанням антирадянської літератури. Про Зісельса в статті говорилося, як про особистість, що розповсюджує антирадянські матеріали і надає послуги бажаючим емігрувати.

У лютому 1977 Зісельсу було винесено прокурорське попередження щодо кримінальної відповідальністі у разі продовження «антирадянської діяльності». Підписати протокол про попередження Зісельс відмовився; відмовився він також від зробленої йому співробітниками КДБ пропозиції покинути СРСР.

Протягом 1977–1978 Зісельс активізує свою дисидентську діяльність. Для московських та київських правозахисних асоціацій він виконує роль «регіонального інформаційного центру». Московській Гельсінкській групі він передає інформацію про порушення прав людини, Робочій комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях – відомості про випадки застосування «каральної психіатрії» в Україні (в його картотеці, вилученій при обшуку в листопаді 1978 року, налічувалося понад 80 випадків), Фонду допомоги політичним в’язням та їхнім родинам – адреси та списки сімей українських політв’язнів. Зісельс зв’язує між собою чернівецьких і московських євреїв-«відмовників». Регулярно забезпечує інформацією «Хроніку поточних подій».

У серпні 1978 Зісельса приймають (без публічного оголошення про цю подію) в члени Української Гельсінкської групи.

10 листопада 1978 у квартирі Зісельса був проведений обшук, на якому вилучено багато самвидаву, а також дві картотеки: в’язнів психлікарень і євреїв-«відмовників».

Заарештований 8 грудня 1978 за звинуваченням у «наклепі на радянський державний і суспільний лад». Після арешту Зісельса значну частину його інформаційної роботи взяла на себе його дружина Ірена.

5 квітня 1979 засуджений Чернівецьким обласним судом до 3 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму. Відбував покарання у м. Сокиряни Чернівецької обл.

У жовтні 1979 про членство Зісельса в УГГ було оголошено публічно.

Відбувши термін, повернувся до Чернівців, частково відновив колишні дисидентські зв’язки, зокрема, відновив участь в організації допомоги сім’ям політв’язнів. Взяв участь у створенні групи з вивчення івриту та виготовлення підручників для тих, хто вивчає іврит. Відвідував політичних засланців (Тетяну Великанову та Ірину Гривніну) в Казахстані. У листопаді–грудні 1983 намагався самостійно розслідувати випадок осквернення єврейського кладовища в Чернівцях.

19 жовтня 1984 Зісельса знову заарештовують і засуджують до 3 років таборів за «наклеп на радянський лад». Термін відбував спочатку у Львові, потім був переведений до Нижнього Тагілу.

У січні 1987, на початку кампанії зі звільнення політичних в’язнів в СРСР, відхилив пропозицію Свердловської прокуратури відмовитися від громадянської активності в обмін на дострокове звільнення. Звільнився по завершенні терміну, після повернення до Чернівців працював електриком. Рік перебував під адміністративним наглядом.

Брав участь у створенні Народного Руху України, заснував при НРУ Раду національностей. Організував у Чернівцях перше в Україні легальне єврейське товариство (квітень–червень 1988). У 1989 брав участь в створенні Вааду (Асоціації єврейських організацій і громад) СРСР; з грудня того ж року – співголова цієї організації. З січня 1991 – співголова, а з квітня 1992 – голова Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України. У 1994–1995 – член Виконкому Європейської Ради Ваад, Рад Всесвітнього та Європейського Єврейських конгресів, член Ради Всесвітньої Сіоністської організації.

З 1999 – виконавчий віце-президент Єврейської конфедерації України.

З 2001 – виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України.

З 2002 – голова Генеральної ради Євроазіатського єврейського конгресу.

У 2008 – співзасновник і голова Опікунської ради Музею історії та культури євреїв Буковини в Чернівцях.

З грудня 2016 року – член Ініціативної групи «Перше грудня».

Лауреат українських орденів «За заслуги» 3-го ступеня (2005) та «За мужність» 1-го ступеня (2006); «Премії Свободи» ХІАС (1992) та преміі Jewish Destiny Award Американського єврейського комітету (2012).

Автор десятків статей і трьох книг «Якщо я тільки за себе...» (Київ, «Дух і літера», 2000), «Якщо не зараз...» (Київ, «Дух і літера», 2006), «Господи, Ти відкрієш уста мої» (Київ, «Дух і Літера», 2017).

Живе в Києві.

Бібліографія

1. Хроника текущих событий. – Нью-Йорк: Хроника, 1977, вып. 44. – С. 35.

2. ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1978, вып. 48. – С. 43–44.

3. ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1979, вып. 51. – С. 41, 151, 178; вып. 52. – С. 21–24, 133.

4. ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1980, вып. 53. – С. 29–35, 175; вып. 57. – С. 88.

5. Вести из СССР. Т. 1. 1978–1981. – Мюнхен: Права человека. – 1978, 3–16, 4–1; 1979, 5–8, 7–2, 8–8, 11–6, 18/19–24, 22–21; 1980, 2–36, 9–11.

6. Вести из СССР. Т. 2. 1982–1984. – Мюнхен: Права человека. – 1984, 19/20–2, 23–1.

7. Вести из СССР. Т. 3. 1985–1986. – Мюнхен: Права человека. – 1985, 7/8–3.

8. Вести из СССР. Т. 4. 1987–1988. – Мюнхен: Права человека. – 1987, 19/20–18; 1988, 5/6–45, 19/20–5.

9. Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – Киïв: УРП, 1996. – С. 13.