КОЧУР ГРИГОРІЙ ПОРФИРОВИЧ

 497219.04.2005

автор: М.Коцюбинська, І.Рапп, Андрій Кочур. Переклав В.Овсієнко

(нар. 17.11.1908, с.Феськівка Менського р-ну Чернігівської обл. — п. 15.12.1994, м. Ірпінь Київської обл.)
 

Поет, перекладач, літературознавець, громадський діяч.Народився в селянській родині.

Навчався в Київському інституті народної освіти, де його викладачами були професори С.Савченко, М.Калинович, Б.Якубський, С.Маслов, М.Зеров.

Викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах.

1943 К. разом з дружиною був репресований і відправлений на шахти в Інту (Комі АРСР). Там К. займав провідне місце в інтернаціональному гуртку інтеліґенції, не припиняв творчої діяльности. Перекладав, писав вірші, вивчав з допомогою репресованих нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, прилучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги.

Після звільнення в 1953 і реабілітації (1962) К. повернувся в Україну й оселився в Ірпені під Києвом.

Найближчий соратник М. Рильського, К. був неформальним лідером українського перекладацького цеху.

К. належав до ключових фіґур національно-культурного відродження в Україні в 60-і. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтеліґенція. Після першої хвилі арештів серед української інтеліґенції в 1965 К. в числі 139 авторів підписав листа на захист своїх друзів і близьких знайомих.

Усі ці роки К. багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілока (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), біля 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів.

У 70-х К. став усе частіше потрапляти до списків тих, кого "розбирали" на різних зборах, попав до "чорних списків", зокрема, за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону. За другої хвилі репресій серед української інтеліґенції в 1973 К. був виключений зі Спілки письмеників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Є.СВЕРСТЮКА. Був практично позбавлений можливости публікуватися.

Тільки 1988 К. відновлений в СПУ. 1989 видана невелика збірка його віршів "Інтинський зошит", його табірна поезія з царства "дротяного дракона". 1991 р. виданий том вибраних перекладів "Друге вiдлуння".

Як твердить критик і теоретик перекладів М.Новикова, збірка перекладів К. — це "одночасно факт української культури, документ нашого часу і "багатоголосий монолог" самого Кочура".

К. — лауреат премії ім. М.Рильського за переклади і Державної премії ім Т.Шевченка за книгу „Друге відлуння“ (1995, посмертно).

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).

К. був дійним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М.Грушевського.

Бібліоґрафія:

В.Скуратівський. Рядок у слові нелукавім... // Кочур Г. Інтинський зошит. К.: Молодь, 1989. С. 3-6.

Новикова М. Перекладацький світ Г.Кочура // Кочур Григорій. Друге відлуння. К.: Дніпро, 1991.—С. 5-21

Зорівчак Роксоляна. Григорій Кочур і літературний процес в Україні другої половини ХХ сторіччя.// Сучасність. — 1998. № 11. — С.124-134.

Вовк В. Чверть століття творчої дружби.// Сучасність. — 1998. № 11, с. 135-137.

Дацюк Є. „Оплачене поневірянням слово...“ // Зона. — 1998. — № 13. — С. 136-139. 

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 341–343. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113912757.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 343–344; 2-е вид.: 2012 р. – С. 383–384.

Михайлина Коцюбинська, Ірина Рапп, Андрій Кочур. Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 10.08.2016.