КОРЯҐІН АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ

 380919.04.2005

автор: С.Карасик. Переклав В.Овсієнко

 

 

(нар. 15.09.1938 р., м. Канськ, Красноярського краю).

Лікар-психіатр, консультант Робочої комісії розслідування використання психіатрії в політичних цілях. 

Батько К. загинув на фронті під час війни. К. 1963 закінчив Красноярський медінститут, 1970 — аспірантуру при Харківському науково-дослідному інституті неврології і психіатрії. 1972 захистив кандидатську дисертацію на тему "шизофренія".

Працював заступником головлікаря з лікувальної роботи Красноярської крайової психіатричної лікарні в м.Кизил Тувинської АРСР, а з 1978 — лікарем у Харківському обласном психоневрологічному диспансері.

Одружений, батько трьох синів.

У діяльності Робочої комісії розслідування використання психіатрії в політичних цілях (РК) як лікар-консультант брав участь із грудня 1979.

Обслідував і визнав здоровим активіста профспілкового руху шахтарів з Донецька О.НІКІТІНА у вересні 1980, якого, однак, 06.01.81 втретє запроторили до Дніпропетровської СПЛ за виступи на захист трудових прав шахтарів і за інтерв’ю, яке він дав іноземним журналістам.

Практиці використання радянської психіатрії на службі КДБ К. присвятив статтю "Пацієнти поневолі", опубліковану в 24-му випуску "Інформаційного бюлетня" РК.

Двічі К. намагався поїхати до Москви, але обидва рази був знятий з потяга за вигаданим приводом. При цьому його обшукували.

Відчуваючи, що його можуть заарештувати, передав до Московської Гельсінкської групи (МГГ) "Відкриту заяву". Цей лист із подачі С.В.КАЛЛІСТРАТОВОЇ був опублікований на Заході.

"Діагностика психічних захворювань, яким я як лікар займався,— мій професійний обов’язок і може бути предметом тільки для компетентних у ній професіоналів, а не для представників КДБ, прокуратури, суду",— писав він у листі.

К. заарештований 13.02.81.

На суді йому інкримінували: виготовлення й розповсюдження статті "Пацієнти поневолі", скорочений варіант якої був опублікований у російському закордонному журналі "Посев" № 2 за 1981, статті "Добро, зло, насильство", опублікованої в журналі "Ланцет", індивідуальної карточки обслідування А.А.Будка, "Автобіоґрафію", вищезгаданий відкритий лист, приватне листування з "родичами й іноземцями" та інші документи й листи, а також "усну аґітацію". Крім того, інкримінували й незаконне зберігання обріза мисливської рушниці, вилученої під час обшуку в помешканні батьків сестриного чоловіка. Слід зазначити, що К. був пристрасним мисливцем, членом мисливського клубу.

Процес відбувся 3-5 червня 1981 в Харківському обласному суді. Від адвоката К. відмовився, побажав захищатися сам, але всупереч КПК прокурор відхилив його прохання, адвокат на суді був.

Вирок: 7 р. таборів і 5 р. заслання за ст. 62 ч.1 КК УРСР і 2 р. таборів за ст. 218 ч. 1 КК РРФСР (незаконне зберігання зброї), сукупно — 7 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання.

К. відреаґував на оголошення вироку реплікою: "Чим більший термін, тим ганебніший суд".

Суд позбавив К. звання старшого лейтенанта і виніс ухвалу клопотатися перед ВАК (вища атестаційна коміссія) про позбавлення його вченого ступеня.

Подавати касаційну скаргу відмовився. Його дружина декілька днів домагалася побачення. Воно було призначене на 25 червня, а 23 його взяли на етап.

Карався в таборі ВС-389/37 (с.Половинка Чусовського р-ну Пермської обл.).

За активну участь у боротьбі політв’язнів проти місцевої адміністрації був засуджений на 3 р. тюремного ув’язнення. У Чистопольській тюрмі оголосив голодівку і тримав її 4 місяці. Лікарі вважали, що за цей час у його організмі відбулися незворотні процеси і його становище загрозливе. 1982 був жорстоко побитий наглядачами. Дружина і мати, приїхавши на побачення, не впізнали його.


У грудні 1986 К. привезли в Харків. Випадково цим же літаком летів з відрядження колишній політв’язень А.ЗДОРОВИЙ. Він звернув увагу на пасажира, якого охороняли двоє солдатів. Виходячи з літака, впізнав його і негайно повідомив родині. Від К. вимагали написати заяву про помилування, погрожували повернути до табору, потім повезли до Києва, там з ним „бесідували“. Прохання про помилування писати відмовився, однак у лютому 1987 випущений на волю.

Скоро після звільнення разом з матір’ю, дружиною і трьома синами еміґрував у Швейцарію.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 61.— С. 17-20; вип. 62.— С. 27-34, 75, 117, 132, 166.

Вести из СССР. Т. 1. 1978-1981.— Мюнхен: Права человека.— 1980, 17-6; 1981, 4-3, 11-1, 20-10, 21-20.

Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1984, 1/2-20.

Вести из СССР. Т. 4. 1987-1988.— Мюнхен: Права человека.— 1987, 1/2-31, 3-1; 4-1.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 329–331. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113913280&w 

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 335–336; 2-е вид.: 2012 р. – С. 373. 

Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останній перегляд 9.08.2016.

 

 

 Поділитися
MENU