ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ (нар. 3.04.1935, м. Очаків Одеської обл.)
Учасник руху опору 60 - 90-х рр.
З Очакова родина переїхала в Миколаїв, у 1944 р. в Одесу. Школу Леонід не закінчив, бо треба було заробляти на прожиття. У 1954-56 рр. служив на флоті в Криму, в Миколаєві. Після демобілізації працював в Одеському портофлоті на буксирах матросом, мотористом, боцманом. Був секретарем комсомольської орга-нізації портофлоту.
1967 р. Т. закінчив заочну середню школу моряків. Ще з часів військової служби мав конфлікти на ґрунті розходжень комуністичної ідеології з дійсністю. З 1959 р. систематично слухав висилання зарубіжних радіостанцій. Захоплювався музикою, і на цьому ґрунті знаходив спільників, як-от Віктор і Катерина Крюкови. Писали листи на Бі-Бі-Сі, та вони не доходили.
1967 р. в ефірі прозвучало звернення Лариси БОГОРАЗ та Петра Литвинова „До світової громадсько-сті" про судовий процес над Юрієм Ґалансковим, Олександром ГІНЗБУРҐОМ, Олексієм Добровольським та Вірою Лашковою. Т. з друзями розповсюджував рукописні тексти цього звернення, записані з радіо, інші протести. Оскільки ніхто з одеситів не підтримав заарештованих, то вони самі заявили протест Верховній Раді та Політбюро ЦК КПРС. Крюкови відвезли протест у Москву Ларисі БОГОРАЗ, але при поверненні вони були обшукані, у них вилучено багато літератури самвидаву.
Підтримали одесити й „демонстрацію сімох”; на Красній площі в Москві 25.08.1968 у зв’язку з окупа-цією Чехословаччини.
Листи одеських дисидентів почали звучати по радіо. Тоді КГБ скликав „збори громадськості”;, щоб осудити Т. та інших дисидентів. Він зігнорував ці збори.
Тим часом В'ячеслав Іґрунов та Олександр Риков налагодили розмноження самвидаву в Одесі (тиражували Валентина Прокопенко і Людмила Карабанчук). Його активно поширював і Т.
Т. познайомився з Ніною СТРОКАТОЮ-КАРАВАНСЬКОЮ, через неї з Марією ОВДІЄНКО, В'ячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іриною КАЛИНЕЦЬ, Стефанією Гулик, у Києві - з Оксаною МЕШКО, з Іваном, Леонідою та Надією СВІТЛИЧНИМИ. Восени 1971 р. він допомагав Н.СТРОКАТІЙ перебиратися в Нальчик. Після її арешту 6.12.1971 р. Ірина КАЛИНЕЦЬ та В.ЧОРНОВІЛ створили у Львові Громадський комітет захисту Ніни Строкатої, куди увійшли також Василь СТУС, Т., Петро Якір. Це була перша легальна правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972 майже всі члени Комітету опинилися за ґратами. Устигли оприлюднити лише два документи - заяву про створення Комітету і бюлетень "Хто така Н.А. Строката (Караванська)". У Т. під час обшуку 13.12 вилучили апаратуру до радіостанції Р-317, дещо з паперів. Однак він носив Н.СТРОКАТІЙ передачі, клопотався про адвоката і заявляв протести. Тоді близько зійшовся з учителями Ганною МИХАЙЛЕНКО та Ганною ГОЛУМБІЄВСЬКОЮ, яких теж переслідували за погляди, з їхніми учнями Зіною та Василем Варґами, Тетяною Рибниковою, з Леонідом і Валентиною Сірими, які теж підписували протести.
1974 р. Одеське управління КГБ винесло Т. попередження про кримінальну відповідальність на під-ставі Указу ПВР СРСР від 25.12.1972 р.
Після арешту 1.03.1975 р. В’ячеслава Іґрунова у Т. знову був обшук. Він публічно викрив підслухову-вання розмов дисидентів.
Уночі з 9 на 10.03.1975 Т. ліквідував апаратуру стеження на стіні свого помешкання, а через кілька днів він побачив, що її відновлюють, і перешкодив цьому. У нього було проведено обшук, виявлено ту апа-ратуру, але кримінальної справи не порушили, бо ніхто до такого майна не признався і позову не заявив.
4.11.1975 р., коли Т. повертався з роботи, він був схоплений і мікроавтобусом, де сиділи дві „потерпі-лі”; жінки і декілька „свідків”;, був привезений у відділення міліції, звинувачений у хуліганстві та засуджений на 15 діб.
23.11.1975 р. на порожній вулиці Т. посадили в міліцейський автобус з новими „свідками”; та „потер-пілим”; і порушили кримінальну справу про хуліганство. Друзі Т. вчителька Г.Голумбієвська, бібліотекар Г.МИХАЙЛЕНКО, пенсіонерка Розалія Баренбойм - під час кількаденної ожеледі, коли й транспорт не ходив - знайшли його в камері попереднього ув’язнення і разом з оператором Зінаїдою Донцовою, модельєром Таїсією Коптєвою, токарем Вікторем Крюковим послали в районну та обласну прокуратури листи, що Т. у силу своїх моральних якостей не міг хуліганити.
На суді Т. арґументовано довів, що за ним стежили аґенти КГБ, він викрив їх, говорив, що здобував правдиву інформацію, поводився як вільна людина, і саме тому КГБ влаштував ці дві провокації з „хуліган-твом”;. Факти стеження підтвердили викликані на клопотання Т. свідки Г.Голумбієвська і Юрій Городенцев. Адвокат Раїса Олексіївна Мовчан завимагала виправдального вироку, але Іллічівський районний суд м. Оде-си 30.12.1975 р. засудив його до виправних робіт терміном на 1 р. з утриманням 20% заробітку, у нього відібрана розписка про невиїзд. Під Новий рік його звільнили на поруки друзів. Т. одразу зателефонував про свою справу московському кореспондентові "Бі-Бі-Сі", надіслав телеграму-протест у Політбюро ЦК КПРС з вимогою припинити переслідування або випустили його з Радянського Союзу. До протестів, окрім згаданих друзів, тоді приєднався Василь БАРЛАДЯНУ. Після суду Т. став в Одесі авторитетною особою. Щоб запобігти новим провокаціям, тривалий час Т., куди б він не йшов, невідступно супроводжували друзі. Зрештою він розробив методику математичної випадковості, за допомогою якої позбувався „хвостів”;. Завдяки спри-янням портовиків - колег по роботі - йому вдавалося уникати нових провокацій, але діяльності своєї він не припинив. Зрештою його викликали у ВВіР і запропонували виїхати... в Ізраїль за чужим викликом. Він кате-горично відмовився їхати в чужу країну.
У зв’язку з арештами В.БАРЛАДЯНУ (02.03.1977), Г.МИХАЙЛЕНКО (20.02.1980 р.) протести підписували вже десятки одеситів, у т.ч. Т. В Одесі фактично існувала філія Української Гельсінкської Групи, яка захищала громадян, принаймні посприяла виїздові кількох переслідуваних осіб за кордон.
У зв’язку зі справою Віктора Гончарова (Кіровоградська обл.) у вересні 1980 р. в Одесі були проведені обшуки, в т.ч. в Т.
У часи перебудови Т. був учасником практично всіх подій, спрямованих на демократизацію суспільства. Досі продовжує правозахисну діяльність.
Працює електриком виробничого відділу Одеського водоканалу. Живе в Одесі.
Бібліоґрафія:
І.
Інтерв’ю Л.Тимчука від 11.02. 2001 р. // Одеська хвиля-5. Документи, твори, спогади в΄язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. - Одеса: Сімекс-прінт, 2010. - C. 206-228. https://museum.khpg.org/1186505594
ІІ
Хроника текущих событий. - Нью-Йорк: Хроника, 1972, вип. 23; 1974, вип. 32, 35; 1975, вип. 36, 37, 38.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980 - 1985 рр. - 1980, вип. 3, повід. 11.
Алексеева Людмила. История инакомыслия в СССР. Новейший период. - Весть. Вильнюс - Москва (VIMO), 1992 (перше вид. 1984). - С. 271-273.
Мы из ГУЛАГа. Одеса: АстроПринт, 1999. Составители Р.Б.Иванова, Л.С.Рыбак. - С. 260-261.
Донька Одеси. Ніна Строката в документах і спогадах. Упор. О.С.Різників; Різників О.С. Бран: Поема-містерія. - Одеса: Друк, 2005. - С. 4, 7, 10, 18, 20, 265, 298, 330, 343, 439.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. - Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”;, 2006. - C. 778-781. https://museum.khpg.org/1184517794
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 648-647; 2-е вид.: 2012 р., - С. 732-733.
Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 23.12. 2005 р. Останнє прочитання 25.07.2016
