АЛЕКСЕЄВ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
автор: Кіпіані Вахтанґ, Овсієнко Василь
АЛЕКСЕЄВ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ (рос. АЛЕКСЕЕВ Михаил Владимирович, нар. 1.11. 1958, м. Джезказґан Казахської РСР).
Робітник, останній політв’язень особливого режиму.
Освіта середня. Відслужив у війську. Працював завгоспом науково-дослідного інституту в Ялті. Слухав зарубіжні радіостанції, захоплювався західним способом життя, прагнув виїхати за кордон.
1981 р. заарештований за купівлю 20 марок ФРН, 17.12 засуджений судовою колегією у кримінальних справах Ялтинського міськсуду за ч. 1 ст. 80 КК УРСР («Порушення правил про валютні операції») та ч. 1 ст. 154 КК УРСР («Спекуляція») до 3 р. позбавлення волі в колонії загального режиму. У зоні працював санітаром. Писав вірші, вів записи, які згодом були визнані «антирадянськими». Звільнений 1984 р., відбувши термін.
Працював електриком на текстильній фабриці в м. Коростишів Житомирської обл. Намагався створити підпільну молодіжну організацію. 12.11. 1985 р. заарештований за звинуваченням у незаконному виготовленні, зберіганні та збуті наркотиків і 18.02. 1986 засуджений судовою колегією у кримінальних справах Житомирського облсуду за ч. 2 ст. 229-1 КК УРСР до 7 р. ув’язнення в колонії суворого режиму. Разом з ним засуджений на той же термін 20-річний Євген Кропанцев. Покарання А. відбував у колонії ЯЮ309/179 (м. Житомир).
24.11. 1986 р. працівники слідчого відділу УКГБ при РМ УРСР по Житомирській обл. вилучили в А. зошити і листи з записами “антирадянського, наклепницького змісту” (близько 40 с.). Того ж дня він заарештований і засуджений судовою колегією з кримінальних справ Житомирського облсуду на виїзному засіданні прямо в зоні за ч. 1 ст. 62 КК УРСР (з урахуванням ст. 2, 26, 42, 43) та ч. 1 ст. 70 КК РРФСР до 10 р. позбавлення волі (з зарахуванням відбутих 1 р. і 12 діб) з конфіскацією майна (справа № 56). Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Свідками на суді були карні в’язні, які показали, що А. «закликав повалити радянську владу». Кінець терміну мав би настати 12.11. 1995 р.
23.02. 1987 р. А. прибув етапом на дільницю особливого режиму колонії ВС389/361 (сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., Росія). Опинившись у середовищі, до якого давно прагнув, А. швидко зайняв безкомпромісну позицію, включився в боротьбу за права політв’язнів. Так, 17.06. 1987 А., І. СОКУЛЬСЬКИЙ, М. ГОРБАЛЬ, П. РУБАН і М. ГОРИНЬ відмовилися вийти на роботу та оголосили голодування на знак солідарності з ув’язненими в ШІЗО Л. ЛУК’ЯНЕНКОМ, М. НІКЛУСОМ і Г. ПРИХОДЬКОМ, яких капітан Ґатін покарав за відмову працювати на укріпленні огорожі ("запрєток").
7.11. 1987 разом з І. КАНДИБОЮ І. СОКУЛЬСЬКИМ, П. РУБАНОМ і Г. ПРИХОДЬКОМ перейшов на Статус політв’язня (вимоги: повернення на батьківщину для відбуття покарання, скасування примусової праці, стрижки наголо та носіння нагрудних знаків, надання можливості працювати за фахом, регулярні побачення, свобода листування, перегляд справ). Також вимагали порушити кримінальні справи проти начальника Скальнинського районного УКҐБ Пермської обл. полковника Афанасова, майорів КГБ Балабанова, Васілєнкова, Захарова, Лукашова, начальника табору майора Долматова, начальника ВС-389/35 Осіна, майора МВС Максіна, начальника ВС-389/37 полковника Хорькова та інших.
У зв’язку з ліквідацією дільниці особливого режиму в Кучино 8.12. 1987 у числі 18 в’язнів перевезений до установи ВС389/35 (ст. Всехсвятська, пос. Центральний), де й далі утримувався в камері. За час ув’язнення провів у карцерах близько 80 діб.
30.02. 1988 р. Указом ПВР СРСР про помилування в’язнів термін А. скорочено на 1/3. Указом ПВР СРСР від 30.11. 1988 А. звільнений 2.12 – останнім з політв’язнів особливого режиму. При цьому за ним залишено виконавчий лист на 900 руб.
Деякий час жив у матері в Леніногорську Східно-Казахстанської обл., з 1989 – в Москві. Працював секретарем Московської Гельсінкської групи.
Бібліоґрафія:
Інтерв’ю з Михайлом Алєксєєвим // "Український час" (Дніпропетровськ – Львів), 1989, № 1. – Лютий.
Овсієнко Василь. «Іди, і не гріши більше…» // Вечірній Київ, 1994. – 26 серпня.
Архів Меморіального музею історії політичних репресій і тоталітаризму в СРСР, м. Пермь, Росія.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021-1380; Алексеєв М., С. 1031-1032: http://archive.khpg.org/index.php?id=1295951940
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2012. – 2-ге вид. – 896 с. + 64 іл.; Алексеєв: с. 50.
Вахтанґ Кіпіані. Доповнив 20.12.2010 р. Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 13.05. 2016.
На знімку: колишні політв’язні в приміщенні Української Республіканської партії: Михайло Горинь, Микола Горбаль, Василь Овсієнко, Михаїл Алексеєв, Михайло Кукобака, Левко Лук’яненко. 1991 р., Київ.
Вас може зацікавити
Dissidents / Democratic Movement
ORLOV Yuri Fyodorovych. Dmitriy Zubarev, Gennadiy Kuzovkin
Інтерв’ю
АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко
Інтерв’ю
ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.
Праці дисидентів
МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.
Персоналії / Український національний рух
ГЕВРИЧ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
СІРЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. ДОРОГОЮ БЕЗГЛУЗДЯ. Бюлетень «Страничка узника» №№ 7 і 8 1989 року, Москва
Персоналії / Український національний рух
МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.
Спогади
СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.
Інтерв’ю
ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В.
Персоналії / Загальнодемократичний рух
ОРЛОВ ЮРІЙ ФЕДОРОВИЧ. Зубарєв Дмитро, Кузовкін Геннадій
Ґлосарій
РАДІО «СВОБОДА (РС, Radio Liberty)
Ґлосарій
МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМУ В СРСР „ПЕРМЬ-36”