ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ
автор: Борис Захаров, Іван Гель
ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ (нар. 17.07. 1937, с. Кліцко Городоцького р-ну Львівської обл. – 16.03. 2011, м. Львів)
Правозахисник, публіцист, організатор самвидаву, активний учасник національно-визвольного і релігійного руху в Україні, видатний громадський і політичний діяч.
Батько – доброволець-стрілець УГА, учасник польсько-української війни 1918–1919 рр.. Згодом, у 1920–1930 рр., – голова Товариства «Відродження» і «Просвіти» в селі. Тісно співпрацював з ОУН, виконуючи обов΄язки станичного та зв΄язкового Окружного Проводу СБ. У 1949 р., з початком колективізації в Західній Україні, призначений головою колгоспу. За активну співпрацю з підпіллям ОУН і УПА батька у серпні 1950 р. заарештовано і засуджено до 10 р. каторжних робіт.
Мати походить зі старовинної української інтелігентної родини, що мала тривалі й глибокі традиції участі в громадському житті Галичини й національно-визвольній боротьбі. Михайло Тершаковець – видатний літературознавець ХХ ст., помер у США; Григорій Тершаковець – посол до Галицького, а згодом до Польського сейму в 1928–1939 рр., перший в΄язень більшовицького режиму. Заарештований 25.09.1939 р., а 3 жовтня етапом відправлений на Колиму. Вдруге заарештований у кінці жовтня 1948 р.. Разом відбув 16 років ув΄язнення. Отець Олександр Тершаковець – професор духовної семінарії в Перемишлі. Зиновій Тершаковець – Крайовий Провідник ОУН, командир військової округи «Буг», загинув у бою під час спецоперації МГБ 4.11.1948 р.,проживши всього 35 р. Рідні сестри матері – Агнета і Даміана – монахині ЧСВВ [Чину Святого Василія Великого] катакомбної УГКЦ.
Іван мав першу фізичну сутичку з окупантами у 13 років: у момент арешту батька карателі били маму. Іван кинувся захищати маму і товстим дрючком ударив по голові облавника. Тоді облавники з криком «гадьониш» ударом ноги в груди повалили Івана на землю й почали копати чобітьми, а мама накрила хлопця собою і своїм тілом захищала сина. Батько також рвався на поміч, але був міцно прив΄язаний до воза, з руками, закутими назад.
Першим свідомим актом громадянської непокори була демонстративна публічна відмова вступити в комсомол. За це, а також за намагання підбурити учнів старших класів, у листопаді 1952 p., ще за життя Сталіна, виключений з десятого класу Комарнівської середньої школи. Працюючи вантажником у хлібопекарні, закінчив десятий клас вечірньої школи в м. Самборі. 1954 р. здав документи у Львівський університет, але в день першого іспиту відповідальний секретар комісії наказав забрати документи, пояснюючи вимогу тим, що «в радянських вузах немає місця бандерівським виплодкам». З вересня 1954 до 1956 р. працював слюсарем на Львівському заводі автонавантажувачів.
1956-59 pp. служив у війську. Демобілізувавшись, намагався поступити на юридичний факультет Львівського університету. Проте дорога туди йому була закрита. В 1960 р. поступав на стаціонар історичного факультету. Однак не зарахований, бо не мав рекомендації райкому комсомолу. Та волею ректора Євгена Лазаренка post factum був зарахований на заочне відділення істфаку з правом після першої сесії або закінчення курсу, складених на відмінно екзаменів перейти на будь-яке відділення будь-якого факультету. Ректор Є. Лазаренко випадково дізнався, що Гель «під ковпаком» КГБ, і свідомо пішов на такий мужній і шляхетний учинок. Тому І. Гель завдячує вищою освітою ректорові, якого невдовзі було звільнено за вказівкою ЦК КПУ через український націоналізм. Паралельно з навчанням І. Гель працював бригадиром групи слюсарів у машинобудівному цеху Львівського електровакуумного заводу. Водночас розпочав громадську діяльність: упорядковував і відновлював могили січових стільців, вояків УГА на Личаківському та Янівському кладовищах, організовував вшановування їхньої пам΄яті 1 листопада – у День Усіх Святих та на Зелені свята. До цієї роботи були залучені члени групи Мар΄ян Гатала, Михайло Чериба, Омелян Ільчишин.
У 1961 р. широко відзначалися ювілеї Маріяна Шашкевича – 150-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка. Серед студентів і робітничої молоді розповсюджено було короткі біографії поетів і названо їх апостолами волі, поширено також поезії «Розрита могила», «Великий льох» та «І мертвим і живим». А під час поїздки ста молодих львів΄ян по місцях Т. Шевченка Гель разом з товаришем О. Ільчишиним вночі поклав терновий вінок до підніжжя пам΄ятника в Каневі.
На початку 1960-х Іван Гель знайомиться з Михайлом Горинем. Відчувши взаємну довіру, вони близько сходяться, формулюють спільну програму діяльності, суть якої полягає у «продовженні боротьби за державність України». Намагаючись створити підпільну організацію, Гель переконався, що і сам не професіонал у цьому питанні, і члени його групи не здатні стати функціонерами підпільної структури. Тому тяжів до «організації без організації» і відкритої форми боротьби, але в той же час до суворої конспірації при виготовленні матеріалів самвидаву.
Початок 1960-х рр. – це час постійних приїздів до Львова І. Світличного, І. Дзюби, І. Драча, В. Симоненка, М. Вінграновського і їхніх зустрічей зі студентами та молоддю в університеті, в Клубі творчої молоді тощо. Їхні виступи, читання поезії мали культурницький характер, проте надихали молодь до відвертої опозиційної діяльності проти режиму.
Саме з цих пір Гель розпочав активно організовувати передрук поезії В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, а також публіцистичних творів І. Франка «Що таке поступ», «Поза межами можливого»; книжок, що надходили з Заходу – «Вивід прав України», Мирослава Прокопа «Україна і українська політика Москви»; статті «Стан і завдання українського визвольного руху» Євгена Пронюка, «З приводу процесу над Погружальським» тощо. Надрукований самвидав розповсюджує через Любомиру Попадюк та П. Процика в університеті. Передруковували самвидав Мирослава Менкуш та Мирослава Зваричевська.
Перейшовши на шостий курс університету, Гель влаштувався викладачем історії в педучилищі. Але не прочитав жодної лекції – за тиждень до початку навчального року, 24.08.1965, був заарештований одночасно з великою групою української інтелігенції. У березні 1966 р. в закритому провадженні справи за ч. 1 ч. 1 ст. 62 та ст.. 64 КК УССР засуджений до 3 р. лагерів суворого режиму – за виготовлення і розповсюдження українського самвидаву та організаційну діяльність.
У 1966-1968 рр. відбував ув΄язнення у мордовському лагері № 11, в якому знаходилося близько двох тисяч політв΄язнів. Там познайомився з багатьма учасниками визвольної боротьби різних народів і різних поколінь: литовців, естонців, грузинів, вірменів, латвійців, євреїв. Проте в кожному лагері завжди найбільше було українців. Вони складали 50-60% лагерного населення і були організаторами та лідерами Руху опору політв΄язнів. Гель організував систематичний витік матеріалів із лагера, зокрема, «Репортажу із заповідника ім. Берії» В. Мороза, екслібрисів О. Заливахи, своїх заяв та листів. 1967 р. двічі звертався до Президії Верховної Ради з заявами, в яких вимагав легалізації Української Греко-Католицької Церкви, а також скасування ст. 62 КК УССР. За організацію і особисту участь у систематичних протестах у різних формах – групових голодівках, страйках, передачах інформації за межі лагера – отримав 65 діб карцера і тричі по 3 місяці камери-одиночки.
Після відбуття першого терміну ув΄язнення КГБ заборонив Гелю прописатися у Львові. Прописаний на так званому 101-му кілометрі, проживав у м. Самбір, де йому було оголошено, що поставлено «під адміністративний нагляд».
У проміжку між першим ув΄язненням і другим арештом організував виготовлення літератури Самвидаву на трьох друкарських машинках. Жодна з них не була викрита в КГБ (одна тепер зберігається в музеї). Видрукував і розповсюдив 11 книг, у тому числі «Серед снігів» В. Мороза, яка включала всю його публіцистику і поезію, передмову до якої «Тоталітаризм, українське відродження і В. Мороз» написав сам упорядник; працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», книжку М. Гориня «Листи з-за ґрат», у якій також була передмова Г., збірку поезії З. Красівського «Невольничі плачі», М. Холодного «Крик з могили» ; усі 5 номерів «Українського вісника»; книжок «Вивід прав України» та М. Прокопа «Україна і українська політика Москви» тощо, а також багато статей.
07.12.1970 р. гостро, з осудом режиму виступив на похороні убитої соратниці Алли Горської. У зв΄язку з цим КГБ шантажував начальників Геля за місцем праці за «потурання націоналістові», погрожував неминучим арештом, отож начальство винесло сувору догану за «прогул», а КГБ – офіційне попередження.
12.01.1972 р. Іван Гель заарештований. У серпні за ч. 2 ст. 62 КК УССР засуджений до 10 р. ув΄язення в лагерах особливого режиму і 5 р. заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Термін ув΄язнення відбував у лагерах особливого режиму в Мордовії (сел. Сосновка) та в Пермській обл. (сел. Кучино, «лагер смерті»), заслання – в Комі АССР, Троїцько-Печерський р-н, селище Милва.
У лагерах Г. був організатором і діяльним учасником багатьох групових та індивідуальних акцій протесту, метою яких було захист прав, честі і гідності політв΄язня. Перший весною 1973 р. оголосив голодівку, вимагаючи очищення лагера особливого режиму від кримінальних злочинців з 4-5 судимостями – убивцями, грабіжниками, які складали 2/3 населення камер і за своєю природою тероризували політв΄язнів, відбираючи частину пайки, теплу білизну тощо. Голодівка тривала 28 діб. Ще під час голодівки першим етапом вивезено 57 кримінальників, стало легше дихати. Згодом вивезено всіх кримінальних злочинців – понад 120 осіб. Наступну голодівку розпочав у березні 1974 р.: протестував проти свавільної конфіскації листів до рідних, а також вимагав юридичного оформлення шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір΄ю їхньої дочки Оксанки (1964 р. н.). Голодівка тривала 24 доби. Шлюб зареєстровано цього ж року у Львівській тюрмі, куди Г. привезли «для профілактики», тобто щоб добитися покаяння.
Отримавши зухвалу відмову Геля, КГБ знову етапував його у Сосновку. 1974 р. разом зі С. Караванським (автор преамбули) сформулював, написав документ, який складався з 14 пунктів основних вимог під назвою «Заявление о статусе советского политзаключенного». Цю заяву Гель віддав Е. Кузнєцову для передачі через Барашево (лагерна лікарня) на зони суворого режиму, а також у Москву.
23.05.1976 р. Гель розпочав голодівку, вимагаючи статусу політв΄язня. Голодівка тривала 100 днів. Усього Гель тримав голодівки понад 300 діб.
Іван Гель автор книжки «Грані культури». Написана в камері-одиночці зимою 1976 р., вона розповсюджувалася в Самвидаві, нелегально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана в Лондоні 1984 р. Українською Видавничою Спілкою – видавництвом діаспори. «Грані культури» отримали високу оцінку української громадськості і вже 1985 р. книга здобула премію Літературного фонду ім. Ів. Франка в Чикаго (Фундація Антоновичів). Цього ж року книгу перекладено англійською мовою і перевидано в Лондоні. В Україні книга «Грані культури» вже під справжнім іменем автора втретє видана у Львові 1993 р. Робота написана з націоналістичних позицій. У ній автор дає глибокий аналіз становища української нації і культури в умовах російської окупації. Публіцистика Геля в 2001 р. здобула також премію «Львівська слава».
17.01.1987 р. І.Гель повернувся в Україну, «від дзвінка до дзвінка» відбувши вирок суду. Йшла так звана перебудова, проте Гелю у Львові у власному помешканні жити було заборонено. Прописаний у рідному селі, працював у колгоспі пастухом. 17.07.1987 р. під час святкування свого 50-ліття домовився з В. Чорноволом та М. Горинем про відновлення журналу «Український вісник», розподілили обов΄язки: В.Чорновіл – відповідальний редактор, М. Горинь – його заступник, І. Гель – відповідальний секретар.
Подав ідею про вихід УГКЦ з підпілля. Був одним з організаторів збирання підписів і сам написав документ, оприлюднений 4.08.1987 р. про вихід частини духовенства і вірних УГКЦ з катакомб. У жовтні цього ж року сформував і очолив Комітет Захисту УГКЦ. Автор програмової роботи «УГКЦ – катакомби чи альтернатива?», в якій поставлено вимогу реабілітації Церкви і реституції її майна. Організував видання і редагував журнал «Християнський голос».
Таким чином із середини 1987 р. вів активну й резонансну громадську діяльність. Разом з В. Чорноволом і М. Горинем був організатором усіх акцій протесту у Львові й Галичині, а також у Києві: за організацію багатолюдного Богослужіння біля пам΄ятника св. Володимиру разом зо. М. Гаврилівим відбув адміністративний арешт. Ще 15 діб отримав у Львові за аналогічну діяльність.
Був діяльним членом-засновником Львівського і Всеукраїнського Товариства «Меморіал», членом-засновником Народного Руху України, а також членом Крайової та Великої Ради Руху, делегатом чотирьох перших з΄їздів, співголовою разом із Є. Сверстюком Комісії НРУ з питань духовного і національного відродження.
Іван Гель – організатор цілої низки багатотисячних Богослужінь, які після відправи ставали політичними мітингами: 26.02.1988 р. – панахида пам΄яті Т. Шевченка, 16.04.1988 р. – панахида пам΄яті жертв Чорнобиля, обидві за участю понад 30 тисяч учасників; біля пам΄ятника І. Федорову у Львові; 2.05.1988 – у Дрогобичі, понад 20 тисяч; 23.05. – у Стрию, понад 35 тисяч; у Грушеві 10.07.1988 – 15 тисяч; у Сприні, де було створено УГВР – 10 тисяч; 17.07.1988 у Самборі – 15 тисяч, того ж дня у Щирці – 7 тисяч. У 1989 p. у Зарваниці – 15 тисяч; 6.08 на Білій Горі біля пам΄ятника М. Шашкевича на Богослужіння і віче зібралося 60 тисяч людей, тоді вперше за участю такої маси учасників виконано гімн «Ще не вмерла Україна» 17.09, в 50-ту річницю окупації Галичини більшовицькою ордою, Гель організував Богослужіння і маніфестацію від обкому партії, що на вул. В. Винниченка, і до собору св. Юра. В Богослужінні і поході брали участь 38 священиків УГКЦ і понад 300 тисяч маніфестантів. «В історії Львова такого ще не було», – сказав академік Я. Ісаєвич. 1.10.1989 р. разом з єпископом Павлом Василиком організував в Івано-Франківську служіння і похід до Дем΄янового Лазу – понад 50 тисяч учасників. А 15.10 провів таку ж акцію в Тернополі за участю 70 тисяч людей.
26.11.1989 р., напередодні візиту М. Горбачова в Італію, знову вивів на маніфестацію у Львові понад 200 тисяч протестуючих. Усі акції мали як релігійний, так і відверто політичний характер. Учасники вимагали не тільки легалізації УГКЦ, а й відновлення української державності. Спланував, організував і здійснював керівництво ланцюговою голодівкою на Арбаті в Москві. Голодуючі, кількістю від 80 до 170 осіб, щотижня змінювалися. Грандіозна голодівка тривала від середини травня до середини жовтня, тобто 185 діб. У ній взяло участь близько 2.500 осіб.
Ще однією масштабною акцією, що її організував Гель, був збір підписів за легалізацію УГКЦ. Метою акції було допомогти людям позбутися тотального страху, що паралізував їхню громадську заанґажованість, а також показати світові, скільки вірних УГКЦ вже вийшли з підпілля. Зібрано понад 120 тисяч підписів, частину з яких передано в Президію BP СССР, а частину – Папі Римському, оскільки секретаріат Президії не подавав документа про прийняття, а самі підписи відразу ж передавав в архів. Була також підозра, що підписи знищують.
У 1990–94 pp. був першим заступником голови Львівської обласної ради народних депутатів, а також до грудня 2002 – головою комісії з відновлення прав реабілітованих.
Брав діяльну участь в багатьох міжнародних конференціях, з΄їздах, «круглих столах». Наприклад, був неформальним керівником української делегації на з΄їзді німецьких католиків (Katolikentog) літом 1990 р. в Берліні, де виголосив одну з основних доповідей від України і мав дискусію з міністром праці Блюмом (перекладач Анна-Галя Горбач). Доповідь надрукована у Матеріалах з΄їзду німецькою мовою.
У липні 1990 р. мав аудієнцію в Папи Римського Івана Павла II. Нагороджений високою Папською медаллю. У жовтні цього ж року разом зі владикою Павлом Василиком очолював делегацію, яка була запрошена на міжнародну конференцію з проблем свободи совісті в Англії. Брав діяльну участь у дискусіях та «Круглих столах» конференції.
Був персонально запрошений організаторами для участі в міжнародній конференції в Празі 1991 р., яка проходила під умовною навою «Нюрнберґ-2» про злочини проти людства комуністичних тоталітарних режимів, на якій виступив президент Вацлав Гавел. Від України слово для виступу було надано І. Гелю. Учасники конференції були шоковані масштабами злочинів російського окупаційного комуно-нацистського режиму проти українського народу: голодомор, депортація селян, винищення інтелігенції, масові вивезення галичан до і після війни, терор оперативних бандгруп, голод 1946-47 рр. – такою була тема виступу. Із залу лунали десятки реплік і запитань: як таке могло статися, чому, чи був опір? Тощо. Упродовж дня увага учасників була прикута до України. Того ж 1991 р. І. Гель разом з Л. Лук΄яненком, Б. Котиком, С. Плачиндою були запрошені до Брюсселя, де мали зустрічі з лідерами провідних партій, були прийняті спікером парламенту, а також у штаб-квартирі НАТО. Тоді ж І. Гель разом з о. І. Дацком зустрічався з президентом «Християнського Інтернаціоналу» паном Леї й вів перемовини про створення демократичної християнської спілки та входження її у склад ««Християнського Інтернаціоналу».
Під час ГКЧП 19.08.1991 р. І. Гель зіграв ключову роль у мобілізації влади та громадськості в організації спротиву заколотникам на Львівщині. Був одним зі співавторів знаменитої Заяви Львівської обласної ради. Зачитував її на телебаченні. Заява визначала ГКЧП як антизаконну змову заколотників, які ставили собі метою здійснити державний переворот, і різко засуджувала цю кліку.
Відразу ж після референдуму 1991 р. 6–8 грудня в Страсбурзі відбувалася організована Отто Габсбурґом, депутатом Європарламенту і онуком австрійського імператора, міжнародна конференція «Європа – наш спільний дім». Від України офіційна державна делегація не прибула. Громадську очолював І. Гель. У її складі були владика Гринчишин та о. Когут. Коли головуючий оголосив про присутність українців у залі, учасники конференції стоячи вітали делегацію нації, 92% якої проголосувала за державну самостійність. У своєму виступі І. Гель сказав, що Україна з часів королеви Анни – дочки Ярослава Мудрого – була членом європейської співдружності народів, а відновивши державність, повинна чимшвидше стати членом НАТО і ЄС. Адже вона володіє третім у світі ядерним потенціалом і повинна зберегти його для захисту Європи та власної безпеки. Французькі журналісти, на жаль, розцінили ці тези як спроби шантажу і тиску на Європу.
У 1995 р. з ініціативи І. Геля Львівська обласна рада Ухвалою № 65 визнала УПА воюючою стороною в Другій світовій війні, а вояків УПА та учасників національно-визвольної боротьби – учасниками бойових дій, що десяткам тисяч людей давало право на збільшення пенсій, безоплатне користування комунальними послугами, поліпшення медичної допомоги. Великий шпиталь ветеранів війни був наданий офіційно для політв΄язнів та репресованих. Згодом цю ухвалу взяли за основу Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Рівненська обласні ради.
З 1990 р. І.Гель – незмінний голова Фонду духовного відродження ім. Митрополита Андрея Шептицького – авторитетної в Галичині громадської організації; член Президії Товариства «Україна – Світ»; член обласних комісій відновлення прав реабілітованих та Комісії вшанування пам΄яті борців за волю України; член Наглядової Ради меморіального комплексу «Музей Тюрма на Лонцького»; член Президії Львівської обласної організації «Українська Народна Рада».
За книжки «Грані культури» став лауреатом Літературного фонду ім. Ів. Франка в Чикаго (Фундація Антоновичів) за 1985 р., а за низку проблемних публіцистичних робіт – лауреат премії «Львівська слава» 2002 р.
Має державні нагороди: у січні 2001 р. до Дня Акту Злуки нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, а до Дня Незалежності 2006 – орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня; у вересні 2009 р. з нагоди 20-ліття тріумфального виходу УГКЦ з підпілля Президент Віктор Ющенко нагородив його Орденом Свободи.
Бібліоґрафія:
(Далеко не повна – усіх публікацій близько 100).
Тоталітаризм, українське відродження і Валентин Мороз. Передмова. – Серед снігів. – Самвидав. – 1970; Те ж: Іван Гель. Грані культури. – Львів: Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. – 1993. – С. 157–168.
Спогад про Василя Стуса // Український вісник, №7, 1987; Те ж: Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 47– 49.
Степан Говерля. Грані культури. До серії “Політичні лекції для української молоді”. Вступне слово – Богдан Стрельбицький. Мистецьке оформлення – Ростислав Глувко. – Лондон: Українська видавнича спілка, 1984. – 184 с.
Спогад про Василя Стуса // Український вісник, №7, 1987; Те ж: Український вісник. Громадський літературно-художній та суспільно-політичний журнал. Випуск 7, 8, 9-10. Серпень, вересень, жовтень-листопад 1987. Київ-Львів. Передрук самвидавного журналу з України. – Торонто-Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1988. – С. 47– 49.
І.Гель та ін. Українська Католицька Церква: катакомби і альтернатива. – Журнал «Християнський голос», № 1. – 1988; Те ж: Грані культури, Львів, 1993. – С. 192 – 197; Те ж: Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту Української Католицької Церкви / Редактори передруку Василь Горинь, Микола Дубас, Галина Теодорович. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – С. 91-97.
By Stepan Hoveria. The Facets of culture. – London, 1988. – 168 p..
Ivan Hel. Lemberg. Die Ukraine und das gemeinsame europaische Haus. Wie im Himmel so auf erden. 90. Deutcs Katolijkentag vom 23 bis 27. Mai 1990. Dokumentation Geil I. S. 285-290. Bonifatius Druck. Buah-Verlag Paderborn, 1991.
Іван Гель. Духовність України і спільний європейський дім [1990] // Грані культури, Львів, 1993. – С. 209 – 216.
Бажаю миру, злагоди і взаємної любові. // За вільну Україну, 1991. – Січень; Те ж: Грані культури. – Львів: Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. – 1993. – С. 198–205.
Іван Гель (Степан Говерля). Грані культури. – Львів: Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. – 1993. – 216 с.
Українське національне відродження 80-х – початку 90-х років. // Грані культури. – Львів: Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові. – 1993. – C. 169 – 191.
Полеміка; Яку ж усе таки віру прийняв великий князь України Володимир? // Християнський голос, №2, 1988: Те ж: Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту Української Католицької Церкви. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – С. 212 – 217.
З приводу публікації двох наступних статей // Християнський голос, № 3, 1988; Те ж: Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту Української Католицької Церкви. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – С. 336 – 339.
Передмова, або Асоціації, що їх викликає стаття В. Барладяну «Тисячоліття напередодні тисячоліття» // Християнський голос, №4, с. 23. Те ж: Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту УКЦ. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – С. 480– 489.
Генерал Янус. Прогнозоване фіаско Євгена Марчука // Україна молода, 1999. – 19 жовтня.
Архів ХПГ. Інтерв’ю, дані Б.Захарову в 1999; В.Кіпіані та В.Овсієнку 25.06, 18.08, і 11.09. 2003 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1348418185&w
Пантеон. – Газ. «Поступ», 2000. – Серпень.
Хто кого судить? – Тижневик «Свобода». – Нью-Йорк, США. – 2001. – 27 квітня.
Дні національної ганьби // Україна молода, 2003. – 22 лютого.
Історія сіл Кліцка та Якимчиць. Короткий нарис. – Львів: Каменяр, 2003. – 157 с., 28 арк. іл.
Громадянські акорди Марії Крушельницької // За вільну Україну плюс. – 2004. – 30 грудня; 2005. – 6 січня.
Родина Тершаковців: учений, політик, подвижник національної ідеї. – Голова Оргкомітету науково-практичної конференції, відповідальний редактор матеріалів конференції, ведучий і автор вступного слова – Іван Гель. – Львів, 2005. – 108 с., 24 с. іл.
Квартет самозванців // Україна молода, № 204 (3478), 2008. – 30 жовтня.
Використаний Рух: Відкритий лист Борису Тарасюку і К. // Україна молода, 2009. – 3 березня.
Україну завалили політичні повії // Україна молода, № 194 (3959), 2010. – 19 жовтня; Те ж: День, 2010. – 19 жовтня: http://www.bezbrehni.com/article/gel_politychni_poviyi/
2.
Хроника текущих событий. – Амстердам: Фонд имени Герцена, 1973, вип. 16-27. – С. 123, 354; 473.
ХТС. – Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. – С. 23, 24; вип. 33. – С. 11-12; 1976, вип. 39. – С. 30, 68; вип. 42. – 35; 1977, вип. 44. – С. 44, 53-54; вип. 47. – С. 98; 1978, вип. 49. – С. 24-25; 1980, вип. 54. – С. 56.
Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ. – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978. – С. 84, 139, 327.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980-1985. – 1980: 1-20, 5-20, 8-19, 10-18; 1981: 1,2,3,5; 1982: 1-22, 4-34, 5-40, 6-27, 9-11; 1984: 5-22; 1985: 5-23, 10-16.
Л.Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992. – С. 20, 23, 25. (Перше вид. 1984 р.).
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 23, 47, 51, 55, 86, 94, 122, 129.
Юрій Зайцев. Талант передбачення // Дзвін. 1998. – №2.
А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О.Теліги. – 1998. – С. 12, 21, 42, 152, 154, 156, 165, 178, 186, 203, 215, 225, 263, 280, 291.
А.Русначенко. Розумом і серцем. Українська суспільно-політична думка 1940-1980-х років. – К.: Видавничий дім «KM Academia», 1999. – С. 235-246.
Тарас Батенко. "Я повстаю, отже, я існую...". Політичний портрет Івана Геля. (Нариси з історії українського руху опору кінця 1950-х – початку 1990-х років). – Львів: НТШ, 1999. – 224 с.
Архів ХПГ: Інтерв'ю, дані Б.Захарову в 1999; В.Кіпіані та В.Овсієнку 25.06, 18.08, 11.09. 2003 р.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 -1987) / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 4, 16-17, 20-22, 24, 72-73, 80, 84-85, 87, 89, 97, 129-130.
Олег Гринів. Національна культура при тоталітарному режимі // Українська націологія у 2-х томах. Львів: Світ, 2004. – Т. І.– С. 159-166.
Михайло Горинь. Листи з-за ґрат (До друку підготували І.Гель, О.Горинь і В.Овсієнко. Передмова І.Геля). – Харків: Харківська правозахисна група, Фоліо, 2005. – 288 с., фотоіл.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 127–130) http://archive.khpg.org/index.php?id=1332094604&w
Горинь Богдан. Не тільки про себе: Роман-колаж: У 3 кн. – Книга друга (1965–1985). – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008. – 648 с. (Про І.Геля: 13, 15, 18, 22, 54, 59, 70-76, 80-81, 97, 101, 106-107, 122, 124-127, 129-130, 137-139, 150-153, 208, 234, 237, 249, 253, 263, 290, 293, 308, 316, 464, 547, 580.
Християнський голос. Збірник пам’яток самвидаву Комітету Захисту Української Католицької Церкви / Редактори передруку Василь Горинь, Микола Дубас, Галина Теодорович. – Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2009. – 670 с.
Горинь Богдан. Не тільки про себе: докум. роман-колаж: У 3 кн. – Книга третя (1985–1990). – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2010. – 920 с. (Про І.Геля: 39, 44, 48, 96, 105, 182, 230, 253, 254, 256, 313-314, 336, 390-391, 442, 460, 502, 511, 531-532, 536, 589, 590, 604-605, 670, 674-675, 678-679, 681, 691, 709, 769, 850.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010.– С. 132-134; 2-ге вид. С. 148-149.
Раїса Мороз. Одіссея однієї книжки // Україна молода, № 38 (4284). – 2012. – 14 бере-зня: http://www.umoloda.kiev.ua/number/2043/169/72783/
Раїса Мороз. Історія однієї книжки. Памяті Івана Геля // Історична правда, 2012. – 16 березня: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/16/77065/
Левко Лук΄яненко. З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – С. 6, 184, 185, 188, 206, 209, 225-239, 244, 245, 249-260, 304, 319, 328, 392, 434, 436, 530; З часів неволі. Книга п΄ята: Одержимі. – К.: Тамподек ХХІ, 2012. – Стор. ті ж.
У Львові за участи свободівців відбувся вечір памяти Івана Геля:
http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/028557/
Борис Захаров
Харківська правозахисна група. Значно доповнив Іван Гель у 2011 р. Упорядкував бібліоґрафію Василь Овсієнко. Останнє прочитання 4.08.2016. Знаків 27.113.
Вас може зацікавити
Інтерв’ю
Євген Захаров: ‘...І тоді ми створили ХПГ’. Євген Захаров
Дослідження
«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров
Інтерв’ю
До 90-річчя Михайлини Коцюбинської
Події
Події
Ты помнишь, товарищ, как вместе (сражались?). Эммануил (Амик) Диамант
Дослідження
Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант
Дослідження
Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого. Дмитро Білько
Інтерв’ю
Події
Події
Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова
Спогади
Дослідження
Каральна психіатрія та її жертви. Любов Крупник
Події
Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко
Dissidents / Democratic Movement
TYMCHUK Leonid Mykolayovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SLOBODIAN Mykola Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko
Події
Список Юрия Дмитриева. Сергей Кривенко, член правления Международного общества «Мемориал»
Dissidents / Ukrainian National Movement
SHOVKOVYI Vasyl-Ivan Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SERHIYENKO Oles (Olexandr) Fedorovych. Vasyl Ovsiyenko
Dissidents / Ukrainian National Movement
SEMENIUK Klym Vasyliovych. Vasyl Ovsiyenko