(нар. 20.07.1927, м. Євпаторія, Крим,Україна)
Історик, редактор, правозахисниця, громадська діячка. Член-засновник, нині голова Московської Гельсінкської групи. Автор першого фундаментального дослідження з історії інакомислення в СРСР.
Людмила Алєксєєва (уроджена Славинська). Батько – економіст, у 1942 загинув на фронті. У роки Великої Вітчизняної війни закінчила курси медсестер, намагалася піти добровольцем на фронт, але її не взяли за віком. У 1945–1950 – студентка історичного факультету Московського університету. Була активною комсомолкою (в евакуації працювала технічним секретарем у райкомі ВЛКСМ, за комсомольським набором брала участь у будівництві московського метрополітену). Після закінчення МДУ викладала історію в ремісничому училищі в Москві (1950–1953), одночасно була позаштатним лектором обкому ВЛКСМ. У 1952 вступила в КПРС.
У 1953–1956 навчалася в аспірантурі Московського економіко-статистичного інституту. У 1959–1968 працювала науковим редактором редакції археології й етноґрафії видавництва "Наука". У 1970–1977 була співробітником Інституту наукової інформації із суспільних наук АН СРСР.
Після смерті Сталіна і викриття Берії (1953) пережила світоглядну кризу: "стала вважати, що при владі перебуває зґрая розбійників", тоді ж відмовилася перейти на штатну роботу в апарат ВЛКСМ і вирішила не захищати дисертацію. З 1956 квартири А. і її друзів – подружжя Бориса Шраґіна і Наталі Садомської – стають центрами зібрань московської інтелігенції, зберігання і розповсюдження самвидаву. У 50-60-х рр. знайомиться з майбутніми дисидентами: Олександром Вольпіним (Єсеніним), Юрієм Гастєвим (у 1968 вийшла заміж за його друга й посправника Миколу Вільямса), Юлієм Даніелем і Ларисою БОГОРАЗ, Анатолієм Якобсоном.
Починаючи зі справи Синявського і Даніеля (вересень 1965 – лютий 1966) – у правозахисному русі. Була одним з ініціаторів створення неофіційного "Червоного Хреста" – збирання матеріальної допомоги політичним в’язням і їхнім родинам.
Брала участь у петиційній кампанії навколо процесу ГІНЗБУРҐА – Ґаланскова, підписала три листи на їхній захист, збирала підписи. У квітні 1968 була за це виключена з КПРС і звільнена з роботи.
У 1968–1972 брала участь у випуску бюлетеня «Хроника текущих событий» (ХТС) – передруковувала його редакційний екземпляр. Підтримувала зв’язок з кореспондентами ХТС в Україні. Передруковувала рукопис спогадів А.Марченка „Мои показания”, „Размышления о прогресе...” А.САХАРОВА. Підпис А. стоїть під багатьма правозахисними зверненнями 1968-75; у підготовці деяких з них вона брала пряму й особисту участь.
З 1968 неодноразово піддавалася обшукам і допитам, особливо інтенсивними допити стали під час розслідувань у справі Якіра – Красіна, однак потрібних КГБ показів не дала. У 1974 А. було оголошене попередження за Указом ПВР СРСР від 25.12.1972 за "систематичне виготовлення і розповсюдження антирадянських творів".
У 1975 і 1976 брала участь у прес-конференціях у Москві, присвячених Дню політв’язня в СРСР (30 жовтня).
На початку 1976 дала згоду Юрієві ОРЛОВУ ввійти у формовану ним Московську Гельсінкську групу (МГГ), а в разі еміґрації з СРСР стати її закордонним представником. Редагувала і зберігала документи МГГ. Підписала перші дев’ятнадцять документів Групи, брала участь у складанні документа МГГ № 3 про умови утримання в’язнів сумління (17.06.1976). За дорученням МГГ їздила в Литву у справах переслідуваних католицьких священиків і школярів-віруючих; за результатами поїздки склала документ МГГ № 15 від 8.12.1976 (його підписав також член Литовської Гельсінкської групи Томас Венцлова).
Незадовго до початку репресивної кампанії проти Гельсінських груп в СРСР А. дозволили виїхати з країни. 9.02.1977 на її квартирі відбулася остання перед арештом прес-конференція голови МГГ Ю. ОРЛОВА.
22.02.1977 А. виїхала з родиною з СРСР. Оселилася в США. Крім виконання функцій закордонного представника МГГ (у 1977–1984 вона підготувала повне видання документів Групи, видала документальний збірник у справі Ю.Орлова), була консультантом різних правозахисних організацій ("Human Rights Watch Helsinki", "Free Trade Union Institute” АФТ-КПП). З 1977 вела правозахисні програми на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки». Друкувалася в газетах "Новое русское слово", "Новости", "Русская мысль", у журналах "Новый американец", «Континент», "СССР. Внутренние противоречия", а також в англійській та американській пресі.
У 1977–1980 на пропозицію Держдепартаменту США написала довідник про течії в радянському інакомисленні, використовувавши багато джерел. Потім переробила цей довідник у монографію, яка вийшла в 1984 під назвою "Історія інакомислення в СРСР. Новітній період", а через рік була перекладена англійською мовою. Перший розділ у ній – „Український національний рух”. Ця книга стала першим історичним дослідженням на цю тему (перевидана в Росії 1992 за ред. голови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова, 2001 і 2006). У другій половині 1980-х увійшла до складу делеґації США в роботі конференцій ОБСЄ (Рейк’явік, Париж). У 1990 англійською мовою вийшла книжка її мемуарів "Покоління відлиги" (видана російською 2006).
Повернулася в Росію в 1993, з травня 1996 – голова відновленої МГГ. З листопада 1998 до листопада 2004 – Президент Міжнародної Гельсінкської федерації. Член виконкому наглядової ради інституту „Відкрите суспільство” (Росія).
Бібліоґрафія:
История инакомыслия в СССР: Новейший период. – Бенсон (Вермонт): Хроника, 1984. – 427 с.; Те ж: Вильнюс – М.: Весть, 1992. – 350 с.; Те ж.: Пер. на англ. Soviet Dissent: Contemporary Movements for National, Religious and Human Rights / Alexeyeva L. – Middletown (Conn.): Wessleyan univ. press, 1985. – 521 p.; Те ж / Моск. Хельсинк. группа (МХГ). – М.: Зацепа, 2001. – 382 с.; Те ж / М. Хельсинк. группа, 2006. – 384 с.
The Thaw Generation: Coming of Age in the Post-Stalin Era. – Boston; Toronto; London: Little, Brown, 1990. – 340 p. – With P. Goldberg.
Iki 1976 metų man neteko…: [Воспоминания об ЛХГ] // Lietuvos Helsinkio grupė [= Литовская Хельсинкская группа] / Sud. V. Petkus, Z. Rackauskaite, M. Uoka; Lietuvos gyventojų genocido ir rezistencijos tyrimo centras. – Vilnius: LGGRTC, 1999. – P. 495-500. – (Lietuvos Helsinkio grupės dešimtmečiui… [= Десятилетие Литовской Хельсинкской группы]).
The Movement for the Social-Economic Rights in the Soviet Union // Russia. – 1982. – № 5/6. – P. 81-89.
Инакомыслие в СССР: Опыт стат. анализа // СССР: Внутр. противоречия. – 1983. – № 8. – С. 5-61; Пер. на англ. Quantitative and Qualitative Characteristics of Soviet Dissent // Russia. – 1983. – № 7/8. – P. 114-135.
К вопросу о социальных противоречиях в СССР // СССР: Внутр. противоречия. – 1984. – № 9. – С. 114-136.
Инакомыслие в Латвии // СССР: Внутр. противоречия. – 1985. – № 12. – С. 86-105.
Забастовки в СССР (Послесталинский период) // СССР: Внутр. противоречия. – 1986. – № 15. – С.80-145.
Общественные объединения в СССР // СССР: Внутр. противоречия. – 1988. – № 21. – С.37-125.
Сборник документов Общественной группы содействия выполнению Хельсинкских соглашений / Сост. Л.М.Алексеева. – Вып. 4-8. – Нью-Йорк: Хроника-пресс, 1978-1984.
Дело Орлова: [Сб.] / Сост. Л.М.Алексеева. – Нью-Йорк: Хроника, 1980. – 326 с.
Орлов. 1992. – С.160, 188-189, 194, 199-201, 204-205, 212-215, 227, 244, 265, 305, 307.
Даниэль. 2000. – См. имен. указ.
Людмила Алексеева, Пол Голдберг. Поколение оттепели / Пер. с англ. З.Е.Самойловой. – М.: Захаров, 2006. – 432 с.
