ГІНЗБУРҐ ОЛЕКСАНДР ІЛЛІЧ (21.11.1936, Москва - 19.07.2002, Париж)
Журналіст, громадський діяч. З ім'ям Г. пов'язане виникнення деяких ключових форм дисидентської діяльності в СРСР —; самвидавської періодики, документальних збірників, присвячених політичним переслідуванням, організованій допомозі політичним в’язням та їхніми родинами. Центральна фігура на «процесі чотирьох» —; одному з найгучніших політичних процесів 1960-х. Перший розпорядник Фонду допомоги політичним в’язням і їхнім родинам. Член Московської Гельсінкської групи.
Син відомого архітектора С.Чижова, який загинув в ув’язненні, одержуючи 1953 р. паспорт, на знак протесту проти кампанії державного антисемітизму взяв прізвище матері. З 1956 навчався на журналістському факультеті МДУ, працював у театрі й на телебаченні, знімався в кіно, був кореспондентом газети «Московский комсомолец».
1959-60 видав за своїм прізвищем та адресою три номери поетичного альманаху «Синтаксис» - первістка самвидавної періодики. Його перевидавали за кордоном.
Після невдалих спроб КГБ сфабрикувати звинувачення за ст. 7 „Закону про державні злочини”; від 25.12.1958, у липні 1960 заарештований і засуджений на 2 р. за карною справою "підробка документів" (склав за товариша іспит у вечірній школі). Звільнившись, працював робітником. У 1964 був затриманий за книги, одержані від гідів іноземних виставок. У 1966 вступив на вечірнє відділення Московського історико-архівного інституту. 1966 р. видав „Білу книгу”; матеріалів справи А.Синявського та Ю.Даніеля, чим започаткував документальний жанр самвидаву.
23.01.1967 заарештований і засуджений на 5 р. у „процесі чотирьох”; разом з Ю.Галансковим, А.Добровольським та В.Лашковою за звинуваченням у виготовленні та поширенні антирадянської літератури. Розпочалася перша петиційна кампанія 1968, яка зіграла визначальну роль у консолідації правозахисного руху в СРСР. Листа на їх підтримку підписали також 139 українців - від академіків до робітників, за що „підписанці”; були звільнені з роботи, виключені з вузів, з партії.
Карався у мордовських політичних таборах та у Владимирській тюрмі.
Після звільнення оселився в м. Таруса (Калузька область). За його сприяннями там же оселилися після звільнення Ніна СТРОКАТА-КАРАВАНСЬКА та Святослав КАРАВАНСЬКИЙ, інші політв’язні. Тарусу стали називати „дисидентською столицею”;. Перебував під гласним наглядом міліції. 1974 р. став розпорядником створеного О.Солженіциним Російського громадського Фонду допомоги політичним в’язням та їхнім родинам, значна частина якого надходила в Україну через Віру ЛІСОВУ, Олену АНТОНІВ, Євгена Захарова. Приїздив у цій справі до Києва і до Львова.
Г. - співзасновник Московської Гельсінкської групи (12.05.1976). На прес-конференції в його квартирі в Москві Микола РУДЕНКО 9.11.1976 р. оголосив про створення Української Гельсінкської групи.
В січні 1977 Голова КГБ Ю.В. Андропов подав у ЦК КПРС доповідну записку з пропозицією заарештувати активістів Гельсінкського руху в СРСР, у тому числі й Г.
2.02.1977 в «Литературной газете» з’явилася стаття «Лжецы и фарисеи», підписана іменем літератора Олександра Петрова-Агатова, недавно звільненого політв’язня. У ній Г. звинувачується в тому, що працює на зарубіжні підривні центри, а також в особистій корисливості в справах Фонду. Г. встиг скликати прес-конференцію, якій надав звіт про діяльність Фонду за три роки. 3.02.1977 за згодою Політбюро ЦК КПРС Г. заарештований у числі лідерів Гельсінкського руху (Ю.ОРЛОВ, М.РУДЕНКО, Т.Венцлова). Засуджений 10-13.07.1978 Калузьким обласним судом за ст. 70 ч. 2 КК РСФСР до 8 р. ув’язнення та 3 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Інкриміновані, в основному, документи МГГ. Карався в мордовському таборі особливого режиму в сел. Сосновка.
У квітні 1979 внаслідок переговорів на найвищому рівні між США й СРСР Г. без його відома і згоди разом з іншими 4-ма політв'язнями обміняний на двох радянських громадян, звинувачених у США в шпигунстві.
Жив у США, потім у Франції. Був керівником Російського культурного центру в Монжероне, потім, до 1997 р., - провідним оглядачем газети «Русская мысль» (Париж). Похований у Парижі на цвинтарі Пер-Лашез.
Бібліоґрафія:
Интервью [П.Литвинову] // Хроника защиты…. - 1979. - № 34. - С. 41-49.
Портрет диссидента: [Беседа с А. Латыниной] // Лит. газ. - 1990. - 18 июля.
История одной голодовки: Май - июнь 1969 г. / [Сост. А.Жолковская]. - Франкфурт-на-Майне: Посев, 1971. - 132 с. - Анонимно.
Владимов Г. Лик моего народа?: С процесса А.Гинзбурга // Хроника защиты… - 1978. - № 32. - С.28-30.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. - Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”;, 2006. - C. 138-142. https://museum.khpg.org/1184357158;
Рух опору в Україні: 1960 - 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 188-189; 2-е вид.: 2012 р., - С. 207-208.
Геннадій Кузовкін. Москва. Харківська правозахисна група, за матеріялами Московського „Меморіялу”;. Переклав, скоротив та додав українського матеріялу Василь Овсієнко; останні прочитання 26.08. 2006, 4.08.2016.