РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ

 362019.04.2005

автор: С.Карасик, Дополнили і виправили в червні 1998 р. П.РОЗУМНИЙ і В.ОВСІЄНКО

РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ (нар. 07.03.1926, с. Чаплинка Магдалинівського району Дніпропетровської обл. – п. 20.03.2013, м. Івано-Франківськ)

Учитель. Виготовляв і розповсюджував самвидав. Член Української Гельсінкської групи (УГГ).

Сім’я 1926 р. переїхала у с. Пшеничне Солонянського р-ну. Батько Р., Павло Петрович, селянин, був засуджений у 1932 на 10 р. каторги за “невиконання хлібопоставок”. Загинув на будівництві каналу “Москва–Волга” в 1933.

У червні 1942 Р. був насильно вивезений у Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізова-ний, вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився з випускником Львівського університету Є.СВЕРСТЮКОМ. Знайомство переросло в дружбу на все життя.

1961 на квартирах у м. Кременець та м. Вишневець проведені обшуки. Р. був заарешто-ваний КГБ, через 6 днів звільнений.
Р. переїхав у сел. Солоне Дніпропетровської обл., працював учителем. Під різними приводами і без приводів відмовлявся читати атеїстичні лекції, агітувати трудящих на натхненний труд і соціалістичне змагання, хвалити “рідну” КПРС. Тим часом з допомогою друзів збирав і розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: забо-ронені вірші П.Тичини, В.Сосюри, Є.Маланюка, видані малими тиражами вірші В.СИМОНЕНКА, видрукував на машинці І.СОКУЛЬСЬКОГО 12 екземплярів праці І.ДЗЮБИ “Інтернаціоналізм чи русифікація?” і роздав їх. Владі не подобалася громадська діяльність Р., а також його робота в школі, яка, на її думку, виходила за межі функцій учи-теля. На уроках Р. відкривав заборонені, замовчувані й забуті імена українських патріотів, громадських і державних діячів. Він послідовно захищав інтереси учителів, їхню професій-ну гідність.

Через сімейні обставини мусив облишити педагогічну роботу і більше до неї не повер-тався. Працював будівельником, кочегаром.

25.10.1969 КГБ провів обшук на квартирі Р. у справі І.СОКУЛЬСЬКОГО. Його викли-кали на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є.СВЕРСТЮКА та І.ДЗЮБИ. 4 дні тримали під вартою.

1974 Р. перебрався в м. Івано-Франківськ. Працював провідником вагонів з горілкою, звідки звільнили за скороченням штатів (насправді за лист у “Литературную газету” щодо лицемірної “боротьби з пияцтвом”), потім адміністратором обласної філармонії. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на квартирі Р. Чотири рази його викликали на допити, пог-рожуючи негайно заарештувати, вимагали підписатися під відмовою від антирадянської діяльності.

1978 Р. вирішив вступити в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.

На Великдень 1979 Р. поїхав провідати Є.СВЕРСТЮКА, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. Коли повертався, то був затриманий міліцією в аеро-порту Улан-Уде. При обшуку виявили два ножі — саморобний побутовий і мисливський, куплений у магазині в Богдарині. Рейс затримали, склали протокол про вилучення “холод-ної зброї”. Такою завважали саморобний ніж. Мисливського повернули.

“Справу” проти Р. порушили не одразу, а після другої його поїздки у вересні 1979 до Є.СВЕРСТЮКА, коли у жовтні він, Р., був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 08.10.1979 за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської обл.. Старший слідчий капітан міліції Ткаченко сказав братові Р.: “Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...”

20.10.1979 у справі Р. допитали Є.СВЕРСТЮКА, чи не бачив він мисливського ножа у Р.. У заяві Ґенеральному Прокуророві СРСР того ж дня Є.СВЕРСТЮК написав: “...Так, я бачив. Не лише я бачив. На всіх пересадках бачили всі компетентні, інформовані інструктовані органи вашої влади... Але якщо влада таку “зброю” повертає людині з тим, щоб при нагоді скористатися як приводом для порушення кримінальної справи проти неї, то це вже влада провокативна, і, по суті, ворожа громадянину”.

21.12.1979 Р. засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.

Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропе-тровської обл.. Після половини терміну переведений на примусові роботи (“умовно-дострокове звільнення”) у м. Нікополь Дніпропетровської обл., потім знову в табір. Остан-ній рік відбував “на хімії” в м. Бікін Хабаровського краю.

Звільнившись, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Р. ще раз їздив на Далекий Схід — привіз із заслання Оксану МЕШКО.

11.03.1988 Р. в числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав “Звернення УГГ до укра-їнської та світової громадськости” про відновлення її діяльности. Р. — один із засновників і голова Дніпропетровської філії УГС, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Уста-новчому з’їзді УГС 29.04.1990, де була створена Українська Республіканська партія, Р. обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і го-лова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної орга-нізації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу „Наша Україна”. Вів правозахисну роботу, брав акти-вну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Президента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.

8.11.2006 р. нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Жив у с. Пшеничне. Помер в Івано-Франківську, де лікувався. Похований на цвинтарі «Дем’янів Лаз».

Бібліоґрафія:
І.
Ми, землевласники // Народна газета.— 1997.— № 46 (327), листопад.
Архів Харківської правозахисної групи: Інтерв’ю П.Розумного 11, 13 грудня 1998, 29 квітня і 25 листопада 2001 р. Інтерв΄ю: http://archive.khpg.org/index.php?id=1135976930&w=
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним 11, 13 грудня 1998 року, 29 квітня і 25 листопада 2001 року. // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 194–222; № 197. – 2006. – С. 142-171; № 198. – 2006. – С. 123-152.
ІІ.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-11, 5-3, 8-2; 1981: 1, 2, 3; 1982: 1-51.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980. – P. 43.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип.— С. 38-39, 75; вип. 56.— С. 64.
Хроника защиты прав в СССР.— Нью-Йорк: 1980, вип. 39.— С. 41.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, вип. 9-22.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 17, 61, 575-578, 708, 854, 916, 920.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення.— К.: УРП, 1996.— С. 21.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 3, 32, 40, 115, 130-132, 165; Т.4. – 81, 135-137, 198, 204, 207, 218, 241.
Оксана Мешко. Не відступлюся! До 100-річчя Оксани Яківни Мешко / Харківська пра-возахисна група; Упоряд. В.В.Овсієнко, О.Ф. Сергієнко; худож.-оформлювач Б.С. Захаров. – Харків: Фоліо, 2005. – С. 19, 20, 197-202, 213-217, 219-223, 227-230, 234-237, 246-251, 253-260, 287
Є.Сверстюк. My devoted friend Pete // Кур’єр Кривбасу, № 196. – 2006. – С. 191–193.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. –2011. – С. 612–615). http://archive.khpg.org/index.php?id=1113937773
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінк-вича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 536–537; 2-ге вид., 2012. – С. 612–613.

Софія Карасик. Харківська правозахисна група. 19/04/2005/ Доповнив П. Розумний. Останнє прочитання 21.07.2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Інтерв’ю

ЛИША Раїса Савеліївна. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ВАСИЛЕНКО (ГУБЧЕНКО) ЕВЕЛІНА ІВАНІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Інтерв΄ю Василя Кузьмовича БІЛОУСА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Інтерв’ю

22 ТРАВНЯ 1967 РОКУ. Інтерв’ю Володимира ПЕТРУКА та Олег ОРАЧА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

ЗДОРОВИЙ АНАТОЛІЙ КУЗЬМОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ЛИТВИН ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

ГОРОХІВСЬКИЙ Л. Ф. НА ЗЛАМІ ЕПОХ: Хроніка громадянської та національної активізації на Тернопільщині (1988 - 1989 рр.) (Із принагідних записів у моєму щоденнику про перші кроки становлення Української Гельсинської спілки на Тернопільщині). ГОРОХІВСЬКИЙ Левко Федорович

Спогади

ЛІСОВИЙ Василь Семенович. Спогади. Лісовий В.С.

Інтерв’ю

СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Інтерв’ю братів Василя та Мирослава ПЛОЩАКІВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГРАБЕЦЬ ЛЮБОМИР ОМЕЛЯНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СІРЕНКО ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПОЛІЩУК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ. ДОРОГОЮ БЕЗГЛУЗДЯ. Бюлетень «Страничка узника» №№ 7 і 8 1989 року, Москва

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко В.В.

MENU