(нар. 24.11.1933, м.Тбілісі, Грузія - 30.06. 2005, Харків).
Член Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, правозахисник.
Батько А., кадровий військовий, 1944 р. переїхав з родиною в Харків. У 1951 А. вступив до Харківського вищого військового авіаінженерного училища. За освітою інженер-радіотехнік. За призначенням 4 р. працював у м. Узин Київської обл. Повернувся в Харків. Викладав в училищі, яке закінчив. Одружений, батько двох дітей.
Був членом КПРС. У 1964 на партзборах кафедри відкрито заявив свою недовіру новому керівництву КПРС, вказавши на недемократичні методи усунення М.Хрущова. З цього часу через свої демократичні погляди стає небажаним у лавах парторганізації. Сам же він поступово відходить від догматичного розуміння радянської дійсності.
Будучи парторгом кафедри, маючи званння майора і готуючись до захисту кандидатської дисертації, А. знайомиться з такими відомими правозахисниками як Петро Якір, Петро ГРИГОРЕНКО, Леонід ПЛЮЩ. У 1968 його виключають із партії та звільняють із війська. У формулюванні виключення з партії фіґурував “зв’язок з Якіром і Григоренком”. Незважаючи на репресії, А. далі бере активну участь у русі за демократизацію суспільства. Домагаючись відновлення в партії, А. подавав апеляції до всіх інстанцій, доки не дійшов до ЦК КПРС.
Комісія партійного контролю його апеляцію відхилила. А. детально записав “бесіди” і передав їх у самвидав. У травні 1969 після арешту в Ташкенті П.ГРИГОРЕНКА А. вступив до Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР, підписав спочатку відкритого листа до громадськості на захист П.ГРИГОРЕНКА і кримських татарів, а потім в ООН з приводу порушень прав людини в СРСР.
26.11.1969 засуджений Харківським обласним судом до 3 р. таборів загального режиму. З порушенням виправно-трудового законодавства спрямований у табір за межі України — у Красноярський край, Канський р-н, ст. Н.Інгаш, уcт. п/с 288/1 “А”.
Після звільнення повернувся до Харкова і влаштувався слюсарем на підприємстві "Кінотехпром". Багато їздив по області. Читав і розповсюджував самвидав, підписав разом з відомими правозахисниками Москви і Києва низку листів.
24.12.1978 А. був попереджений у Харківському КГБ за Указом ПВР СРСР від 25.12 1972 р.
16.12.1980 знову заарештований. При обшуку вилучили "Архіпелаг ГУЛАГ" О.Солженіцина і багато іншої "ворожої" літератури. Навіть Біблію хотіли вилучити. 31.03.1981 засуджений Харківським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання.
Покарання відбував у Пермській обл., сел. Кучино Чусовського р-ну, т/п ВС-389/36. За активну участь у боротьбі політв’язнів проти міцевої адміністрації був покараний 3 р. Чистопольської тюрми.
У грудні 1986 А.САХАРОВ, який повернувся до Москви, завимагав звільнення політв’язнів, у т.ч. й А. Його привезли в Харків на початку 1987. Слідчі КГБ домагалися від нього прохання про помилування, але, нічого не домігшись, звільнили 09.03 1987. У 1990 А. реабілітований.
З 1990 до 1994 А. – народний депутат України, член постійної комісії з питань оборони й безпеки, заступник голови комісії з помилувань при Президентові України. Був головою Харківської крайової організації Народного Руху України (НРУ), входив до керівного органу руху – Центрального Проводу НРУ. З 1997 був співголовою Харківського "Меморіалу". Будучи депутатом, багато зробив для прийняття закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій".
Автор книг "Прозрение", "Петр Григорьевич Григоренко", "Як я став “особливо небезпечним”", спогадів "Цена свободы" та низки публіцистичних статей.
Помер у військовому госпіталі в Ізраїлі через недбало зроблену в Харкові операцію. Похований у Харкові.
Бібліоґрафія:
I.
Генрих Алтунян. Петр Григорьевич Григоренко: Очерк. – Харьков: «РА» – «Каравелла». – 1997. – 20 с.
Г. Алтунян. Як я став особливо небезпечним.— Україна, 1990, № 47.— С. 17-19.
Алтунян Г.О. Цена свободы: Воспоминания диссидента / Худож.-оформитель И.В.Осипов. – Харьков: „Фолио”, „Радиокомпания „Радио+”, 2000. – 350 с.
II.
На суд історії. Суд над Генріхом Алтуняном. – Париж – Нью-Йорк, 1984. http://www.mhg.ru/history/2285BCB , МГГ, 1981.
Хроника текущих событий.— Амстердам: фонд имени Герцена, 1979, вип. 1-15.— С. 96; 150, 187, 193, 212-213, С. 247, 310-313, 331, 335, 368, 406-407.
ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1981, вип. 57.— С. 59, 60; вип. 60.— С. 62, 63; вип. 61.— С. 37, 39, 40, 83; 1982, вип. 62.— С. 60-65, 132, 166, 170-171; 1983, вип. 63.— С. 81,176-183.
Вести из СССР. Т. 1. 1978–1981. — Мюнхен: Права человека.— 1980, 23/24-3; Т. 2. 1982–1984.— 1982, 7-2, 19-8, 20-20; 1983, 1-13, 6-27; 1984, 1/2-20; Т. 4. 1987–1988.— 1987, 3-1; 1988, 1/2-43.
Архів ХПГ ; Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 30-32. https://museum.khpg.org/1113802835.
Рух опору в Україні: 1960 – 1990; Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 46–47; 2-е вид.: 2012 р., – С. 51–52.
Софія Карасик, Харківська правозахисна група. Останнє прочитання 2.08.2016.
