Об’єднана партія визволення України (ОПВУ) розпочала діяльність у 1955 році в Івано-Франківській області. Її членами були молоді робітники та студенти: Богдан Ґерманюк, Ярема Ткачук, Богдан Тимків, Мирослав та Василь Площаки, Іван Струтинський, Микола Юрчик, Іван Коневич та інші. Ця підпільна організація створювалася на засадах ОУН-УПА, але її діяльність була суто пропагандистською. ОПВУ проводила агітаційну серед населення, поширювалися листівки, віддруковані на друкарській машинці, мала свій статут, програму і текст присяги. Авторами статуту були Богдан Тимків, Іван Струтинський і Василь Площак.
Богдан Ґерманюк згадує: «Ми рішили вести агітаційну роботу і призивати всю Україну, весь наш український народ до боротьби: і релігійних, і інтелігенцію, і робочих – всіх ми мали на увазі залучати до цієї боротьби. Крім того, ми мали наміри зв’язатися з другими республіками: з Білорусією, з Естонією, з Латвією, з Грузією, тому що вже тоді ми розуміли, що якщо будемо всі разом боротись, то Совєцький Союз не в силі буде встояти, і тому така в нас зародилася ідея, щоби об’єднати всі республіки і наш весь український народ, щоби боротись за незалежну Україну»[1].
Поширити діяльність за межі України члени ОПВУ нажаль не встигли – їх організація була викрита. 4 грудня 1958 року відбулися перші арешти. Тоді було заарештовано і допитано двадцять вісім членів організації. Судили не всіх, бо частина з затриманих в результаті проходила свідками по справі. Було засуджено 8 чоловік: Богдан Ґерманюк, Ярема Ткачук, Богдан Тимків, Мирослав Площак, Іван Струтинський отримали по 10 років позбавлення волі, Микола Юрчик та Іван Коневич – по 7 років, а Василь Площак – 2 роки позбавлення волі[2].
[1] Аудіоінтерв’ю з Б. Ґерманюком. – Взяте В. Овсієнком // Архів ХПГ, 2000. – С. 2.
[2] Там само. – С. 4.
