КАВАЦІВ ЙОСАФАТ (ВАСИЛЬ) МИХАЙЛОВИЧ

 739030.09.2005

автор: Овсієнко В.В.

КАВАЦІВ ЙОСАФАТ (в миру Василь, син Михайла і Варвари), нар. 5.01. 1934 р. в с. Яблунівка Стрийського р-ну Львівської обл. - п. 4.06.2010, м. Стрий, Львівська обл.)

Греко-католицький священик Василіянського чину, репресований.

З побожної багатодітної родини. Батько робітник, мати селянка. Змалку хлопець полюбив церкву, хотів посвятитися монашому життю Василіянського чину і стати священиком. Вільний час проводив у бесідах з монахинями, 12 років вчився теології у священиків доктора Максимця, отця доктора теології Тимчука.

З ліквідацією УГКЦ 1946 року родина Кавацівих по материній лінії перестала ходити до церкви і вся була репресована. Василь навчався в середній школі. Не вступав до комсомолу, а коли клас примусово привели до райкому, втік, вискочивши з вікна другого поверху. За це йог батька звільнили з роботи механіка спиртзаводу і перевели в кочегари.

Після 10-го класу К. закінчив фінансово-кредитний технікум (1952 р.) і до 1957 р. працював на Жидачівському паперово-картонному комбінаті бухгалтером розрахункового відділення.

1954 р. почали повертатися з ув’язнення та заслання репресовані священики. 22.12. 1954 р.  К. склав монаші обіти і став монахом Василіянського чину. Наполегливо студіював богословські науки. Збирав у греко-католиків продукти й гроші на пакунки ув’язненим митрополитові Йосифові СЛІПОМУ, отцю Шабаку, отцю Тарасу, сестрам служебницям-василіянкам.

У березні 1957 К. був заарештований за доносами, що підтримує зв’язки з ув’язненими. 7.04 Жидачівський районний суд засудив його до 3 р. примусових робіт. Мусив за 24 години вибратися з Жидачева. З труднощами влаштувався на деревообробний комбінат у Стрию, де виносив обрізки й трачиння з цеху. 

1960 р. К. прийняли в 10-у Стрийську школу кочегаром, потім працював у 2-й школі завгоспом і бухгалтером за мізерну платню 35 крб. Згодом працював бухгалтером профспілки будинку вчителя м. Стрия.

24.05. 1962 єпископ Слизюл, Івано-Франківський ординарій, положив на К. руку. Він почав таємно служити. Правив по хатах, на цвинтарях, під закритими церквами. Одного разу у Львові вночі дружинники й міліція затримали його, відібрали служебні речі. Переселився до Львова, але його не прописували, хіба по селах, та дізнавшись, що він священик, виписували. Так було 8 разів. Зрештою, віруючі купили для підпільних священиків помешкання ­– його конфіскували. У справах прописки К. подав 24 скарги, 7 разів їздив до Москви, та все марно.

К. почав відкривати й освячувати закриті й зняті з реєстрації церкви. Першою такою була церква у с. Лісновичі Городоцького р-ну (1970 р.). Церква в с. Мужиловичі на Яворівщині, яка мала 700 років, руйнувалася. На пораду К., люди  відреставрували її. Після освячення, на Святвечір 1980 р., його затримали, відвезли до Яворова і цілий день допитували про будівництво церкви. Коли всі розійшлися, голова райвиконкому Іванченко сказав: “Отче Йосафате, я вас безмежно поважаю. Що ви зробили – то не забудеться ніколи. А я, як доживу до кращих часів (то так вічно не буде), то привезу вас до Мужилович і на руках занесу до престолу”. Численним доносам на К. він не давав ходу (згодом поповнив самогубство).

У с. Мшана Городоцького району селяни відновили зняту з реєстрації церкву, споруджену 1700 року. У храмовий празник Введення Пресвятої Богородиці, 4.12. 1977, влада розгромила її. Різьблені іконостаси й образи вирубували сокирами, виносили й палили. Людей, що намагалися захистити святиню, цькували псами. У храмі влаштували склад променевих трубок телевізорів. К. з о. Романом Єсипом і громадою молився під церквою в дощ і в морози, без світла. Усю службу він знав напам’ять, тому міг обходитися без книжок. На Введення, 4.12. 1979, люди зламали замки і винесли весь склад надвір. З району приїхала команда міліції й цивільних. К. до кінця відправив службу Божу і вийшов з храму в щільному оточенні чоловіків і жінок, вони ж винесли весь прилад.

Праця була небезпечна, спав хіба в автобусі. Загалом К. працював у 78 селах і містах Галичини, в Києві, в Литві, в Казахстані, трудячись ночами, а вдень мусив бути на офіційній роботі (кочегаром, у лікарні), щоб не ув’язнили як “дармоїда”. Коли їхав далеко, то мусив платити людям, щоб його замінили.

Своїми знаннями і коштами К. підготував до престолу 31 священика. З його участю було зібрано 6 тис. підписів під клопотанням про леґалізацію УГКЦ і надіслано 1976 року на ХХУІ з’їзд КПРС. 

1977 р. К. брав участь у перевезенні мощей єпископа Фосафата Коциловського з Києва до Львова. Це стало однією з причин його арешту 17.03. 1981 р. Тоді його викликав уповноважений у справах релігії й культів області і завимагав підписати відмову від богослужень. К. написав, що відповідно до ст. 124 Конституції він має право служити. Щойно приїхав до хворої матері у с. Яблунів, як нагрянуло 12 чоловік з обшуком. Позабирали всі церковні речі, К. разом з о. Романом Єсипом (11.10. 1951 р.н.)  який жив там же, завезли в КГБ на вул. Миру, 1.

10 діб К. провів у підвалі зі щурами, після чого слідчий Осьмак Михайло Васильович пред’явив йому звинувачення за ст. 138 ч. 2 КК УРСР (“Порушення закону про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”) та ст. 209 ч. 1 (“Посягання на особу і права громадян під приводом виконання релігійних обрядів чи іншим приводом”). Слідство тривало 8 місяців. У камері страждав від нестачі повітря, води, від бруду, сваволі кримінальників. Уже в перші тижні К. посивів, але жодного протоколу 6-томної справи не підписав. Слідчий збирав по селах покази дітей, написаних під диктовку, що священик забороняв їм їсти м’ясо, дивитися телевізор і танцювати (ішлося про християнську поведінку під час посту). 

Львівський обласний суд розглядав справу священиків Йосафата Каваціва і Романа Єсипа з 14 до 28.10. 1981 в клубі будівельників на вул. Стефаника в присутності “спецгромадськості” та журналістів. Біля приміщення збиралися натовпи віруючих, які протестували проти суду. Багато “свідків”, у тому числі й дітей, відмовлялися від приписаних їм показів, казали, що священик не виступав проти влади. Вирок – 5 р. ув’язнення в таборах загального режиму та 3 р. заслання з конфіскацією всього майна. Цим же вироком так само покараний священик Роман Єсип, 11.10. 1951 р.н. У вироці сказано, що “богослужіння Каваців і Єсип проводили і вдень і вночі, у вихідні і в робочі дні, у недіючих, знятих з реєстрації, і в діючих православних церквах, біля них, а також на кладовищах, у будинках окремих віруючих, з залученням багатьох громадян, у тому числі й дітей, порушуючи громадський порядок... Громадян збиралося багато, інколи понад 300 осіб...  Каваців та Єсип, використовуючи т.зв. сповіді, організовували та проводили навчання дітей релігійних догм, примушували їх вивчати окремі молитви, дотримуватись постів, не відвідувати клубів, не брати участі в культурно-масових заходах, тобто проводили діяльність, поєднану з посяганням на їхні права і здоров’я”. 

15.12. 1981 р. касаційну скаргу К. розглянув Верховний суд УРСР. Він лише змінив мотивацію дій священиків, знявши звинувачення “з корисливих спонукань”, що вважалося обтяжуючою обставиною. У пресі й по радіо тоді багато говорили й писали про “послідовників Шептицького, Сліпого, Бандери і Стецька”. Батько К., побачивши суд над сином по телевізору, попрощався з ним і помер 13.12. 1981 р.

Після Різдва, 8.01 1981, К. взяли на етап. Вразила вошива Полтавська пересильна тюрма, де карні чинили сваволю.

Карався К. в експериментальному таборі № 319/7 у с. Перехрестівка під Ромнами на Сумщині. Мав високий тиск (265/165), 5 тижнів пролежав у санчастині. Потім працював як бухгалтер, нараховував зарплату в’язням, та скоро за наказом КГБ його, інваліда ІІ групи, поставили до тяжкої роботи.

Зона була поділена на “локалки”. Умови в бараці на 750 в’язнів були тяжкі: тіснота, нестача води, бруд, воші, щури, глевкий хліб, неякісна й одноманітна страва (вартість добового пайка 18,5 копійки), принизливі обшуки, примусові фіззарядка, військова підготовка, політзаняття, кіно в залі без вікон, де люди мліли, 18 перевірок на добу, а найприкріше для священика – вульгарне лихослів’я в’язнів і наглядачів. Там тільки один начальник табору Кириленко розмовляв без мату.

Неодноразово до К. приїздили працівники КГБ, пропонували перейти в російське православ’я, обіцяли звільнити й настановити єпископом у Святоюрському соборі. 8 разів К. викликали на наглядову комісію, та що він не визнавав за собою вини, то не подавала його до суду на дострокове звільнення.

У березні 1986 К. взяли на етап, щоб везти на заслання в Уральськ, та в Сумській пересильній тюрмі надовго затримали і звільнили від заслання як інваліда ІІ групи. Віддали паспорт, дали на дорогу 30 крб.

Мама К. була при смерті, але впізнала сина. Померла через 2 тижні. Син, стримуючи сльози, поховав матір як священик.

8 місяців не ставав на офіційну працю, то його попередили про кримінальну відповідальність за “дармоїдство”. Влаштувався гардеробником у медінституті, та скоро на 4,5 місяця зліг у лікарню з гіпертонію. Ще 3,5 місяці лежав удома. Дістав ІІ групу інвалідности.

Піддужчавши, почав служити в Благовіщенській церкві в Стрию поперемінно з російським православним священиком. Між вірними УГКЦ та провокаторами, які маскувалися під православних, виникали конфлікти. Зрештою Владика Старнюк поставив К. настоятелем храму, він разом з Народним Рухом України, “Меморіялом” і демократичними організаціями православного священика до храму не впустив. 

З ініціятиви о. Йосафата в Стрию збудовано хрест на перехресті, насипано могилу січових стрільців. Він відстояв монастир сестрам служебницям. Висвятив 15 священиків, повінчав людей, які десятиліттями жили без церковного шлюбу, люди сповідалися за 30 – 40 років.

Бібліоґрафія:

Автобіоґрафічний нарис о. Йосафата Каваціва (машинопис, до 2000 р.). http://archive.khpg.org/index.php?id=1203888925&w
Архів ХПГ: Інтерв’ю о. Йосафата Каваціва в Стрию 3.02. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1203670497&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 259–263. http://archive.khpg.org/index.php?id=1128060331&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 271–163; 2-е вид.: 2012 р. – С. 300

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Виправлення о. Йосафата 13.06.2004. Останнє прочитання 8.08.2016. 

 Поділитися
MENU