Персоналії / Український національний рух
23.02.2017   Василь Овсієнко

Возна (Кушнір) Галина Петрівна

джерело: Архів ХПГ

Мікробіолог. Учасниця правозахисного руху. Зберігала самвидав (нар. 16. 02. 1931, м. Житомир – п. 15. 02. 2017, м. Київ)

 

Батько, Петро Платонович Возний (1910–1984), навчався в Житомирському сільгоспінституті, мати, Надія Антонівна Смульська (1909–1992),– в педтехнікумі. Побралися 1930 р. Батька призвали в армію, а мати вчителювала в с. Фасова на Житомирщині, де тяжко пережила з дитиною голод. Коли батька 1934 р. послали у військово-транспортну академію в Москву, то він забрав сім’ю до себе, 1937 – в Хабаровськ, у 1945 р. на Сахалін.

1948 р. сім’я перебралися в Київ, де Галина закінчила 10 клас. 1949–1954 рр. навчалася на біологічному ф-ті Київського ун-ту. 1957–1960 працювала в Інституті фізіології АН УРСР, навчалася в аспірантурі Інституту землеробства, 1963 р. захистила кандидатську дисертацію з мікробіології.

Вже тоді В. мала репутацію «націоналістки», бо написала в державні органи листа проти наміру спорудити пам’ятник О. Пушкіну біля Оперного театру в Києві. Тоді українська громадськість, зокрема, Максим Рильський, домагалася (і домоглася), щоб там стояв пам’ятник Миколі Лисенку.

З 1962 В. стала активним членом КТМ – Клубу творчої молоді «Сучасник», де її призначили скарбником. Збирала внески на чергові заходи, екскурсії (їздила з Г. Логвином у Корець, Острог, Почаїв, Бучач, Сокиринці), на коляску Євгенові КОНЦЕВИЧУ, до якого часто їздила з 1962 р. Була В. на похороні Василя СИМОНЕНКА в січні 1963 р. КТМ зібрав і передав його матері чималу суму на спорудження пам’ятника в Черкасах. В. взяла на себе обов’язок оповіщати людей про чергові збори і заходи КТМ.

Познайомилася і дружила з Надією, Леонідою та Іваном СВІТЛИЧНИМИ, Аллою ГОРСЬКОЮ, Галиною Зубченко, Іваном Гончаром, разом із ними брала участь в організації мистецьких вечорів, художніх виставок, брала участь у колядуваннях.

1962 р. познайомилася з художником Веніаміном Кушніром, з яким згодом побралася. Вони зберігали й організовували тиражування літератури самвидаву (В. зберегла, мабуть, найбільшу добірку: 67 праць різних авторів, які згодом передала Музеєві шістдесятництва. Серед них фотокопії «зарізаної» 1963 р. книжки Ліни КОСТЕНКО «Зоряний інтеграл», книжки Б.-І. Антонича, яка теж не вийшла). Збереглася ця колекція тому, що тримала її не вдома, а в свого батька-військового. Подружжя не раз зауважувало, що в їхньому помешканні за їх відсутності кагебісти проводили обшуки, навіть демонстративно, для постраху, залишали недопалки. Нічого не виявляли, тому з гласними обшуками не приходили.

Друкували самвидав Юлія Пергова, Тетяна Ярмолова на друкнях зі зміненим шрифтом. Першими були статті «Культ личности в биологии», яку В. вичитувала разом з Євгеном ПРОНЮКОМ, стаття Євгена СВЕРСТЮКА «З приводу процесу над Погружальським». До речі, В. була очевидцем пожежі в ЦНБ ім. В. Вернадського 24.04.1964. Її з роботи посилали перебирати книжки. Вразила величезна – під стелю – купа мокрих книжок, які потім сушили на розвішаних мотузках. Ходила на процес Погружальського. 1968 р. двічі бачила, як горіли книжки у Георгіївській церкві Видубицького монастиря.

Брала участь у поході зі смолоскипами 8.06.1963 р. від Інституту харчової промисловості, що на Володимирській, до пам’ятника Іванові Франку. Щороку ходила до пам’ятника Т. Шевченку 22 травня, зокрема, і 1967 р., коли колону, яка йшла до ЦК КПУ, обливали водою з пожежних машин.

Попри те, молода інтеліґенція вміла й повеселитися. Так, 20.09.1964 р. в складі знаменитого Центрального Ювілейного Комітету (ЦЮК: ЧОРНОВІЛ, Рябокляч, БІЛОКІНЬ і Возна) брала участь у спільному 70-річчі І. СВІТЛИЧНОГО та А. ГОРСЬКОЇ.

Щойно побравшись, поїхала з чоловіком у Карпати. В Івано-Франківську зайшли до Панаса ЗАЛИВАХИ – а його 27.08.1965 заарештували. В. Кушнір їздив у Мордовію з надією дістати побачення з другом, але після того його самого почали притісняти: не дозволяли виставок, публікацій. Зазнала утисків і В.: зволікали з її атестуванням і присвоєнням звання старшого наукового співробітника, зрештою достроково як неблагонадійну спровадили на пенсію.

Посилала листи і бандеролі політв’язням. 1972 її викликали на допит у справі Н. СВІТЛИЧНОЇ.

З 1966 понад 20 р. В. працювала в Ботанічному саду АН УРСР, де вперше в Україні створила лабораторію клонального розмноження тропічних і субтропічних рослин. З 1986, після виходу на пенсію, написала три монографії, методичні рекомендації.

У час становлення незалежності була активною учасницею мітингів, зібрань, громад, акцій.

Похована 17.02.2017 р. біля чоловіка на Совському кладовищі в Києві.

БІБЛІОҐРАФІЯ

Охрімович А. З когорти шістдесятників // Сучасність. – 1992. – Ч. 12. – С. 129–136.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. – Харків: Харківська правозахисна група; «Права людини». – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с.; Частина ІІІ. – 2011. – С. 1021 – 1380: Возна: – С. 1070 – 1072.

Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2012. – С. 120–132.

Інтерв’ю Г. Возної 6.03.2011.

Василь Овсієнко,
17.02.2017.

поширити інформацію


Подібні статті

Український національний рух. Драбата Валентина Павлівна

Український національний рух. Коцур (Коцурова) Анна

Український національний рух. Косовський Володимир Іванович

Український національний рух. Адаменко Микола Петрович

Український національний рух. Братко-Кутинський Олексій Андрійович

Український національний рух. Самійленко Микола Омелянович

Український національний рух. Боцян Іван Семенович

Український національний рух. Фещук Іван Григорович