БОЦЯН ІВАН СЕМЕНОВИЧ (нар. 23.10.1932, с. Мала Татарнівка (нині Малосілка) Бердичівського р-ну Житомирської обл.).
Учитель математики. Будучи в армії, склав листа про становище українського народу. Висновок: Україні треба вийти зі складу СРСР.
Народився у січні 1932 р. в сім’ї селян, уже колгоспників. Записаний 23 жовтня 1932 року. Батько, Семен Прокопович Боцян 1910 р. н., помер 1972 р. Мати, Горяча Марта Петрівна, 1908 - 1970.
Пережив голод 1932-33 рр. Було, що збирачі трупів хотіли забрати його на підводу і відвезти на кладовище, та брат не дав. У 1946-47 рр. знову голодували. У полі з братом викопували смердючу гнилу мерзлу картоплю, з якої мати пекла млинчики. Підлітком працював на заготівлі лісу, обрубував гілля. Так формувався організм молодого соціалістичного покоління.
1951 р. вступив у Бердичівський учительський інститут. Закінчив його в 1953 р. за спеціальністю фізика й математика. Направили в Олевський район на Житомирщині. Учителював у школі в с. Хочино.
У 1954 р. призваний в армію. Служив у підрозділі Псковської десантної дивізії в/ч 93626 у містечку Острів-3. Там було багато українців, у т. ч. випускники Бердичівського УІ, зокрема, Віктор Липинський з Чуднівського району, що на Житомирщині, Іван Касянчук, Іван ФЕЩУК із Вінницької обл., Козятинського р-ну, та ін. У вільний час збиралися «братські групи» земляків, а пізніше - «групи довіри», які створювалися у підрозділах служби. Згадували минуле, свою бідність, міркували, в чому біда українців.
У той час, а це 1956 р., у пресі друкували підсумки виконання народно-господарського плану за п’ятирічку по кожній республіці й Союзу. Б. цікавився цим. Зробив порівняльну характеристику виробленої в Україні продукції з загальносоюзною. З’ясувалося, що мала за територією Україна «вкладає» у загальносоюзний фонд близько половини продукції, а за окремими показниками - і того більше. На основі цих даних він підготував листа з висновками про причини голоду й необхідності незалежності, самостійності держави Україна. Цей лист був переданий Іванові ФЕЩУКУ, який служив у сусідній роті цього полку, для розмноження, тобто для переписування.
Пізніше ФЕЩУК повернув три примірники свого перекладу Б., але первісний текст залишив у себе. Листівки обговорювали в «групах довіри» своїх підрозділів, частину надіслали друзям. Так, Б. надіслав своєму односельцю Власюку Олексію в Лієпая (Латвія), де той проходив військову службу.
У цей час ніяких воєнних дій чи заворушень не було. Але військова частина восени 1956 р. явно готувалася до якихось подій: приготована була зброя, складені парашути. Солдатам нічого не кажуть. Думали, що є якісь заворушення в Україні чи в Прибалтиці. Б. звернувся до друзів: «Хлопці, ми складали присягу захищати свою батьківщину від ворога, якщо він нападе на нашу державу. Ми не бачимо, щоб була війна. А якщо нас хочуть використати проти свого народу, то ми ж не карателі. Якщо ми не будемо стріляти в свій народ, то не порушимо присяги».
Це були події в Угорщині. Б. хотів зв’язатися з Іваном ФЕЩУКОМ. Але того, як хтось сказав, послали вивозити ліс. Через кілька днів Б. зауважив, що вирвано сторінки з його щоденника занять з курсантами, бо ж він служив у полковій школі. Незабаром, у кінці грудня 1956, Б. переводять в іншу роту, в якій він побув лише один день. Другого дня командир батареї сказав Б, що його викликають у штаб полку, а він має провести його туди. Прийшли в штаб, де вже чекали «особісти». Майор Котов - слідчий КДБ, наказав Б. скинути бушлата. Сержант зірвав з нього погони. Провели обшук. Майор пред’явив Б. рукопис, вилучений у ФЕЩУКА. «А вот это ваше?» - «Я писав, що, може, було б краще для України, якби вона була незалежною. Це ж право в Конституції записане». - «Где вас вышколили?» Котов наполягав, що Б. підготовлений ворожою владі резидентурою, вимагав видати зв’язки, адреси друзів і т. п.. Це тривало з ранку до пізнього вечора.
Б. посадили у «воронок» і відвезли у Псковську тюрму. Через два дні «столипіном» відправили в Ленінград. Три місяці, до лютого 1957 р., його утримували в одиночній камері. Допити вів, в основному, майор Котов. Але приходили й інші, в т. ч. й генерал.
Кінцеві звинувачення - «антирадянська агітація», «націоналістична діяльність», за ст. 58-10, 58-11 КК РРФСР (в редакції 1926 р.).
Судив Б. та Івана ФЕЩУКА закритий трибунал Ленінградського військового округу. Були погрози, що у воєнний час присудили б розстріл. Від адвоката підсудні відмовилися. Винними себе не визнали. Покликалися на Конституцію. Виходили з міркувань, що все життя бідували і життя змусило їх зробити висновок, що Україна має бути незалежною, щоб себе забезпечувати. Проти ФЕЩУКА свідчив один солдат з його роти. Інші, у т. ч. солдат Заровний, росіянин, сказали, що нічого злочинного від підсудних не чули. Вирок: ФЕЩУКОВІ - 7 р. ув’язнення, Б. - 4 р. у таборах суворого режиму.
Матері Б. через сільраду повідомили, що син засуджений за антирадянську діяльність.
Карався в таборі ЖХ-385/7. Познайомився з повстанцями Володимиром Васютою з Самбора, з Дмитром Рабинюком, Євгеном Доніченком, Дмитром Олійником, Миколою Кінашем, Михайлом Зеленчуком, поетом Леонідом Дністровим, композитором Василем Барвінським та іншими цікавими патріотами. Там почерпнув багато інформації про повстанський рух. У зоні був страйк. Молодих в’язнів, з малими термінами, повстанці (бандерівці) відсторонили від страйку. І взагалі опікувалися ними.
У таборі було деревообробне підприємство. Виготовляли коробки для приймачів, тощо.
У вересні 1958 Б. перевели в ЖХ-385/19, сел. Лісне (посьолок Лєсной) Теньгушовського р-ну Мордовської АРСР, де він викладав в’язням математику. Звільнений у вересні 1959, через заліки, по двох третинах терміну.
Повернувся додому 29 вересня. У Бердичівському, Коростишівському, Житомирському районах місця вчителя математики не було. Інспекторові по кадрах Житомирського облвно Б. сказав, що приїхав з Молдавії. Вона неуважно переглянула документи, бо зраділа, що знайшовся кадр, і послала його у Словечанський район, село Сирниця.
Через рік йому пропонують іти директором школи у село Вовча Слобода. Діти полюбили вчителя, люди поважали його. Не розказував про ув’язнення, щоб не було зайвих розмов. У Вовчій Слободі одружився з лікаркою Раїсою Іванівною Гадіон, з Черкащини родом.
1962 р. Б. звільнили з роботи як такого, що приховав судимість. Надалі працював учителем математики у с. Тхорин цього ж району до 1965 року.
Шукав роботи у Шполянському районі та на Рівненщині. Тоді політв’язні-повстанці Антон ОЛІЙНИК та Роман СЕМЕНЮК успішно втекли з мордовського табору. Їх піймали в Україні, виявили адресу батьків Б., у яких утікачі ночували. Кагебісти допитували Б., звідки в них адреса. Пояснив, що в таборі всі листи викладали в бараці на столі, адресу вони могли списати самі. У зв’язку з цим Б. ніде не давали роботи.
Якось на початку вересня 1957 Б. сидів він у приймальні Житомирського облвно. Підійшла директор школи № 20 Ада Кульчицька і забрала його на роботу до себе, бо напередодні вчителя її школи затримали напідпитку і забрали у витверезник.
У 1984 - 1992 рр. Б. працював в Інституті вдосконалення вчителів. Вийшов на пенсію, але ще до 2010 р. викладав математику в школі Житомирської тюрми.
1992 р. реабілітований. 1996 р. угорське товариство політв’язнів нагородило Б. орденом «За Вітчизну».
Дружина Раїса померла 2005 року. Є дочка Тетяна 1970 р. н.
Б. живе в Житомирі.
Бібліографія
Інтерв’ю з І. Боцяном 27.06. 2017 р. в санаторії «Говерла» у м. Моршин.
Довідку склав В. Овсієнко 1.09.2017 р., виправив Іван Боцян 27.09.2017.