39 років тому – 23 жовтня 1986 року – академік Андрій Сахаров надсилає на ім'я Михайла Горбачова лист, в якому Андрій Дмитрович, перелічивши свої заслуги перед наукою, просить Михайла Сергійовича для продовження повноцінної наукової діяльності «припинити мою депортацію і заслання дружини». При цьому він бере на себе «зобов'язання не виступати з громадських питань, окрім виняткових випадків, коли я, за висловом Л. Толстого, „не можу мовчати“».
Фрагмент моєї статті «Звільнення» про визволення Сахарова й Боннер із горьківського заслання:
Цей лист дав у руки Генерального секретаря вагому зброю в його боротьбі з твердолобою більшістю за звільнення Сахарова. Горбачов починає артпідготовку перед вирішальним боєм із кремлівськими ортодоксами. Тривалий підготовчий етап вступив у свою завершальну фазу.
Рішення
Ось як про цей час згадує тодішній співробітник апарату ЦК Андрій Грачов у своїй книзі «Кремлівська хроніка».
«Телефонний дзвінок викликав мене в кабінет Яковлєва. (...) Багатозначно подивившись на стелю, що означало нагадування: „ворог підслуховує“, Яковлєв почав розмову несподівано: „Усе, що тут буде сказано, має залишитися між нами“. Хоча це й не віщувало нічого доброго, обіцяло, проте, цікаве продовження. „Михайло Сергійович просить поміркувати, як вчинити із Сахаровим. Далі так цього залишати не можна“. (...)
Призначаючи підготовлений папір членам Політбюро, ми неминуче мали підлаштовуватися під заповідану більшовиками ще засновником партії Леніним етику „доцільності“. (...) Тому ми не могли назвати речі своїми іменами: беззаконня – беззаконням і ницість – ницістю, а змушені були доводити „недоцільність“ подальшого утримання Сахарова в Горькому. (...) Такими були правила „танців із вовками“ з КДБ, які затіяв за нашою участю Горбачов. Він розраховував, застосувавши цю нехитру словесну анестезію, не наражаючи себе на небезпеку, повисмикувати один за одним зуби з їхньої зловісної пащі».
Отже, після того, як Михайло Горбачов забезпечив усіх членів Політбюро відповідними довідками й документами, він ставить питання про остаточне вирішення питання повернення із заслання Сахарова й Боннер на засіданні Політбюро ЦК КПРС 1 грудня 1986 р. Цього разу (на відміну від серпня 85-го) суперечок не виникло, і після невеликої перепалки Горбачова з головним «вовком» – Чебриковим – «постанову прийнято». Таким чином, на найвищому рівні було затверджено остаточне рішення про звільнення подружжя Сахарових.
То що ж усе-таки відіграло головну роль у вирішенні питання про їхнє визволення з горьківського заслання? Хто наблизив цей довгоочікуваний день?
Олена Боннер: Західні вчені, західні політичні діячі і прагнення якоїсь частини нашого керівництва (я до них зараховую принаймні трьох членів Політбюро – самого Горбачова, Яковлєва та Шеварднадзе) зайняти чіткіші, цивілізованіші позиції на міжнародній арені. Це їм допомагало в їхній «підкилимній» боротьбі з протилежними силами в Політбюро та ЦК. І вони чудово розуміли (адже вони всі розумні люди), що без звільнення Сахарова цього не станеться.
Михайло Горбачов: Сахаров був звільнений з тих самих причин, з яких я вирішив виводити нашу країну з несвободи до свободи. Це був важливий пункт такого процесу. Адже вважати, що ми рухаємося до демократії, в той час, коли в країні залишалися політичні в'язні й у засланні перебувала видатна людина (представник інтелігенції, демократ), – це був би просто нонсенс. Тому це було цілком обдумане рішення. Ну, звичайно, для того, щоб це зробити, треба було пройти якийсь період, якийсь етап. Не так усе просто було. Кожен крок був важким.
Олександр Яковлєв: Найвирішальніше – це безглуздість самого заслання. І це вже почало перетворюватися за певних умов, у певній обстановці на абсурд. Це було кричуще порушення всього й уся.
Треба було від цього очищатися. І цим звільненням почався ось такий період очищення. Він для нашої політики дав ще ніби психологічне добро на наступні дії такого ж характеру.
Однак у суспільній думці досі існують дві основні версії про причини повернення Сахарова: 1) тиск Заходу, 2) смерть Марченка.
Ось що говорить О.М. Яковлєв щодо першої версії:
– Мене дуже часто запитують про вплив Заходу. Я відповідаю: навпаки! Що більше було тиску, то різкішою була наша реакція. Ах, так! Хочете змусити нас? Та ми вам! – і все відкладалося. Дуже незграбні це були втручання.
І справді, що сильніше тиснув Захід, то гіршим ставало становище Сахарова в засланні. І адже жодні протести світової громадськості не завадили відправленню Сахарова в Горький, не запобігли засланню Боннер. Не стали вони на заваді й засудженню десятків інших інакодумців. За великим рахунком, увесь цей «тиск» сприймався радянським керівництвом винятково як втручання у внутрішні справи.
Та й недарма ж у роки «застою» було модним найактивніших дисидентів висилати на той самий Захід, тиск якого вони там могли посилювати скільки завгодно. Із Сахаровим не розправилися так само лише через його «засекреченість». Тож насправді тиск Заходу більше надавав моральну підтримку правозахисникам, ніж реально впливав на рішення, які приймали партія та уряд.
Тепер про другу версію. Так, трагічна смерть Анатолія Марченка під час його голодування в Чистопольській в'язниці багатьох вразила і жахнула. Але він помер 8 грудня 1986 року. Так, цього дня Сахаров усе ще перебував у Горькому, але на той час рішення про його звільнення вже пройшло всі підготовчі стадії. І принципове політичне рішення було ухвалено на засіданні Політбюро ще 1 грудня.
Олександр Яковлєв: Ім'я Марченка навіть поруч не згадувалося під час обговорення питання про повернення Сахарова. Розумієте, наш правозахисний рух дуже часто напханий ілюзіями. Ну треба тоді число до числа прив'язати.
Остаточно ж прояснили ситуацію в цьому питанні самі Андрій Дмитрович та Олена Георгіївна ще у 87-му році, відповідаючи на запитання журналу «Континент» (№52):
«А.С.: Тепер Захід увесь час торочить одну думку, що звільнення Сахарова є наслідком смерті Марченка. Це абсолютно невірно.
Ніколас Бетелл: То ви не вважаєте, що смерть Марченка прискорила ваше звільнення?
А.С.: Це незалежні процеси,
О.Б.: Абсолютно незалежні».
Що ж тоді вплинуло на звільнення Сахарова? Напевно, все-таки більшою мірою зміна керівництва і прихід до влади Горбачова, який почав політику перебудови. Може, повернення Андрія Дмитровича було таким собі каяттям Горбачова за ту несправедливість і ті злочини, що були скоєні його «найяснішими» попередниками. Бажання почати нову політику з чистого аркуша...
...15 грудня на квартирі Андрія Дмитровича встановлюють телефон. Наступного дня відбулася розмова між Горбачовим і Сахаровим, під час якої Генеральний секретар закликав головного дисидента «повернутися до своєї патріотичної діяльності».
...23 грудня 1986 р., о 7.30 ранку на Ярославський вокзал прибуває потяг «Горький–Москва» і на перон з вагона СВ виходять А.Д. Сахаров та О.Г. Боннер. Припиняється майже семирічне заслання академіка Сахарова і дворічне – Олени Боннер.
Читати повністю:
https://ed-glezin.livejournal.com/31297.html
https://ed-glezin.livejournal.com/31127.html
====================
Повний текст листа А.Д. Сахарова
Генеральному секретареві ЦК КПРС
М. С. Горбачову
Вельмишановний Михайле Сергійовичу!
Майже сім років тому я був насильно депортований до м. Горький. Ця депортація була проведена без рішення суду, тобто є незаконною. Жодних порушень закону та державної таємниці я ніколи не допускав. Я перебуваю в умовах безпрецедентної ізоляції під безперервним гласним наглядом. Моє листування переглядається і часто затримується, а іноді фальсифікується. З 1984 р. в такій самій протиправній ізоляції перебуває моя дружина, засуджена до заслання, режимом якого такий ступінь ізоляції не передбачається. Вирок і наклепницька преса переносять на неї відповідальність за мої дії.
Я позбавлений можливості нормальних контактів з ученими, відвідування наукових семінарів, що в наш час є необхідною умовою плідної наукової роботи. Рідкісні візити моїх колег із Фізичного інституту АН СРСР не виправляють цього нестерпного становища, по суті це фікція наукового спілкування.
За час перебування в Горькому моє здоров'я погіршилося. Моя дружина – інвалід Великої Вітчизняної війни другої групи, з 1983 року перенесла численні інфаркти. У США їй було зроблено дуже складну операцію на відкритому серці зі встановленням шести шунтів та операцію ангіопластики на стегні. Вона зараз фактично є глибоким інвалідом і для збереження життя потребує безперервного медичного контролю, догляду та кліматолікування. Цього ж потребую і я. Усього цього ми позбавлені в умовах моєї депортації та її заслання.
Я повторюю своє зобов'язання не виступати з громадських питань, окрім виняткових випадків, коли я, за висловом Л. Толстого, „не можу мовчати“.
Дозволю собі нагадати про деякі свої заслуги в минулому.
Я був одним із тих, хто відіграв вирішальну роль у розробці радянської термоядерної зброї (1948–1968 рр.). За моєю ініціативою в 1963 році Радянський уряд запропонував укласти договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах, що дістав назву «Московський договір». Ви неодноразово наголошували на його значенні. Припинення випробувань в атмосфері врятувало життя сотень тисяч людей.
Через свою долю я багато думав про проблеми війни і миру. У своїй громадській діяльності я обстоював принцип відкритості суспільства та дотримання права на свободу переконань, інформації та пересування – як найважливішої основи міжнародної безпеки й довіри, соціальної справедливості та прогресу. У лютому 1986 р. я звернувся до Вас із закликом про звільнення в'язнів сумління – людей, репресованих за переконання й пов'язані з переконаннями ненасильницькі дії.
Разом із покійним академіком І. Є. Таммом я був ініціатором і піонером робіт з керованої термоядерної реакції (системи типу «Токамак», лазерне стиснення, мю-мезонний каталіз). Запропоноване мною використання термоядерних нейтронів для виробництва ядерного пального дозволить виключити найнебезпечнішу та найскладнішу ланку в атомній енергетиці майбутнього – бридери на швидких нейтронах, і спростити, тобто зробити безпечнішими, енергетичні атомні реактори.
Я хотів би після припинення моєї ізоляції взяти участь в обговоренні цих проєктів, зокрема у здійсненні програм міжнародного співробітництва з метою створення мирної термоядерної енергетики.
Я сподіваюся, що Ви визнаєте за можливе припинити мою депортацію та заслання дружини.
З повагою
Сахаров Андрій Дмитрович,
академік
22 жовтня 1986
603137, Горький
Гагаріна 214, кв. 3
