РУДЕНКО (КАПЛУН) РАЇСА ПАНАСІВНА

 516919.04.2005

автор: Склав 04.12.98 р. В.Овсієнко за текстом і усною розповіддю Р.Руденко.


РУДЕНКО (КАПЛУН) РАЇСА ПАНАСІВНА (нар. 20.11.1939 р. в с. Петрівка Синель-никівського р-ну Дніпропетровської обл.)

Неодмінний секретар Української Гельсінкської групи (УГГ), журналістка.

Народилася в селянській родині. Дід по лінії батька Володимир Каплун (с. Рогізна Шпи-ківського р-ну Вінницької обл.) був розкуркулений. Дід по лінії матері Макар Очеретний (с. Лаврівка Вінницького р-ну) теж розкуркулений і висланий з сім’єю за Урал. Через десять ро-ків дід Макар і баба Ганна повернулися в Лаврівку. До них на початку війни перебралися й батьки Раїси. Батько загинув на війні. Росла з матір’ю, старшим братом Іваном і молодшою сестрою Ганною.

Перші три роки в школі Раїса була відмінницею. Але впала з горища, довго була в комі, після чого нікого не впізнавала. Довелося наново знайомитися з рідними і вчитися грамоти. Навчалася посередньо, але дуже любила літературу і пробувала сама писати. Закінчивши 1957 школу, поїхала до Києва провідати хворого дядька та й залишилася там. Уперше побачила, як співробітники КГБ розганяли студентів біля пам’ятника Т.Шевченку в річницю його пере-поховання 22 травня. Працювала, а вечорами вчилася на курсах медсестер, потім секретарів-машиністок. Працювала машиністкою, потім начальником відділу кадрів санаторію "Конча-Заспа" під Києвом. 1964 вийшла заміж за робітника Віктора Онищенка, та шлюб розпався че-рез рік. 1968 вступила на заочний відділ Київського інституту культури. Улітку 1969 позна-йомилася з письменником М.РУДЕНКОМ, якому передруковувала тексти. 1971 вийшла за нього заміж.

Життя в Кончі-Заспі стало напруженим, але цікавим. Раїса опинилася в колі письменни-ків, художників, акторів. Слухала зарубіжні радіостанції. По кілька разів передруковувала твори М.РУДЕНКА, допомагала їх редагувати. Незабаром дізналася про заборону на його твори. Про заробіток літературною працею нічого було й думати. Щоб заробляти на прожиття та мати час для літературної й правозахисної діяльності, чоловік мусив улаштуватися сторо-жем. У Раїси теж не було надії закінчити інститут, тому чоловік порадив їй полишити навчан-ня та вдатися до самоосвіти. Невзабарі довелося полишити й посаду начальника відділу кад-рів, несумісну з дисидентською діяльністю. Р. влаштувалася лаборанткою в котельні. Але й там за нею стежили, бо Руденки вже активно спілкувалися з такими відомими московськими дисидентами як ґенерал П.ГРИГОРЕНКО, академік А.САХАРОВ, О.ГІНЗБУРҐ, Мальва Лан-да, В.Турчин, В.Некіпєлов, Тетяна Ходорович, А.Твердохлєбов. Познайомилися з О.МЕШКО, а через неї з Л.ЛУК’ЯНЕНКОМ та іншими видатними діячами українського визвольного ру-ху.

09.11.1976 М.РУДЕНКО оголосив про створення Української Гельсінкської Групи. Усі підготовчі документи, перші Меморандуми, Кредо єдности, списки репресованих україн-ських патріотів та інше — до арешту чоловіка — друкувала Р.. Серед членів-засновників УГГ її ім’я не зазначалося: М.РУДЕНКО вважав, що це допоможе “неодмінному секретареві” УГГ уникнути арешту. Потрібно було комусь залишитися на волі, щоб передавати інформацію та допомагати в’язням.

Розпочалися обшуки на квартирі в Кончі-Заспі (усього їх було 11). Уперше М.РУДЕНКО був заарештований 18.04.1976, вдруге — 05.02.1977. Спочатку Р. їздила до чоловіка в До-нецьк, де велися слідство й суд, потім у мордовські табори ЖХ-385/19 і 385/3. З побачень ви-возила його вірші та інформацію про події в таборах. Усе це розшифровувала, передруковува-ла, ховала і через А.САХАРОВА та О.Боннер передавала за кордон.

З цих пір життя Р. різко змінилося. Допомоги не було нізвідки. Маленької зарплати не вистачало навіть на дорогу. Письменники, які жили в Кончі-Заспі, боялися навіть привітатися з нею. Тільки Василь Минко одного разу розпитав про чоловіка і непомітно всунув у руку 50 крб.. Це було більше за її місячну зарплату.

Колишні друзі не зважувалися з нею спілкуватися. Та й сама вона уникала зустрічей, щоб не накликати біди на їхні родини. Спілкувалася тільки з дружинами та родичами по-літв’язнів і дисидентами, які ще були на волі. Це Валентина і О.БЕРДНИКИ, Ю.БАДЗЬО і С.КИРИЧЕНКО, В.ЛІСОВА, Людмила Литовченко, Галина Дідківська (Пронюк), Дзвінка Сергієнко, Люба Мурженко. Працівники КГБ, особливо Іван Котовенко, умовляли Р. засуди-ти в пресі антирадянську діяльність чоловіка і зректися його. Погрожували арештом. Але вона трималася стійко. То більше, 09.05.1978 провела демонстрацію біля бібліотеки ім. Леніна в Москві з гаслом “Звільніть мого чоловіка, інваліда війни М. Руденка!”

Р. була заарештована 15.04.1981 і 20.08 засуджена Київським облсудом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР на 5 р. ВТК суворого режиму та 5 р. заслання. На суді боронилася сама. У вересні 1981 її привезли етапом у жіночу дільницю табору ЖХ-385/3, де неподалік за загорожею перебував її чоловік. Наступного дня, щоб запобігти зв’язку та щоб позбавити їх законного побачення, М.РУДЕНКА етапували в пермські табори. У жіночій зоні тоді були О.ПОПОВИЧ, Т.ВЕЛИКАНОВА, Тетяна Осипова, І.РАТУШИНСЬКА, О.ГЕЙКО, Галина Барац, Лаґле Па-рек, Лідія Дороніна та інші. Р. мала хворі нирки, тому поводилася в таборі дуже стримано — в карцері загинула б. Весною 1984 її привозили в СІЗО КГБ в Київ, умовляли розкаятися, але вона рішуче відмовилася.

Заслання їй призначили в Красноярському краю, та за наполяганням чоловіка, який зве-рнувся до голови КГБ Чебрикова, у квітні 1986 Р. під конвоєм привезли в с.Майма на Горно-му Алтаї, де відбував заслання М.РУДЕНКО.

Тільки у жовтні 1987 Руденки дізналися, що указ про їх звільнення був підписаний ще в травні. Вони вилетіли в Москву, бо в Україну їх не пустили. Та й нікуди було повертатися: їхнє житло було конфісковане після арешту Р. У грудні довелося виїхати в Мюнхен, а в січні 1988 — у Нью-Йорк. М.РУДЕНКО працював на радіо “Свобода", а Раїса стала членом реда-кції газети "Свобода".
Тоді здавалося, що СРСР протримається ще довго і побачити їм Україну вже не дове-деться. Та вже 1990 М.РУДЕНКО був реабілітований, відновлений у радянському громадянс-тві й у вересні зміг приїхати в Україну. Раїса ж приїхала у вересні 1991, коли СРСР розпався — і вона... позбулася права на українське громадянство, бо в останні роки не проживала пос-тійно в Україні. Після 4 років безнадійних поневірянь Р. мусила прийняти громадянство США. Улітку 1998 вийшла на пенсію. З великими труднощами вдалося одержати вид на про-живання в помешканні чоловіка в Києві, який слід було продовжувати у ВВіРі України що два роки.
Р. упорядковує та видає спадщину чоловіка. Вона – секретар Наукового товариства ім. С.Подолинського, створеного 1999 р. за ініціативою М.РУДЕНКА.

Указом Президента України від 8.11. 2006 нагороджена у орденом «За мужність» І ступеня.

Бібліоґрафія:
І.
Генеральному секретарю ЦК КПРС...; Відкритий лист... // Український правозахисний Рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – С. 353-360; 363-366
Відкритий лист...; Генеральному секретареві... // Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Торонто — Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 618-621,622-624.
Інтерв’ю з Раїсою Руденко 2.12.1998 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1201780354&w
Виступ Раїси Опанасівни РУДЕНКО на зборах Наукового товариства імені Сергія По-долинського 16.11.2006 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1267046381&w
ІІ.
Український правозахисний Рух.— Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1978. – 478 с. – За покажчиком.
Українська Гельсінкська Група. 1978 — 1982. Документи і матеріяли. Торонто — Балти-мор: Смолоскип, 1983. – С. 18, 76, 322, 605-610, 618-621, 624, 749, 754.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-22, 5-15, 9-19; 1981: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 11; 1982: 3-13, 4-13, 6-44; 1984: 3-23. 10-18; 1985: 10-22.
Ніна Строката. Розповідь про Раїсу Руденко // Віра, ч.1 (49) – 1988.
Nina Strokata. A Tragic Gallery: Raisа Rudenko, wife and prisoner // Ukrainian Weekly, Vol. LYI, No 25. – 1988. – 19 june.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К.: УРП, 1996. — С. 22.
Микола Руденко. Найбільше диво — життя. Спогади.— Канадський Інститут Українсь-ких Студій.— Київ — Едмонтон — Торонто: Таксон, 1998. – С. 343-528.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і ма-теріали. В 4 томах. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. Харківська правозахисна група. – Харків: Фоліо, 2001. – Т. 1. – 26, 31, 33, 36, 84, 140, 182; Т. 2. – 68, 130, 157-158; Т. 3. – 23, 40, 47, 86; Т. 4. – 4, 8, 180.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 633-636. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113938263
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкеви-ча, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 546–547; 2-ге вид., 2012. – С. 623–625.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 04.12.1998. Останнє прочитання 21.07.2016.

На знімку В.Овсієнка: 80-річчя Миколи Руденка у Київському міському Будинку вчителя 19.12.2000 р. З Раїсою Руденко – на тлі хору «Гомін». 

 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Події

Ты помнишь, товарищ, как вместе (сражались?). Эммануил (Амик) Диамант

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Події

Звернення до Президента України. Василь Овсієнко

Спогади

Всесвіт за колючим дротом (про нову книгу Мирослава МАРИНОВИЧА). Інна Сухорукова

Спогади

Як діставався "самвидав" на Захід. Зінкевич Осип

Інтерв’ю

АЛЕКСЕЄВА І ОРЛОВ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КАЛИНЕЦЬ-СТАСІВ Ірина. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РУДЕНКО Микола Данилович. Інтерв’ю про створення УГГ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОТ Олексій Петрович. Інтерв’ю. Овсієнко В.В.

Дослідження

Два документи з ГДА СБУ (про видавництво «Дніпро», Ростислава Доценка, Юрія Литвина). Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МОРОЗ РАЇСА ВАСИЛІВНА. Овсієнко Василь, Ткачук Олександр, Павлов Валерій

Праці дисидентів

Звернення Українського національно-визвольного руху в справі української самостійности. Левко Лук΄яненко

Праці дисидентів

Шістдесяті роки в Україні*. Валентин МОРОЗ

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Інтерв’ю

ШАБАТУРА СТЕФАНІЯ МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ. ДРУГА ПОДОРОЖ

Персоналії / Український національний рух

МУРАТОВ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU