КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА

 1578819.04.2005

автор: І. Рапп. Доповнив у 1999 р. і переклав В.Овсієнко

(нар. 19.03.1930, м. Ржищів Київської обл.)

Видатна поетеса. Її лірика була однією з духовних опор покоління шістдесятників. 

Народилася в родині вчителів. З 1936 р. живе в Києві. Закінчила школу, навчалася в педінституті. З 1952 навчалася в Московському Літературному інституті ім. Горького, який закінчила з відзнакою 1956 р.. Перший вірш склала в окопі, перші публікації – 1946 р. Перші книги К. „Проміння землі“ (1957), „Вітрила“ (1958), „Мандрівки серця“ (1961) були новим словом в українській поезії, що повертало літературу з ідеологічних шорів „партійності” у сферу мистецтва.

На початку 60-х К. брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 піддавалася критиці за „аполітичність”. Був знятий з плану знімання фільм за сценарієм К. „Дорогою вітрів”. 8.04.1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба в дусі погромної березневої зустрічі М. Хрущова з діячами літератури й мистецтва („Ми проти мирного співіснування в сфері ідеології”) сказав: „Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко”. Це був сигнал для погрому покоління шістдесятників.
1963 знімають з друку книжку віршів К. „Зоряний інтеграл”, книжка „Княжа гора” знята з верстки. Фільм за сценарієм К. і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники“ — про українських поетів, які загинули на війні, знятий у 1964, – на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою „Хто повернеться — долюбить“, що К. відмовилася від авторства.
1961 – 1977 рр. вірші К. лише зрідка проривалися в пресу. Деякі ходили в самвидаві, публікувалися в Польщі, Чехословаччині. 1967 добірка віршів К. вийшла у Нью-Йорку в антології „Шістдесят поетів шістдесятих років”.
У листопаді 1965 К. разом з кінорежисером С. Параджановим, композиторами В. Кирейком і П. Майбородою, авіаконструктором О. Антоновим, письменниками Л. Серпіліним та І. ДРАЧЕМ спрямувала в ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтеліґенції у серпні – вересні, де вимагалося відкритого публічного розгляду справ заарештованих. К. приїхала 15.04.1966 у Львів на суд над М. ОСАДЧИМ, М. ЗВАРИЧЕВСЬКОЮ та братами М. і Б. ГОРИНЯМИ. Коли підсудних заводили в приміщення суду, разом з М. ДРАЧЕМ, М. ХОЛОДНИМ, В. ЧОРНОВОЛОМ кидала їм квіти і гукала „Слава!”, прорвалася до М. ЗВАРИЧЕВСЬКОЇ і вклала їй у руку плитку шоколаду, яку конвой тут же відібрав. Разом з І. ДРАЧЕМ К. звернулася до редакції журналу „Жовтень“ (тепер „Дзвін”) і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати їм на поруки Б. ГОРИНЯ як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
На відкритих партійних зборах у Спілці письменників України (СПУ) 26.05.1966, де таврували „націоналістичних відщепенців“, частина молоді влаштувала овацію К., яка відстоювала свої позиції і захищала І. СВІТЛИЧНОГО, П. ЗАЛИВАХУ, М. КОСІВА і Б. ГОРИНЯ.
15.11.1967 К. була присутня на суді В. ЧОРНОВОЛА у Львові, після чого разом з І. ДЗЮБОЮ, І. СВІТЛИЧНИМ, Н. СВІТЛИЧНОЮ надіслала листа П. Шелестові. У ньому суд кваліфікувався як суцільне порушення процесуальних норм.
1968 К. підписує „листа 139” про порушення прав людини в УРСР, пише листа на захист ув’язненого В.ЧОРНОВОЛА у відповідь на наклеп на нього О.Полторацького в газеті „Літературна Україна“ від 16.07.1968. Після цього секретар ЦК з ідеології В. Маланчук вніс ім’я К. в ще один „чорний список”, воно в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання“ стає повним. К. працює „в шухляду“, проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС чи Леніна вона не написала.
1973 К. попала в новий „чорний список“ В. Маланчука. Того ж року за участь у похороні талановитого редактора Володимира Підпалого за доносом заступника парторга СПУ М. Рудя заввідділом культури ЦК КПУ М. Іщенко в доповідній записці для ЦК рекомендував репресивні заходи проти К. та І. ДРАЧА.
Тільки в 1977 виходить збірка віршів К. „Над берегами вічної ріки“, а в 1979, після відходу В. Маланчука, за спеціальною постановою Президії СПУ вийшов історичний роман у віршах „Маруся Чурай“, що пролежав без руху 6 років. Роман приніс К. справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність“ (1980) він 1987 був відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих скульптур“ (1987), книга для дітей „Бузиновий цар“ (1987) „Вибране“ (1989), історичний роман у віршах „Берестечко” (1999). «Гіацинтове сонце» (2010), «Річка Геракліта» (2011), «Мадонна перехресть» (2011). І. СВІТЛИЧНИЙ відніс поезію К. до „зірок першої величини”. Сколихнув суспільство її прозовий роман «Записки українського самашедчого» (2010).
К. — лауреат премії ім. Франческо Петрарки (1994) і Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги (2000), почесний професор Національного університету „Києво-Могилянська академія”. Від звання Герой України відмовилась: «Державної біжутерії не ношу».
К. живе в Києві. Мати двох дітей. 

Бібліоґрафія:
I.
Ліна Костенко. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала. – К.: Вид. дім „KM Akademia”, 1999. – 32 с.
II.
Брюховецький Вячеслав. Ліна Костенко. Нарис творчості.— К.: Дніпро, К., 1990.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 17, 19, 24-26, 52, 55-57, 61, 67, 70, 73-74, 81, 82, 105, 114, 115, 137, 145, 172.
Ліна Костенко. Біографія. Вибр. поезії. „Маруся Чурай”: Інтерпретація творів: Навч. посіб.-хрестоматія // Упорядкув. Г.Клочека. – Кіровоград: Степова Еллада. – 1999. – 320 с.
Ліна Костенко: „Я вибрала Долю собі сама”. Біобібліографічний посібник. Автор нарису Тарнашинська Л.Б. – К.: Нац. парлам. б-ка України, Ін-т л-ри ім. Т.Шевченка НАНУ, 2002. – 60 с.
Хто є хто в Україні.— К.: К.І.С., 2004.— С. 399.
Ліна Костенко про сьогодення. – Шлях перемоги, № 21 (2608), 2004. – 19 травня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 326–328. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113913493&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 338–339; 2-е вид.: 2012 р. – С. 376–377.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група, 1999, 19.04.2005. Останнє прочитання 9.08.2016.