Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ТЕРЕЛЯ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ

20.04.2005 | С.Карасик

 

 

(нар. 27.10.43, с. Келечин, Міжгірського р-ну, Закарпатської обл. - – п. 16.03. 2009 в Торонто (Канада))

Захисник прав віруючих, жертва каральної психіатрії, автор і розповсюджувач самвидаву. 

Т. виріс у родині комуністів. Батько в 1949 організував перший у тих місцях колгосп. Мати закінчила Вищу партійну школу при ЦК КПУ. Сам же Йосип з дитинства любив ходити з бабусею в церкву.

Тричі виганяли зі школи за хуліганство. Коли в 1961 Т. закінчив будівельне училище, він уже був на обліку в міліції, ходив туди відзначатися двічі на тиждень.

У 1962 засуджений за ст. 222 ч. 2 ("незаконне придбання, зберігання, носіння, виготовлення і збут вогнепальної і холодної зброї") і ст. 223 ч. 2 КК УРСР ("викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин") на 4 р. позбавлення волі.

У 1963 Т. втік із в'язниці, за втечу засуджений на 5 р. таборів суворого режиму.

У 1965 - нова втеча з табору. Через 7 місяців Т. прийшов з повинною в КДБ (матері Т. співробітники КДБ обіцяли, що його простять, позаяк ніяких злочинів, крім утеч, він не вчинив).

01.03.66 Т. заарештований і 07.05 засуджений до 7 р. таборів суворого режиму. У таборі зазнав побоїв і знущань.

У 1967 засуджений Кіровоградським обласним судом "за тенденційне висвітлення історії України і наклепницькі вигадки про політику уряду й партії" до 8 років таборів суворого режиму. Інкримінувалися Т. його вірші, записи. Але навіть цей суд визнав, що над Т. знущалися, що будучи недолітком він був втягнутий у злочинне угруповання, але, крім утеч, ніяких злочинів не вчинив, тому не може бути визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

У 1968 засуджений за "українську націоналістичну пропаганду". Відбував восьмирічне покарання в Дубравлагу (Мордовія).

За підозрою в організації підкопу Т. знову засуджений на 3 р. тюремного ув'язнення й у вересні-жовтні 1969 переведений з Мордовських таборів у Владимирську в'язницю.

1972 р. проти Т. була порушена нова справа - за поширення віршів З.КРАСІВСЬКОГО і написання своїх віршів. Визнаний психічно хворим і до 1975 утримувався в Сичовській спецпсихлікарні (СПЛ) Смоленської обл., а потім переведений до психлікарні (ПЛ) загального типу в м. Челябінську.

У квітні 1976 Т. звільнений, визнаний дієздатним, навіть військовозобов'язаним. Його неодноразово викликали в міліцію, звинувачували в дармоїдстві. Однак, як тільки влаштувався церковним старостою, його відразу звільнили за вказівкою згори. Після цього Т. влаштувався столяром у районній лікарні.

02.11.76 Т. примусово запроторений до Вінницької психлікарні, звільнений 30.11.76.

Наприкінці грудня 1976 направив голові КДБ СРСР Ю.В.Андропову відкритий лист, де описав знущання, яких він зазнав у таборах, в'язницях, СПЛ, і відмовився від радянського громадянства. У Президію Верховної Ради УРСР Т. направив листа з протестом проти арешту М.РУДЕНКА.

Знову заарештований 28.04.77. Т. повідомили при арешті, що ухвала Мукачівського суду від квітня 1976 про зняття з нього примусового лікування скасована і що Берегівський суд знову призначив йому примусове лікування. Т. помістили в Берегівськую лікарню, звідки він утік.

10.06.77 Берегівський районний суд розглянув справу про втечу Т. із ПЛ і ухвалив перевести його в СПЛ. На суді не було ні самого Т., ні його дружини, ні адвоката.

Дружина Т., лікар за освітою, подала скаргу до Міжнародної асоціації психіатрів.

На початку вересня 1977 Т. піймали і помістили в Дніпропетровську СПЛ. Лікуючий лікар визнала симптомом хвороби бажання Т. виїхати з СРСР.

17.10.77 С.КАЛЛІСТРАТОВА, Н.МЕЙМАН, П.ГРИГОРЕНКО, А.САХАРОВ виступили з заявою на захист Т.. Вони констатують, що арешт Т. і запроторення його в СПЛ - це реакція влади на публікації на Заході його спогадів про Сичовську СПЛ.

За даними дружини Т. з листопада 1979, він змінився до невпізнання, розтовстів, став флеґматичним і загальмованим, листи пише рідко. Очевидно, це результат дії галоперидолу. З осени 1979 медикаментозне лікування припинене. На початку 1981 Т. переведений із Дніпропетровської СПЛ у ПЛ загального типу недалеко від дому (Закарпатська обл.).

У вересні 1982 Т. дозволили повернутися додому. Він заснував "Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви на Україні“ і став її першим головою. До Групи увійшла Стефанія Петраш - дружина політв'язня Петра СІЧКА і мати політв'язнів Василя та Володимира СІЧКІВ. Група звернулася до властей України з закликом відкрити раніше закриті церкви й монастирі Української Католицької (Уніатської) Церкви, відновити семінарії у Львові й Ужгороді та послати українських студентів-теологів до Риму й інших європейських міст на навчання.

24.12.82 Т. заарештований за звинуваченням у "дармоїдстві" і 24.04.83 у м. Іршава Закарпатської обл. засуджений до 1 р. таборів суворого режиму.

Звільнившись із табору, знову очолив Групу. З 01.03.84 за станом здоров'я передав головування своєму сподвижнику Кобрину. 14.11.84 у зв'язку з арештом Кобрина проведені обшуки в Т. і в його тітки Марії Фалес у м. Свалява.

Т. переховувався, але 08.02.85 був заарештований. У день арешту під час обшуку в нього вдома вилучені особисті записи, багато віршів. Спочатку його помістили в Ужгородську в'язницю, а 16.02.85 у Львівську.

У справі Т. проведені обшуки в Москві й у Читинській обл. Цікавилися участю Т. у виданні "Хроники текущих событий", "Экспресс-информации", "Бюллетней СМОТ".

20.08.85 Ужгородський обласний суд засудив Т. за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання. Йому інкримінували редаґування восьми номерів "Хроніки Української Католицької Церкви", поширення "антирадянської" літератури, написання листів, усні висловлювання. Від послуг адвоката Т. відмовився, захищав себе сам. Винним себе не визнав. Останнє слово суддя обірвав.

Місцева ґазета "Голос Батьківщини" № 20 за 1986 опублікувала статтю з покликанням на матеріяли справи, що нібито свідчать про каяття Т. Але ті "цитати" суперечать даним про поведінку Т. на суді.

Етапований у табір ВС-389/36 Пермської обл.

22.02.87 Т. звільнили, але він оголосив голодівку з вимогою виїзду на лікування в США чи Канаду. На першу свою заяву одержав відмову. Друга заява була задовільнена.

19.09.87 Т. прибув в Амстердам.

З 1988 з сім’єю (дружина Олена Уманець і троє дітей) проживав у Торонто (Канада). Видав книжку спогадів та роздумів «Свідок» англійською мовою, видавав релігій-ний журнал.
Помер 16.03. 2009 в Торонто (Канада). Через 4 місяці перепохований у с. Нижнє Болотне, сусіднє з Келечином.

Бібліоґрафія:

І.
Відкритий лист Голові КГБ СРСР від 21.12. 1976 //Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінк-ських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1978. – С. 231-256.
ІІ.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 41.— С. 47; вип. 43.— С. 55; 1977, вип. 45.— С. 61, 101; вип. 47.— С. 135, 151, 152; 1978, вип. 48.— С. 87-88; 1979, вип. 54.— С. 81; 1980, вип. 56.— С. 120.
Український правозахисний рух, 1978. – С.– С. V, 31, 93, 94, 111, 130, 131, 139, 231-256, 274, 277, 318, 319, 320, 329.
Вісник репресій в Україні. Закор. Предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 5-24, 7-26, 9-16, 9-29; 1981: 3, 6, 11; 1984: 1-20, 6-18, 11-10, 12-7; 1985: 1-1, 1-50, 1-51, 2-36, 3-1, 3-5, 4-25, 4-26, 5-1, 6-37, 7/8-2, 7/8-40, 9-38, 9-45, 10-34, 10-35, 11-3, 11-49, 12-21, 12-22, 12-24, 12-25, 12-26, 12-28.
Вести из СССР. Т. 2. 1982-1984.— Мюнхен: Права человека.— 1983, 2-12.
Л.Алексєєва. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992.— С. 33-34.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 148, 153.
Три повстання Січків: У двох томах. Т. 1. Спогади Стефанії Петраш-Січко. Документи / Харківська правозахисна група; Редактор-упорядник В.В.Овсієнко; ─ Харків: Фоліо, 2003. ─ С. 14, 15, 105, 114-117.
Гаврош Олександр. «Я віддаю його Україні». Найвідомішого закарпатського по-літв`язня Йосипа Терелю перепоховали на рідній землі / Україна молода, № 127 (3648), 2009. – 16 липня.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 771–774. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114000951
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зін-кевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 644–645; 2-е вид.: 2012 р., – С. 728–730.

Софія Карасик. Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Останнє прочитання 25.07.2016.

.

Рекомендувати цей матеріал