Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ШУХЕВИЧ (БЕРЕЗИНСЬКИЙ) ЮРІЙ РОМАНОВИЧ

20.04.2005 | І.Рапп. Виправив В.Овсієнко 21.01. 2000 зі слів Ю.Шухевича

ШУХЕВИЧ (БЕРЕЗИНСЬКИЙ) ЮРІЙ РОМАНОВИЧ (нар. 28.03.1933, с. Огля-дове Радехівського р-ну на Львівщині).

Заарештований 15-літнім як син Головного командира УПА – майже 40 років у неволі як український націоналіст. Громадський діяч.

Ш. народився в сім’ї Романа Шухевича – згодом ґенерала Тараса Чупринки, Голов-ного командира Української Повстанської Армії (УПА). 1939 сім’я виїхала в Краків, а 1941 повернулася до Львова.

1945 як члени сім’ї Р.Шухевича заарештовані мати і бабуся Юрія, а його з п’ятирічною сестрою відправили в дитбудинок спочатку в Чорнобиль, згодом у Сталіно (Донецьк). Юрій з дитячого будинку втік у Галичину, через підпілля зв’язався з батьком, а коли 1948 повернувся в Донбас, щоб викрасти сестру, то був заарештований і засуджений “за зв’язок з підпіллям” на 10 р. таборів. Батько загинув 5.03.1950. Юрія привезли з тюрми на опізнання. Тоді він бачив батька востаннє.

1956 Ш. звільнили, та скоро на протест Ґенерального прокурора СРСР Р.Руденка повернули добувати решту терміну. З його викінченням 1958 Ш., не випускаючи на во-лю, засудили ще на 10 р. за „антирадянську агітацію і пропаганду”. Це покарання Ш. відбував у мордовських таборах. Таким чином, звільнився він 1968, без права впродовж 5 р. жити в Україні. Тому Ш. оселився на Північному Кавказі, в Нальчику, де жила його рідна тітка. Працював електриком — цю професію він набув у неволі. Скоро Ш. одружився. Народилися син і донька.

 Освіту, за словами Ш., він одержав від ув’язнених разом з ним професорів, філосо-фів, письменників, учених, інженерів, яких тоді було дуже багато по тюрмах і таборах. І в бібліотеках були книги, які на волі давно вже були вилучені з обігу. В’язні-іноземці по-ширили його світогляд про спосіб і рівень життя в інших країнах.

У Нальчику познайомився і спілкувався з шістдесятниками, деякий час жив з сім’єю в помешканні Н.СТРОКАТОЇ.

Утретє Ш. заарештований 14.02.1972 (за іншими даними – 26.03) і засуджений за ч. 2 ст. 70 КК РРФСР («антирадянська агітація і пропаганда») за статтю, яку знайшли при об-шуку, «Роздуми вголос» — про перспективи українського національно-визвольного руху в ближчі 10 років. Вона під той час ще не була закінчена. Лише в тюрмі Ш. її дописав, пе-редав на волю, вона дійшла до Львова, але там десь загубилася. Засудили Ш. як особливо небезпечного рецидивіста на 10 р. таборів особливого режиму та 5 р. заслання.

Ще в слідчому ізоляторі Ш. написав гнівного листа в ООН, в якому розкриває зло-чинну систему судів і засуджує тоталітарний режим СРСР, який знищує громадян, що мають національну свідомість. Цього листа Ш. вдалося передати на волю, але копію під час обшуку вилучили. За це 1973 – новий термін: 10 р. тюремного ув’язнення та 5 р. за-слання, причому рік, уже проведений у тюрмі, Ш. не зарахували.

У тюрмі в Ш. відкрилася виразка шлунка. Час від часу його відвідують працівники КГБ з пропозиціями співпраці і каяття, та він кожного разу відмовлявся.

До 1979 Ш. перебував у Владимирській в’язниці, звідки його перевезли в Чистопольську в’язницю (Татарія), де мусив в’язати сітки на овочі.

У лютому 1979 Ш. разом з групою політв’язнів і засланців був оголошений членом Української Гельсінкської Групи (УГГ). Згодом він пояснив, що цього з ним ніхто не узгоджував.

Ш. неодноразово вимагав обслідування лікарями, але мав лише покарання карцером. 1981 р. в тюрмі осліп: у нього катаракта обох очей і відшарування сітківки. Операція, зроблена в Ленінградській лікарні для в’язнів 7.01.1982, була невдалою.

З березня 1983 Ш. утримували в будинку інвалідів у Омській обл.

21.10.1989 Ш. повернувся у Львів. 1991 р. реабілітований. Вважає, що вижити йому допомогли віра й оптимізм. Після проголошення Незалежності Ш. на запрошення світових правозахисних організацій та української діаспори відвідав країни Західної Європи, США, Канаду.

1991-94 рр. був головою Української Міжпартійної Асамблеї, головним командиром Української національної самооборони (УНСО), але вийшов з цих організацій, вважаючи, що їхнє керівництво не дотримується чистоти національної ідеї. Після зміни керівництва УНСО повернувся в них.

19.08.2006 р. Указом Президента В.Ющенка 73-річному Ш. присвоєно звання Герой України зі врученням ордена Держави. Попри інвалідність, бере активну участь у громад-ському житті держави. За № 5 у списку «Радикальної партії» 26.10.2014 р. обраний народним депутатом України VІІІ скликання.

Ініціатор «Проекту Закону про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Вояки УПА тепер мають статус борців за Незалеж-ність України у ХХ столітті.

19.08.2006 Ш. присвоєне звання Герой України зі врученням ордена Держави.

Бібліоґрафія:
I.
Ю.Шухевич. Молоде вино — в нові міхи. // Україна, 1991, № 10.— С. 16-18.
II.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. –Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Вален-тина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006, – С. 14, 43, 306, 371, 372, 922-924, 931.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст. Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 9-20, 11-20, 12-14; 1982: 1-38, 2-27, 3-21; 1984: 1-21, 1-34, 3-33; 1985: 1-42, 7/8-11, 7/8-48.
Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1983.— С. 11, 16, 61, 959-961.
Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. – К: УРП, 1996. – С. 27.
The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada. 1980. – С. 49.
П. Арсенич. Шухевичі // Шлях перемоги.— 1994.— № 10, 11, 12, 16, 17.
Архів ХПГ: Інтерв’ю Ю.Шухевича від 21.01. 2000 р.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т. 1. – С. 31, 160, 182-183; Т. 2. – 48; Т. 3. – 68; Т. 4. – 16, 81, 110, 199.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Євро-пи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна гру-па; „Права людини”, 2006. – C. 845–847. http://archive.khpg.org/index.php?id=1114002064
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 732–733; 2-е вид.: 2012 р., – С. 825–826.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. Доповнено 21.01. 2000. Останні прочитання 27.07.2016.


Рекомендувати цей матеріал