ШОВКОВИЙ ВАСИЛЬ-ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ

 569408.07.2005

автор: Овсієнко В.В.

ШОВКОВИЙ ВАСИЛЬ-ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 7.07.1950, с. Печеніжин, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.)

Член-засновник Спілки Української Молоді Галичини.

З селянської родини, причетної до національно-визвольного руху: тітка Шовкова Параска була зв'язковою УПА. Закінчивши 9 класів Печеніжинської школи, 1965 р. вступив у Чернівецьке профтехучилище за фахом столяр-червонодеревець. Там закінчив 11-й клас вечірньої школи, вступив до індустріального технікуму на вечірній відділ, та восени 1969 призваний до війська. Служив у ракетних військах у Криму та на Львівщині. Не маючи прописки в Чернівцях, повернувся до Печеніжина, лише через півроку влаштувався на Коломийський деревообробний завод.

З юних літ був радіолюбителем, регулярно слухав зарубіжні радіостанції, захоплювався зброєю. Коли був ще в у 4-5 класі, зробив самопал, який згодом був у нього вилучений при арешті й інкримінований як вогнепальна зброя.

Наростаюча русифікація, арешти української інтелігенції, особливо 1972 р., спонукали до формування в колі колишніх однокласників і друзів переконання, що причиною всіх бід є колоніальне становище України в СРСР. 31.01.1972 в хаті Ш. зібралися Дмитро ГРИНЬКІВ, Роман ЧУПРЕЙ, Дмитро ДЕМИДІВ, Василь Михайлюк, Федір Микитюк, Микола МОТРЮК. Наслідком розмови стало створення підпільної організації “Спілка Української Молоді Галичини”. Юнаки склали присягу на вірність Україні, поклавши руки на колодку ножа. Керівником організації визнали Д.ГРИНЬКІВА. Ш. взяв на себе обов'язки керівника служби безпеки.
Члени СУМГ вважали себе спадкоємцями ОУН і ставили за мету незалежність України. Досягати цього мали намір шляхом ідеологічної боротьби, хоча, залежно від обставин, не виключали і збройної.

СУМГ була організована на зразок бойових загонів УПА: нелегальні зібрання в лісі, в горах; кожний член організації мав псевдонім (Ш. – “Клим”). Ш. повідомляв про висилання зарубіжних радіостанцій. Читали й обговорювали літературу з історії національно-визвольних змагань, збирали перекази про ОУН, про окремих героїв-краян, записували повстанські пісні. Юнацький інтерес до зброї задовольняли шляхом експропріації її там, де вона погано лежала. Так, Д.ГРИНЬКІВ і М.МОТРЮК викрали на роботі будівельні пістолети, які Ш. мав переобладнати для стрільби з однієї руки. Ш. і Д.ГРИНЬКІВ викрали карабін, з яким Ш. та І.ЧУПРЕЙ були затримані міліцією, коли йшли в гори, та, на щастя, їхній наплечник не обшукали. На одному з зібрань було створено боївку, керівником її призначено Ш.. Вправлялися в стрільбі, записавшись в організацію ДТСААФ, а також з викраденої зброї – самостійно в лісових яругах.

Восени 1972 члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок до пам'ятника Олексі Довбушу з синьо-жовтою стрічкою з нагоди річниці його загибелі. Кожен член організації зобов'язаний був залучати нових членів. Ш. привів робітника Коломийського деревообробного заводу Василя Кузенка. Однак ледве вона сягнула критичної для підпільної організації маси 12 осіб (як учнів в Ісуса Христа), як гравер, якого Д.ГРИНЬКІВ попросив викарбувати назву на заготовці печатки організації, доніс у КГБ. Діставши сигнали тривоги, спеціально задля “стукача” скликали збори, де імітували саморозпуск організації. Кожен сам у себе зробив «обшук». Ш. викинув у шкільну вигрібну яму будівельні пістолети. Однак уже 14.03.1973 перший секретар Івано-Франківського обкому КПУ Добрик доповідав В.Щербицькому про викриття організації. Наступного дня, 15.03, були заарештовані Ш., Д.ГРИНЬКІВ, М.МОТРЮК, затриманий і за два дні заарештований Р.ЧУПРЕЙ, через місяць – Д.ДЕМИДІВ. При обшуку в Ш. було вилучено згаданий самопал, багато радіодеталей. Фотоплівку, де група була зазнята з карабіном на стрільбах у лісі, Ш. сховав у руці і викинув аж у туалеті в КГБ.

Півтора місяця Ш. тримали в камері-одиночці. Потім була спроба внутрішньокамерного терору через карного в'язня, та Ш. рішуче захистився. Упродовж 2-3 місяців винуватили у «зраді батьківщини» (ст. 56 КК УРСР), шантажуючи карою смерти або 15-літнім ув'язненням. На половині слідства справа була перекваліфікована, Ш. інкриміновані ст. 62 ч.1 („антирадянська агітація і пропаганда”), 64 („створення антирадянської організації”), 140 ч. 2 („крадіжка”), 222 ч.1 („виготовлення і зберігання зброї”), 223 ч.2 („викрадення зброї”).

Івано-Франківський обласний суд на закритому засіданні, що тривало три дні, виніс 9.08.1973 вирок (на його виголошення допустили родичів). Керівник організації Д.ГРИНЬКІВ дістав 7 р. таборів суворого режиму та 3 р. заслання, Ш. і Д.ДЕМИДІВ – 5, М.МОТРЮК і Р.ЧУПРЕЙ – 4 р. ув'язнення.

Карався в пермському політичному таборі ВС-389/35, що на ст. Всехсвятська. Працював токарем. Брав активну участь у всіх акціях протесту, голодівках, зокрема, в акції відмови від громадянства – після Гельсінкської наради 1975 р., у тривалій боротьбі за статус політв'язня, під час прийняття брежнєвської конституції (7.10.1977) – в тижневій акції мовчання.

Упродовж двох років вів табірну хроніку: дрібно переписував креслярським шрифтом тексти заяв для передачі на волю. Передавав, зокрема, на побаченні через свою матір. Попавшись на переписуванні, мусив з'їсти папір. Надалі за ним пильнували так, що не можна було й листа написати. Однак і після цього, в грудні 1976, за кордон вийшло його інтерв'ю, взяте І.КАЛИНЦЕМ. Воно було опубліковане українською пресою в США, звучало по радіо «Свобода».

Перед звільненням 1978 р. етапований в Івано-Франківськ, де в КГБ його шантажували згаданим інтерв'ю. У Печеніжині взятий під адміннагляд, який продовжували до трьох років, хоч порушень режиму не було, хіба що одного разу спізнився на 15 хв. через затримку автобуса.

1979 переховував у себе викраденого з психлікарні поета Тараса МЕЛЬНИЧУКА, з яким знався ще з Уралу. Переписував і переховував його вірші. 8.02. 1979 у Ш. був обшук у справі Т.МЕЛЬНИЧУКА. Шукали ніж, але перебирали папери й книжки.
У листопаді 1983 Ш. пред'явили в КГБ переписані його рукою ще в неволі заяви В.МАРЧЕНКА. Він не зізнався.
Працював у комбінаті комунальних підприємств слюсарем, потім токарем.

У листопаді 1983 одружився Анною Харук. Має дочок Оксану 1985 р.н. та Наталку 1992 р.н.

Брав участь у створенні УГС, Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, НРУ (деякий час був головою організації на комбінаті), УРП.

Постановою Верховного Суду України від 9.07.1994 вирок частково скасований за відсутністю складу злочинів, передбачених ст.ст. 62 ч.2 і 64 КК УРСР.

Живе в с. Печеніжин.

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 35, 36. 47, 65-66; вип. 34.— С. 33; 1977, вип. 45.— С. 41, 50, 56; вип. 47.— С. 104-106; 1978, вип. 48.— С. 61; вип. 51.— С. 70, 93.
Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод. Передмова Андрія Зваруна. Упорядкував Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Українське Вид-во “Смолоскип” ім. В. Симоненка, 1978. – С. 87, 131, 424.
Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Вильнюс – Москва (VIMO): Весть, 1992. – С. 11.
Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 143.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х — початок 1990-х років.— К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1998.— С. 206-208.
Ю. Данилюк, О. Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. 38, 124.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В. Овсієнко. – Т. 2. – 46; Т.3. – С. 163.
М. Горбаль. «Хроника "Архипелага ГУЛАГ". Зона 35 (За 1977 г.)». – Зона, ч. 4. – 1993. – С. 137, 141-143.
Інтерв'ю з В.-І.Шовковим в Печеніжині 21.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121878577&w ; http://archive.khpg.org/index.php?id=1120855001&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 837–840. http://archive.khpg.org/index.php?id=1120810371
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 727–728; 2-е вид.: 2012 р., – С. 800–800.
Тиждень, 2016.03.15: У цей день 43 роки тому… http://zik.ua/news/2016/03/15/u_tsey_den_43_roky_tomu_kdb_pochav_obshuky_y_areshty_uchasnykiv_spilky_molodi_681160

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 29.05. 2003. Виправив В.-І.Шовковий 12.10 2003 р.. Останнє прочитання 27.07.2016.